Первоцвіт

У сиву давнину, коли ще не було ані зими, ані снігу, квіти цвіли круглий рік. В полях і садах, у лісах і горах — всюди майоріли квіти, вкривали землю різнокольоровими барвами.

Цвіли червоні маки і троянди, біліли ромашки і голубіли фіалки, пишно цвіли айстри і хризантеми…

Якось із Півночі насунулась велика біла хмара і на землю посипався білий сніг. Спочатку квіти зраділи, коли побачили, як з неба сиплються білі пелюстки. Вони думали, що то хмара так розквітла і посипала на землю свої квіти. Та коли сніг застелив поля і гори, ліси і сади, їм раптом стало холодно. Вони так змерзли, що не знали, що їм далі робити. Їхні пелюстки почали в’янути, а ніжні стебельця хилитися долі. Вирішили квіти покинути землю, вкриту білим снігом, і йти у теплі краї.

— Куди ж ви йдете? — обізвався до них сніг.— З вами так гарно, ви такі пишні і вродливі.

— Холодно нам з тобою,— сказала горда троянда.

— Мої пелюстки вже в’януть,— сказала ніжна фіалка.

— Я зовсім замерзла,— прошепотіла ромашка.

— Ми тут усі загинемо,— хором сказали квіти і пішли у теплі краї. Їм важко було йти снігом, і вони частину свого насіння залишили там, де цвіли раніше.

Білий пролісок забарився у лісі і навіть не помітив, куди пішли квіти. Так і залишився він між кущами і по лісових галявах. Сніг помітив його і зрадів:

— Тільки ти мене не покинув. Ти найкращий з усіх квітів! Твої пелюстки будуть білі – білі і найчистіші у світі.

— Але мені холодно! Хоч би трохи тепла.

Сніг лежав і думав, що ж йому зробити, щоб ніжний пролісок не, загинув. Довго лежав сніг і думав.Цілу зиму. А потім пожалів свого друга і сказав йому:

— Я відійду трохи на північ, а ти цвіти і не забувай про мене. Нехай твій білий цвіт встеляє землю, мій вірний брате.

І сніг відійшов на північ. Сонечко пригріло, а там, де йшов сніг, потекли ручаї. Прийшла на землю Весна. Білий пролісок цвів, підставляв свої ніжні пелюстки до проміння.

Насіння, що його залишили квіти на снігу, торкнулося до землі, проросло і зацвіло знову.

Розкрила очі фіалка, подивилась синьо навколо і побачила пролісок, що білів на узліссі:

— Проліску-підсніжнику, хіба ти не замерз?

— Мене сніг пожалів і відійшов на північ. Він подарував нам Весну. Цвіти і не бійся.

Розквітла медунка, ромашка, троянда і пишні айстри. Земля знову вкрилася червоними маками. З того часу квіти знають: коли цвіте пролісок — первоцвіт весняний. їм нічого боятися снігу. Він іде на північ, а на землю приходить Весна.

Забіліє первоцвіт — і ніхто вже снігу не боїться.