TOU

Перстень

Хелена Нюблум

Жив-був принц. Скакав він якось місячної ночі на своєму коні. Повітря було таким легким, що принцу здавалося, ніби він летить, ледь торкаючись землі. Вдалині над горами нечутно виблискували блискавки. Великий білий місяць плив по темно-синьому небу серед маленьких мереживних хмар. У місячному сяйві тінь вершника була такою великою, що здавалося, це невідоме чудовисько несе на спині велетня.

І ось принц прискакав до замку, зійшов з коня і віддав віжки конюху. Але йому не захотілося відразу піти до своїх покоїв. З батогом в руці попрямував він вниз до моря і став прогулюватися берегом. Він просто йшов, не думаючи ні про що, і вдихав вологе нічне повітря, а на ходу раз у раз встромляв батожисько в пісок … Раптом він відчув, що до рукав’я  щось причепилося. Що це? Перстень!

– Перстень? – здивувався принц і підняв його, щоб краще роздивитися в місячному світлі. – Хто ж міг загубити перстень тут, на березі? Напевно, якась придворна дама.

І він поклав його в нагрудну кишеню. Це був зовсім маленький перстеник, тоненький, як дротик, і прикрашений декількома блакитними камінчиками у вигляді  пелюсток незабудки.

Після вечері, коли весь двір зібрався у великій залі, принц засунув руку в кишеню і запитав:

– Чи хтось з пань не загубив перстня?

Всі придворні дами відразу взялися розглядати свої руки. У кожної були дорогоцінні перстені з діамантами, смарагдами і сапфірами. Фрейліни з переляку розглядали пальці, з’ясовуючи, чи не пропало яке. Але у всіх перстні були на місці.

– А як воно виглядає? – наважилася запитати маленька красива придворна дама.

Принц дістав перстеник.

На обличчях фрейлін відбилося зарозуміле презирство. Ні у кого з них не було такого перстня. Адже це просто маленька дрібничка! Та й підійшло б воно хіба що дитині – аж надто крихітне.

Зате у пань з’явилася нова тема для розмови: весь вечір порівнювали вони свої красиві перстні, показували їх одна одній і пояснювали, які вони дорогоцінні. Принц піднявся, вийшов на балкон і став дивитися на місяць.

Перед сном він поклав перстеник на столик біля ліжка. І ось, коли він майже заснув, почувся дивний звук. Щось шаруділо і дзижчало, ніби на столі вовтузилась якась маленька комаха. Принц здивовано відкрив очі і побачив перстеник: він крутився і крутився, немов його обертав невидимий дух.

Принц поспішив запалити свічку, і перстеник відразу завмер. Та тільки в кімнаті знову стало темно, він знов закружляв. Це було і дивно і моторошно. Принц заховав перстеник в шуфляду, але все одно чув, як він там крутиться, і погано спав тієї ночі.

Хотів принц викинути перстень, але щось його зупинило.

На наступну ніч він знову взяв перстень з собою в спальню.

Ледве згасло світло, перстень почав танцювати. Тепер він не тільки крутився по столу, а стрибнув принцу на груди і став крутитися з наростаючою швидкістю.

– В чому справа?! – голосно запитав принц і сів на ліжку.

Він схопив перстень і, вставши з ліжка, замкнув його в скриню, що стояла у кутку кімнати. Але поки він ніс перстень, йому здалося, ніби він стиснувся в його руці і тремтить, немов живий.

На наступний день принц був мовчазний і серйозний. І думав лише про те, що за перстень він знайшов. Увечері він знову поклав перстень на столик біля ліжка. Він так втомився, що відразу заснув, але проспав недовго і прокинувся від того, що перстень знову крутився біля нього. Перстеник тут же стрибнув йому на лоба, а потім почав танцювати на щоках і крутитися на губах.

– Тепер я зрозумів, – вигукнув принц і схопився з ліжка. – Я повинен знайти ту, якій належав перстень!

Ледве над морем забринів світанок, принц був уже на ногах, пішов до стайні, осідлав коня і немов вітер промчав по підвісному мості. Він скакав цілий день, але нікого не зустрів. До вечора дістався він до великого красивого замку, який височів посеред зеленої галявини, оточений високими деревами. Замок був повитий плющем і трояндами, а нагорі біля вікна стояла господиня і дивилася в далечінь.

Вона рано овдовіла, але була ще молодою і ставною жінкою, управляла своїми володіннями з чоловічою твердістю. Побачивши, що скаче принца, вона поспішила послати йому назустріч одного з слуг, щоб той привітав подорожнього і запросив його погостювати.

Принц прийняв пропозицію і піднявся в замок. Господиня зустріла гостя дуже привітно. Йому відвели розкішні покої, і коли він спустився до вечері, величезний зал виблискував в сяйві свічок і смолоскипів. Стіл був заставлений коштовним посудом із срібла і золота, а ошатно вбрані слуги розносили вишукані страви.

Господиня, в червоному оксамиті і горностаях, здавалася величною, як королева. Вона повела з принцом жваву бесіду і з цікавістю слухала все, що він розповідав. Але він не сказав їй, чому відправився подорожувати по світу. Зате під час бесіди крадькома розглядав її руки. Чи не вона загубила той перстень? Але руки шляхетної пані виявилися напрочуд великими, червоними і грубими. По її гордій поставі і величавій ході відразу було видно, що вона особа дуже високого  походження, але при погляді на короткі товсті пальці мимоволі хотілося вигукнути: «Так це ж руки кухарки!»

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

 Волшебные сказки Швеции Збірка

Художник Йон Бауер

Видавництво ”Рипол Классик”

м. Москва, 2010 р.

переклад на російську Ольга Мяэотс

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: