TOU

Переправа через Ябебірí

Орасіо Кіроґа

У річці Ябебірí, що тече провінцією Місьйонес, живе чимало скатів, та й саме слово Ябебірí тубільною мовою означає «Річка скатів». Їх там стільки, що часом небезпечно навіть ногу занурити у воду. Я знав чоловіка, котрого скат вжалив у п’ятку — бідоласі після того довелося півмилі шкутильгати, щоб дістатися додому. Через сильний біль він плакав та раз по раз падав. Біль після укусу ската — один із найнестерпніших у світі.

А що в Ябебірí водиться чимало інших мешканців, деякі люди ходять до річки, аби вполювати їх за допомогою динамітних шашок. Вони жбурляють такі шашки в річку і вбивають силу-силенну риби. Всі риби довкруги помирають, навіть якщо вони завбільшки з хату. І помирають усі малі рибинки, хоч вони ні на що непридатні.

Аж якось оселився в тій місцині чоловік, котрий не схотів, аби люди жбурляли в річку вибухівку, бо йому було шкода риби. Він не забороняв ловити рибу для того, щоб якось прохарчитися, але не хотів, аби вбивали намарно безліч малих рибинок. Люди, котрі жбурляли динамітні шашки, спершу обурювалися, та оскільки той чоловік, попри природну доброту, мав непоступливий характер, мусили врешті-решт ходити на лови в якесь інше місце, тож усі тамтешні риби були вельми раді. Вони почувалися такими щасливими та вдячними своєму другові, котрий урятував малих рибинок, що навіть упізнавали його, щойно він з’являвся поблизу. А коли чоловік блукав берегом, скати гуртом пливли за ним мулистим мілководдям, утішаючись тим, що супроводжують друга. А він про це навіть не здогадувався й безтурботно жив собі біля річки.

Коли це одного надвечір’я до берега Ябебірí прибіг якийсь лис і, ступивши на крок у воду, закричав:

— Гей, скати! Мерщій! Ваш друг іде сюди! Він поранений!

Зачувши таке, наполохані скати метнулися до берега та й почали розпитувати лиса:

— Що сталося? Де чоловік?

— Онде він іде! — знову закричав лис. — Він бився з ягуаром! Той женеться за ним! Чоловік, мабуть, захоче добутися до острова! Пропустіть його, він добра людина!

— Авжеж! Авжеж, ми пропустимо його! — загомоніли скати. — А от ягуар тут не пройде!

— Пильнуйте з ним! — озвався лис. — Не забувайте, що це ягуар!

Він підстрибнув і миттю загубився в хащі.

Щойно утік лис, розсунувши віття, з’явився чоловік — увесь закривавлений, у подертій сорочці. Кров цибеніла в нього по обличчю та грудях, стікала по штанах, а звідти капала на пісок. Чоловік, заточуючись — адже рана була дуже глибокою — доплентався до берега й ступив у воду. Щойно він зробив перший крок, скати, що скупчилися біля берега, вмить розступилися, тож чоловік водою, яка була йому тут по груди, безборонно добувся до острова, бо жоден скат його не вжалив. А добувшись до острова, чоловік знепритомнів і впав на пісок, оскільки втратив багато крові.

Не встигли скати навіть поспівчувати помираючому другові, коли зненацька почувся такий несамовитий рик, що вони аж підскочили у воді від переляку.

— Ягуар! Ягуар! — закричали всі скати й кинулися мерщій до берега.

І справді ягуар, який бився з чоловіком і гнався за ним, вийшов на берег Ябебірí. Звір також мав глибоку рану, і кров юшила по всьому його тулубу. Завваживши на острові безживне людське тіло, ягуар розлючено рикнув та стрибнув у річку, щоб прикінчити супротивника.

Однак щойно звір поткнувся у воду, як відчув, начебто в його лапу встромилися вісім або й десять розжарених цвяхів, і стрибнув назад: це скати, які тримали оборону на переправі, щосили вп’ялися в ягуара своїми жалами.

Звір завив од болю та здійняв лапу, а завваживши, що воду біля берега начеб хтось скаламутив, збагнув, що це скати не пропускають його. Тоді ягуар розлючено заревів:

— Я знаю, в чому справа! Це ви, кляті скати! Геть з дороги! Відступіть!

— Не відступимо! — озвалися скати.

— Відступіть!

— Не відступимо! Це добрий чоловік! Ти не смієш його вбивати!

— Він поранив мене!

— Ви обидва поранені! Ви можете зводити порахунки в лісі! А тут він під нашим заступництвом!.. Ти не пройдеш!

— Дорогу! — востаннє рикнув ягуар.

— Ні і ні! — відповіли скати.

(Вони сказали «ні і ні», бо саме так мовою гварані кажуть мешканці провінції Місьйонес).

— Побачимо! — проревів ягуар і позадкував, щоб з розгону стрибнути у воду.

Ягуар знав, що скати майже завжди туляться до берега; він сподівався, що, стрибнувши якомога далі, — аж на середину річки — омине скатів і тоді вже напевне з’їсть помираючого чоловіка.

Проте скати викрили його задум і мерщій метнулися на середину річки, передаючи одні одним команду:

— Подалі від берега! — кричали вони під водою. — На глибину! На середину річки! На середину річки!

І військо скатів ринуло на середину річки обороняти переправу, а ягуар тим часом з розгону стрибнув у воду. Стрибнув і зрадів, бо першої миті не відчув болю, тож вирішив, нібито ошукав скатів і ті залишилися біля берега.

Та щойно зробив крок, ціла злива болючих уколів змусила його заклякнути на місці: це знову скати своїми укусами проштрикнули хижакові лапи.

Попри це ягуар спробував зробити ще крок, але в ту ж таки мить завив, не тямлячись од болю, та кинувся до берега. Там він повалився боком на пісок, бо не міг більше терпіти: його живіт раз по раз піднімався та опускався, наче його здолала немилосердна втома.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: