TOU

Пес Альфред хвилюється

Марта Покорська-Юрек

Було літо 2019. Пекельно спекотно і душно, тому, не довго думаючи, витираючи піт, що лився з чола, я зібрала до машини: намет, спальні мішки та рюкзак, і повезла свою маленьку донечку Геленку із спекотного Лодзя до моря. Моя помилка полягала в тому, що я заздалегідь не повідомила про це пса Альфреда і кота Мауріція. Я тільки сказала, що ми їдемо на море, що моя подруга Дагна подбає про них, і що ми скоро повернемося.
Ми поїхали на море. А наші тварини?
Через три дні Альфред почав по-справжньому хвилюватися. Він ходив по будинку, обнюхував усі кути й переконувався, щоб ми не бавимося з ним і не сховалися в шафі. Його мало втішило те, що він знайшов заховану в моїй шафі ковбасу.
— Мауріцію, тут щось смердить, — сказав він коту.
— Смердить у тебе з рота, коли ти нажерешся несвіжих продуктів! – відповів Мауріцій і махнув лапою.
— Не в цьому річ, котику. Мама і Геленка мали швидко повернутися, але мені здається що вони не швидко повернуться.
— Швидко, не швидко, може в людській мові це одне і те саме, розмірковував кіт.
Альфред підняв брови.
– Ну, у тому сенсі, що це одне й те саме, – нетерпляче відповів кіт. – Може вони хотіли сказати: “Довго не повернемося”, а сказали на бігу: “Скоро повернемося”. Вони ж так поспішали. Почекаємо, поки вони не повернуться, і тоді ми почнемо турбуватися.
Альфреда це не дуже втішило, але він вірив у котяче шосте чуття, у котячі дев’ять життів і у всі ці котячі розмови може, не може..

Минуло ще кілька днів.
Дагна добре доглядала тварин – годувала їх вранці і ввечері, чухала спинки і навіть давала Мауріцію трохи молока, чим швидко підкорила його серце. Вечорами Дагна дивилася фільми, які Альфред не розумів. А він трохи розбирався в кінематографії, тому що кожного разу, коли хтось із нас дивився фільм, він лягав на диван і витріщався одним оком. Я люблю детективи, а Геленка – казки. Альф завжди з полегшенням засинав після щасливого закінчення детективу—це після того як було спіймано лиходія, а бо після слів «і жили вони довго та щасливо».
Дагна не любила такі фільми. Вона дивилася альтернативні фільми, незалежне кіно, яке навіть не всі люди розуміли.
Чи то Дагна відчула похмурий настрій Альфреда , чи сама отримала розумове перенавантаження, бо через тиждень почала віддавати перевагу низькопробним фільмам.
– Сьогодні хлопці дивитимемося фільм жахів, – сказала вона. – Мауріцій, ти любиш рибу? І вона увімкнула фільм «Щелепи», в якому розповідалося про гігантську акулу, яка любила їсти людей, що купаються.

Альфредові всю ніч снилися жахіття. Йому наснилося, що він тікає від акули, яка нишпорить у сусідньому ставку. Коли Альфред побіг за палицею кинутою у воду, він побачив величезний плавець, що пливе до нього. Прокинувся він з виттям.
– Мауріцію! Адже наші господині на морі. Вони нічого не знають про цю акулу!
– Але ж Альфреде, ти ж бачив кінець фільму, акулу застрелили, наші господарі у безпеці.
– Я думаю, Мауріцію , ми маємо піти за ними.
Моріс ненавидів подорожувати, тому відповів:
– Якщо вони нас люблять, то обов’язково повернуться.
Зайве говорити, що ці слова зовсім не заспокоїли Альфреда, а засмутили його ще більше. Він не любив, коли когось довго не було вдома. Що, коли про них уже забули? Чи вони загубилися?
– Мауріцію, я більше не можу. Ми повинні негайно вирушати в дорогу. Ми знайдемо їх, та всі разом повернемося до дому.
Мауріцій смиренно зітхнув. Він думав, що Альфред так просто не відчепеться, і якщо він продовжуватиме в тому ж дусі, вони дійсно відправляться у подорож.
– Якщо ти так хочеш поїхати за ними, то спочатку нам потрібно вирішити головне питання, а саме чим ми будемо харчуватися під час подорожі. Скільки у тебе грошей? Бо у мене , як кіт наплакав.
— А мій бюджет дозволяє мені вести собаче життя, — сумно сказав Альфред.
– Отже ми не можемо дозволити собі купити щось в дорозі . Кіт знизав плечима. – Ми маємо залишитися і чекати.
– Мауріцію! У мене є чудова ідея! В очах у нього загорівся вогник. “Ми просто підготуємося заздалегідь”. Він пазуром розрізав мішок із їжею. – Мауріцію, їж стільки, скільки зможеш. А потім ще стільки ж, а потім ще.

Вони їли і їли так, ніби їх місяць ніхто не годував. І з’їли майже цілий мішок сухого корму.
— Чорт, чорт, — промимрив Мауріцій. – Я не можу рухатися!
– Не говори мені про їжу, – пробурчав Альфред. – Я відчуваю, що як би ми сьогодні відправились у подорож , то нам довелося б котитися.
– Тоді давай поспимо, може, завтра прийде краща ідея, – сказав кіт, і вони обоє поринули в глибокий сон.

Їм наснилося, що вони жирні тюлені, що застрягли на березі з надто короткими плавниками, щоб рухатися. Тому любителі пляжного відпочинку почали спихувати їх у море. А в морі ж водилися акули з надзвичайно величезними зубами.
Я злякалася, коли, увійшовши в будинок, побачила їх непритомних, задиханих, з висунутими язиками, серед розкиданих всюди чіпсів. Вони виглядали так, начебто були учасниками пограбування продовольчого банку.
– Альфреде, Мауріцію! — нарешті закричала я, коли всі намагання розбудити їх виявилися марними. – Ви в порядку?
“Я не розумію … раніше вони були чемними”, – сказала Дагна, чухаючи потилицю. – І вони ніколи ні чого не потребували.
— Ми йдемо до ветеринара.
– Знову в подорож! — крикнула Геленка. — Ми збираємося в подорож!
– Бачиш, Альфреде, ти хотів подорожувати, от і маєш, – гаркнув кіт. — Хай тобі укол в сідниці зроблять.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Kot Maurycy chce być dzidziusiem”
Автор – Марта Покорська-Юрек
Видавництво: “Formy przekazu”
Переклад з польської
2021 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: