TOU

Перший раз у дитячий садок

Казки Едуарда Успенського

Історія 2

Вранці зазвичай тато відводив Віру в дитячий садок до колективу, до дітей. А сам йшов на роботу. Бабуся Лариса Леонідівна йшла до сусіднього ОСББ гуртком крою та шиття керувати. Мама до школи йшла вчителювати. Куди Анфісу подіти?

—Як куди? – Вирішив тато. — Нехай теж у дитячий садок йде.

Біля входу до молодшої групи стояла старша вихователька Єлизавета Миколаївна. Тато їй сказав:

— А в нас поповнення!

Єлизавета Миколаївна зраділа і каже:

— Дітки, яка радість у нашої Віри народився братик.

—Це не братик, – сказав тато.

— Дорогі діти, у Віри в сім’ї сестричка народилася!

— Це не сестричка, – знову сказав тато.

А Анфіса до Єлизавети Миколаївни мордочкою обернулася. Вихователька зовсім розгубилася:

—Яка радість. У Віри в сім’ї народилося негриня.

—Так ні ж! — каже тато. — Це не негриня.

— Це мавпочка! — каже Віра.

І всі діти закричали:

— Мавпо! Мавпочка! Йди сюди!

— Чи можна їй побути в дитячому садку? – Запитує тато.

— У живому куточку?

— Ні. Разом із дітьми.

— Це не по правилам , — відповідає вихователька. — Може, ваша мавпочка на люстрах висить? Чи всіх б’є ополоником? А може вона любить квіткові горщики по кімнаті розсипати?

— А ви її на ланцюжок посадіть, — запропонував тато.

—Нізащо! – відповіла Єлизавета Миколаївна. – Це не педагогічно!

І вирішили вони так. Тато залишить Анфісу в дитячому садку, але через кожну годину дзвонитиме — питатиме, як справи. Якщо Анфіса почне горщиками кидатися або з ополоником за директором бігати, тато її одразу забере. А якщо Анфіса буде добре поводитися, спати, як усі діти, тоді її назавжди залишать у дитячому садку. Візьмуть до молодшої групи.

І тато пішов.

Діти оточили Анфісу і почали їй все давати. Наталя дала їй яблуко. Борис – машинку. Віталік дав їй зайця одновухого. А Таня – книжку про овочі.

Анфіса все це брала. Спочатку однією долонькою, потім другою, потім третьою, потім четвертою. Так як стояти вона вже не могла, вона лягла на спину і по черзі стала свої скарби в рот запихувати.

Єлизавета Миколаївна кличе:

— Діти, за стіл!

Діти сіли снідати, а мавпочка залишилася на підлозі лежати. І плакати. Тоді вихователька взяла її і посадила за свій виховний стіл. Так як лапи у Анфіси були подарунками зайняті, довелося Єлизаветі Миколаївні її з ложечки годувати.

Нарешті діти поснідали. І Єлизавета Миколаївна сказала:

— Сьогодні маємо великий медичний день. Я навчатиму вас чистити зуби та одяг, користуватися милом та рушником. Нехай кожен візьме до рук навчальну зубну щітку та тюбик з пастою.

Діти розібрали щітки та тюбики. Єлизавета Миколаївна продовжувала:

— Взяли тюбик у ліву руку, а щітку в праву. Наталочко, Наталю, не треба зубною щіткою змітати крихти зі столу.

Анфісі забракло навчальної зубної щітки і навчального тюбика. Бо Анфіса була незапланована. Вона побачила, що всі діти мають такі цікаві палички зі щетиною і такі білі бананчики, з яких білі хробачки вилазять, а в неї нема, і заплакала.

— Не плач, Анфісо, — сказала Єлизавета Миколаївна. — Ось тобі навчальна банка із зубним порошком. Ось тобі щітка, вчися.

Вона розпочала урок.

— Отже, видавили пасту на щітку та почали чистити зуби. Ось так, зверху донизу. Маруся молодець. Віталік правильно. Віра чудово. Анфісо, Анфісо, ти що робиш? Хто тобі сказав, що зуби треба чистити на люстрі? Анфісо, не посипай нас зубним порошком! Ану, йди сюди!

Анфіса слухняно злізла, і її прив’язали рушником до стільця, щоб вона заспокоїлася.

— Тепер переходимо до другої вправи, — сказала Єлизавета Миколаївна. – До чищення одягу. Візьміть до рук щітки. Порошком вас уже посипали.

Тим часом Анфіса розхиталася на стільці, впала разом з ним на підлогу і побігла на чотирьох лапках зі стільцем на спині. Потім залізла на шафу і там сіла, як цар на троні.

Єлизавета Миколаївна каже дітям:

—Дивіться, у нас цариця Анфіса Перша з’явилася. На троні сидить. Прийдеться нам до неї якір причепити. Ану, Наталю принеси мені з найбільшу праску.

Наталка принесла праску. Вона була така велика, що дорогою двічі падала. І дротом від електрики Анфісу до праски прив’язали. Її стрибатість і біганина відразу різко впали. Вона стала шкутильгати по кімнаті, як столітня бабуся, або як англійський пірат з ядром на нозі в іспанському полоні в середні віки.

Тут телефон задзвонив, тато запитує:

— Єлизавета Миколаївно, як там мій звіринець, добре поводиться?

— Поки що терпимо, — відповідає Єлизавета Миколаївна, — ми її до праски прив’язали.

— Праска електрична? – Запитує тато.

—Електрична.

— Як би вона її до мережі не ввімкнула, — сказав тато. – Пожежа буде!

Єлизавета Миколаївна слухавку кинула і бігом до праски.

І вчасно. Анфіса її насправді в розетку запхала і дивиться, як з килима дим йде.

— Віра, – каже Єлизавета Миколаївна, – що ж ти за своєю сестричкою не стежиш?

— Єлизавета Миколаївна, — каже Віра, — ми всі слідкуємо за нею. І я, і Наталя, і Віталік. Ми навіть за лапи її тримали. А вона ногою праску ввімкнула. Ми й не помітили.

Єлизавета Миколаївна вилку від праски лейкопластирем забинтувала, тепер її нікуди не ввімкнеш. І каже:

— Ось що, діти, зараз старша група пішла на урок музики. Отже, басейн звільнився. І ми з вами підемо туди.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
Общее собрание

Том 9
Едуард Успенський

Видавництво: “Комета”

1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: