Пес Альфред і історія його шкарпеток

Колись у пса Альфреда зовсім не було білих лап з коричневими крапками. У нього також не було і білого комірця навколо шиї. Він був повністю коричневим. У нього було коричнева морда, коричневий живіт, коричнева спина, коричневі ноги та коричневий хвіст. Без жодної білої плями. І був би він весь такий шоколадний до сьогоднішнього дня, як би не товаришував з котом Мауріцієм…

Все почалося з того, що лапи в пса Альфреда постійно мерзли. Він скаржився на це коту Мауріцію всю осінь до грудня. Це скиглення так надоїло коту, що той подарував йому дві пари білих шкарпеток.
Кишенькових грошей у Мауріція було небагато, і він здебільшого витрачав їх на котячу м’яту та інші котячі справи. Ні для кого не було секретом, що він заплатив за якісь земельні ділянки, щоб мати монополію на обпісювання місцевих квітників. Тож він зміг дозволити собі найдешевші білі шкарпетки. Про коричневі не могло бути й мови.
Але Альфред не дивився на якість. Як і у всіх псів, його зір був дещо гіршим за інші органи чуття. Він був шалено зворушений подарунком Мауріція. Він натягнув шкарпетки на лапи й самовдоволено примовляв.
— Ура, більше не мерзнуть ноги! Він весело гавкав. — Завдяки моєму другові Мауріцію, в мене тепер теплі лапи!
Товсті бавовняні шкарпетки змусили Альфреда більше спати в будці, ніж на дивані у вітальні, чи в маминому ліжку.

Однак проблема полягала в тому, щоб вони були яскраво – білими. Вони набирали різних відтінків — землі, багнюки, трави … і ні за що не хотіли залишатися чистими. Альфред мусів їх постійно прати. На жаль, в результаті частого прання шкарпетки розтягувалися і ставали з кожним разом все більшими та більшими і почали зісковзувати з лап Альфреда. Він натягував їх зубами, а вони весь час скочувались на кісточки.
Альфреду стало важко переслідувати листоношу й стрибати на кур’єра, що розвозив піцу. Він весь час шпортався і губив шкарпетки. Вредний, чорний, сусідський кіт Віско постійно сміявся над Альфредом і його шкарпетками. Крім цього, від постійного натягання зубами в шкарпетках утворилися дірки.
Пес намагався обв’язувати шкарпетки шнурками, прати при високій температурі, але жодна з ідей не була достатньо хорошою. Шнурки змушувала його шпортатися ще більше, а прання при 90° не залишало плям на шкарпетках , але зовсім не стягувало їх. Це тому, що вони в’язалися не з вовни, а з простої бавовни, і без жодного еластану.
Пес Альфред вирішив обмежити свій рух і покидати буду лише в разі крайньої необхідності. Він навіть перестав ганятися за листоношою і тільки лякав його, гарчанням з-за кущів. Він більше не стрибав на кур’єра, що розносив піцу. Натомість намагався схопити його за рукав чи принаймні прокусити ногу через щаблі паркану. Однак ця зміна способу життя не приносила йому задоволення.
Одного разу він так перетягнув шкарпетки , що пальці опинилися на п’ятці. Його терпінню приходив кінець , і він навіть подумував викинути геть ті кляті шкарпетки. Він уже почав їх стягувати зубами, як раптом почулося шипіння і тривожне нявкання. За будинком точилася запекла котяча бійка.

Не чекаючи, Альфред побіг рятувати свого друга. Виявилося, що пухнастики б’ються за золоту рибку, яку Мауріцій витягнув з ставка у когось з сусідів.
Поки Віско і Мауріцій билися між собою, Альфред обережно взяв рибу приніс до буди і кинув її в свою миску.
Рибка, подумала, що собака її врятував, і сказала людським голосом (але японською, бо це була японська рибка і звали її Коі Карп):
— Я виконаю три твої бажання!
«Перекладіть, бо я не розумію», – ввічливо попросив Альфред, який не розумів японської.
— Гав, гав, гав, гав, гав! – переклала вона. – В тебе лишилося два бажання, бо одне я вже виконала.
— О Боже! — пискнув Альфред. — Ну, я хочу, щоб мої шкарпетки завжди були білосніжними.
Раааз, риба хлюпнула хвостом і шкарпетки знову побіліли.
— Скажи своє останнє бажання швидко, поки не повернулася та котяча банда, — квапив короп.
«Я хочу, щоб ці шкарпетки більше ніколи не спадали», — гавкнув Альфред, натягуючи шкарпетку на лапу.
Хлюп і риба перетворили шкарпетки Альфреда на густе, тепле біле хутро.
– そ れ は す べ て の 願 い で す – хотіла сказати рибка, але Мауріцій, який причаївся за кущем, проковтнув її.

Вредний, чорний, сусідський кіт вже збирався бігти за Мауріцієм, але, побачивши Альфреда, остовпів і розсміявся.
– Гей, Альфред, що з тобою зробила золота рибка!
Альфред подивився на свої лапи. Виявилося, що риба перетворила його білі шкарпетки на біле хутро, але такі самі, як вони виглядали в той момент, тобто замість дірок залишилися коричневі плями . Крім того, шкарпетку , яку мав у роті Альфред, рибка перетворила на білий комірець.
Альфред був би дуже засмучений своїм новим виглядом , але Мауріцій дав доброго прочухана вредному Віско, і той більше не наважувався сміятися над новим виглядом Альфреда..
Мауріцій подякував Альфреду за те, що він зберіг рибку в собачій мисці.
– Наступного разу можеш додати маринад або протушкувати у вершках, – наставляв пса кіт-гурман, знавець японської кухні.

З тої пори у пса Альфреда білі лапи з вигадливими коричневими крапками, а на підборідді та комірі — біле хутро. І навряд чи хтось пам’ятає, що раніше він був повністю шоколадно-коричневим, без жодної, навіть однієї, навіть найменшої плями.