TOU

Петрик – мікроб

Григорій Остер

Петрик довго просив брата:

– Візьми мене з собою, я теж хочу з молока кисляк робити.

А брат йому відповів:

– Ти ще маленький, у тебе не вийде.

А Петрик думав: «Ще як вийде. Краще, ніж у тебе.

І ось одного разу приніс брат свою зарплату – цілий бідон молока – і в сторону поставив. А Петрик заліз у зарплату і став із неї кисляк робити.

Тільки в нього вийшов не кисляк, а кефір. Петрик сидить у зарплаті й думає: «Кефір – це також добре. Ще смачніше, ніж кисле молоко».

А тим часом брат захотів своєї зарплати попити.

Спробував і каже:

– Це ще що таке? Це не зарплата, а якийсь кефір!

Мікроби почули і питаються:

– Що трапилося?

– Та ось, – каже брат, – мені замість зарплати кефір дали.

– Це неподобство, – кажуть мікроби, – ти це діло так не залишай!

Тут брат схопив бідон із кефіром та з Петриком і побіг до директора молокозаводу – сваритися. А в директора була саме обідня перерва. Директор обідав: з’їв суп, з’їв котлету і думає: «Добре зараз холодненького кефірчику випити». Тільки він так подумав – вбігає Петриків брат і каже:

– Ось, полюбуйтеся – кефір!

– Дуже добре, – каже директор, – давайте його сюди.

Взяв бідон і почав пити кефір.

А Петрик сидить у бідоні і думає: «Що ж це тепер буде?!».

Петриків брат дивився, дивився, як директор кефір п’є, і каже:

– Що ж це робиться? Ви вже майже всю мою зарплату випили!

– Яку зарплатню? – здивувався директор. – Вам зарплатню молоком дають. За шкідливість. А тут кефір.

– У тому й річ, – каже Петриків брат, – мені замість молока кефір дали. Я цю справу так не залишу!

Директор ще трохи кефіру попив, а потім задумався і говорить:

– А кефір дуже навіть нічого, смачний. Знаєте що, давайте мінятися. Я вам свою молочну зарплату віддам, вона на тумбочці в баночці стоїть, а ви мені свою кефірну.

– Гаразд, – каже Петриків брат, – мінятися я згоден, тільки якщо цей кефір такий смачний, то дайте і мені трохи спробувати.
Стали Петриків брат і директор кефір по черзі пробувати і весь випили. А на дні бідона Петрик сидить.

Петриків брат здивувався і закричав:

– Ти що тут робиш? Вилізай негайно із моєї зарплати! Вона тепер директорська.

– Добре, – каже директор, – чого вже тепер руками розмахувати. Все одно ми з вами всю мою зарплатню випили. Не про це треба тепер думати та говорити. Тепер хотілося б дізнатися хто такий смачний кефір зробив.

А Петрик скромно так каже:

– Я зробив.

– Якщо так, – зрадів директор, – я тебе приймаю на роботу начальником цеху кефіру.

Петрик хотів швиденько погодитися, але брат втрутився: рано йому працювати начальником, він ще маленький.

Директор глянув на Петрика і бачить – справді маленький.

– Нічого, – каже директор, – зачекаємо. А коли він виросте, неодмінно візьму його начальником кефірного цеху. Я дуже люблю кефір.

Тут Петриків брат і Петрик взяли з тумбочки баночку з молоком, попрощалися з директором і пішли додому. А вдома брат сам дозволив Петрику у свою нову зарплату залізти, і на вечерю мікроби всією сім’єю пробували кефір.

Як Петрик шукав частинку

Якось у краплю принесли телеграму:

Телеграма:

Терміново потрібна допомога. Просимо найменшого мікроба терміново прийти в наукову лабораторію.
Самий головний вчений.

– Найменший у нас Петрик, – сказала Петрикова мама, – нехай він іде.

Петрик пішов до лабораторії, а там на нього вже давно чекали.

– Розумієш, Петрику, – сказав Найголовніший учений, – біда у нас. Частинка втекла.

– Що за частинка? – Запитав Петрик-мікроб.

– Елементарна, маленька. Така маленька, що  її ніяк не зловити. А ти сам маленький – тобі буде легше її помітити.

– Я її вивчав, – схлипнув молодший науковий співробітник, – а вона втекла…

– Невпильнував наш молодший, – зітхнув один бородатий учений і погладив молодшого наукового співробітника по голові.

– Гаразд, не плач – сльозами цій біді не допоможеш.

– Це правда, – сказав Найголовніший учений, – сльозами тут не допоможеш. Тепер одна надія: на Петрика.

– Я допоможу, – пообіцяв Петрик-мікроб. Кажіть, що треба робити.

– Шукати треба, – зітхнув Найголовніший учений, – вона, мабуть, у старому атомному реакторі сховалася. Ми цей реактор давно вже не вмикали, тепер там усілякі дикі частинки водяться.

– А може, вона й не втекла зовсім, – сказав зі сльозами в голосі наймолодший науковий співробітник, – може, вона там заблукала, і тепер її якась дика частинка проковтне…

І молодший науковець гірко заплакав.

– Ну ну! – сказав бородатий вчений. – Навіщо ж припускати найгірше?

– А як вона виглядає, ваша частинка? – Запитав Петрик.

– Ось вона, – найголовніший учений показав Петрику фотографію частинки, – тільки вона тут у мільйон разів збільшена.

– Іду шукати, – сказав Петрик і поліз у старий атомний реактор.

Вчені дали Петрику-мікробу маленьку радіостанцію, щоб тримати з ним двосторонній зв’язок і щоб Петрик з реактора розповідав про все, що побачить.

У старому реакторі було сухо та тепло.

– Бачу багато всяких частинок, – повідомив Петрик по рації, – вони кудлаті і бігають.

– А нашу не бачиш? – Запитали вчені.

– Вашу поки не бачу, – сказав Петрик і пішов далі вглиб реактора.

Раптом одна кудлата частка помітила Петрика і захотіла вкусити його за ногу.

– Киш! – сказав Петько. – Брись!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 16

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Петька-микроб. Сказочные истории”
Григорій Остер
Видавництво: “АСТ”
2019 р.

1 Коментар
  • Юлія
    14.07.2022 23:42

    Чудова казочка. Сину дуже сподобалась та із цікавістю задавав питання аби дізнатися, що д було далі. Те й заснув.? І мені сподобалась казочка. Ще дочитаємо.

    3
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: