TOU

Перлина Адальміни

Захаріас (Цакаріас) Топеліус

В одній далекій казковій країні жили король з королевою.

Була у них дочка на ім’я Адальміна – справжнісінька принцеса. І як до кожної казкової принцеси, на хрестини до неї були запрошені феї – Рожева і Бузкова. Як і належить феям, прийшли вони з подарунками.

Рожева фея подарувала новонародженій принцесі величезну перлину дивовижної краси. Така перлина – вже сама по собі цінність, але ж вона була ще й чарівна! Рожева фея сказала:

– Ця перлина принесе Адальміні красу і таланти, розум і багатство, ніхто не зможе зрівнятися з нею. Але всі ці дари містяться саме в перлині. Варто принцесі загубити її, як вона одразу ж втратить й усі чарівні якості.

Цей подарунок дуже, дуже сподобався королю і королеві (сама принцеса не могла його оцінити – адже вона була ще дуже маленькою).

Тоді до колиски принцеси підійшла Бузкова фея й сказала так:

– Звичайно, принцесі подарували прекрасний подарунок. Але й мій не такий поганий. Хоча вона не зможе отримати його, поки перлина у неї. Але якщо Адальміна раптом загубить перлину і разом із нею і всі чарівні дари Рожевої феї, тоді замість втраченого вона отримає мій подарунок – добре серце.

Після цього феї попрощалися і зникли.

– Що за дивний подарунок? – обурено сказав король королеві. – Де ж це бачено, щоб королівськім дочкам дарували добре серце? Інша справа – перлина!

І королева була з ним цілком згодна.

Король покликав свого придворного ювеліра – великого майстра – і наказав йому зробити для Адальміни маленьку корону і вставити в неї дорогоцінну перлину. Та не просту корону замовив король, а таку, щоб вона росла разом із принцесою і завжди була їй впору, і щоб нікому, крім принцеси, вона не підходила.

Королівський ювелір на те й був королівським, щоб вирішувати найважчі завдання – корона була зроблена за два дні. І вона була точнісінько така, як замовив король.

Корону наділи маленькій принцесі на голову і суворо заборонили її знімати. Так дівчинка і жила, не розлучаючись з короною ні на мить.

Але король все ж таки дуже боявся, що його улюблена дочка загубить свій дорогоцінний скарб. Він приставив до дівчинки чотирьох камердинерів і чотирьох придворних дам. Їм було доручено не спускати з принцеси Адальміни очей і скрізь ходити за нею.

Дівчинці дозволили гуляти тільки в королівському саду, та й те, тільки в супроводі слуг і придворних!

А перлина дійсно виявилася чарівною; незабаром почало збуватися все, що обіцяла Рожева фея.

Дівчинка росла такою гарненькою, що не можна було не захоплюватися нею. Вона – на думку всіх придворних – була найвродливішою принцесою в усьому світі. Та так воно й було. Слава про красу Адальміни йшла далеко за межами королівства.

Багатства короля, а значить і самої Адальміни – росли і примножувалися кожного дня, як і передбачала фея. Покої принцеси були найрозкішнішими в палаці. Яких тільки скарбів і див не було там! Блиск золота, срібла і дорогоцінного каміння в них був такий сліпучий, що тільки краса принцеси могла змагатися з ним!

Але принцеса була не тільки вродлива й багата! Ще в дитинстві вона була такою тямущою, що всі дорослі дивувалися! Навіть найважчі уроки, які задавали їй вчителі, вона вчила з легкістю. Про її розум і освіченість говорили всі вчені й мудреці. Їй нічого не варто було розв’язувати загадки, над якими довго билися сивобороді професори. Королівські міністри з усіх найскладніших питань радилися тільки з нею. В один голос твердили вони, що такої розумної принцеси світ ще не бачив!

Не можна було не захоплюватися Адальміною! Не можна було не хвалити її! Король-батько і королева-мати так пишалися своєю донькою! З ранку до вечора вони говорили їй, яка вона чарівна, яка вона розумна, яка вона чудова! А придворні тим більше не скупилися на захоплення і похвали.

І знаєте, Адальміна охоче вірила їм! Вона була і розумна, і багата, і гарна з себе. Ці чудові якості подарувала їй хрещена. Але ніхто не дарував Адальміні заздрості, безсердечності й злості.

Коли принцеса зустрічала когось, хто міг змагатися з нею, вона втрачала увесь свій хвалений розум, а обличчя її ставало злим і тому негарним – адже Адальміна відчайдушно заздрила чужим успіхам і чужій красі. Вона не терпіла, коли хтось їй суперечив, сердилася й кричала, чим дуже засмучувала свої батьків – короля і королеву. Вона відчайдушно любила тільки одну людину – саму себе. І це мало не згубило її.

Адальміні виповнилося шістнадцять років, коли одного разу вона, гуляючи по королівському саду, кинула погляд за його огорожу, туди, де зеленів ліс, і подумала: “А чому б мені не прогулятися по лісу?” Але чотири камердинери і чотири придворні дами наважилися відмовити своїй принцесі – адже у них був наказ короля!

О, як розгнівалася принцеса Адальміна! Адже вона не звикла, щоб їй у чомусь відмовляли. Вона відшмагала своїх слуг по обличчю, а потім перелізла через огорожу і, поки придворні стояли розгублені, вже зникла в лісі.

Адальміна була задоволена, що провела цих дурних і докучливих слуг! Вона йшла все далі в ліс, насолоджуючись свободою.

Але незабаром ніжки принцеси втомилися, їй захотілося пити. Тільки тепер Адальміна пошкодувала, що поруч немає нікого, хто з поклоном подав би їй келих води…

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: