TOU

Петрик – мікроб

Григорій Остер

Але частинка не вгамувалася.

– Тут одна кусається, – передав Петрик по рації. Що робити?

– Як вона виглядає? – Запитали вчені.

– Кудлата така, вертлява і з хвостиком.

– Ця частинка називається Електрон, – сказали вчені. – У неї електричний заряд негативний.

– Відразу видно, що негативний, – погодився Петрик, – так і норовить вкусити.

– Ти, Петрику, її не бійся, – сказали вчені.

– А я й не боюся, – сказав Петрик і запропонував ученим: – Скажіть, як вашу частинку звуть, я покричу – може, вона відгукнеться.

– А ми самі не знаємо, як її звуть, – сказали вчені. – Ми її нещодавно відкрили, тільки зібралися якось назвати, а вона втекла.

– Ех, ви! – Сказав Петрик і почав заглядати в усі кути.

Частинки, що втекла, ніде не було.

– Вашої частинки у старому реакторі немає, – передав Петрик по рації, – я вилізаю. – І виліз із реактора.

Всі вчені сиділи зажурившись, а наймолодший науковий співробітник гірко плакав.

– Може, вона десь в іншому місці сховалася, – сказав Петрик, – давайте я пошукаю.

– Де ж їй сховатися, якщо не в реакторі, – зітхнув Найголовніший учений. – Якщо вона там не знайшлася, значить, все пропала.

І раптом Петрик-мікроб побачив, що під столом щось ворушиться.

– Ось вона! – Закричав Петрик і кинувся під стіл. Вчені – за ним. Під столом сиділа маленька-маленька, худа-худа частинка.

– Бідолашна ти моя, – радів наймолодший науковий співробітник, – знайшлася втікачка!

Бородатий учений уважно оглянув частинку і сказав:

– Тепер зрозуміло, чому вона втекла. Вона дуже чутлива, ця частинка. Їй, мабуть, було дуже лоскотно, коли її вивчали. Ось вона і втекла.

– Велике тобі спасибі, – сказав Петрикові найголовніший учений, – не знаю, що б ми без тебе робили.

За те, що ти нам упіймав частинку, можеш сам їй придумати ім’я. Придумуй!

– Назвіть її “Недотрон”, – запропонував Петрик-мікроб, – “Недотрон” або “Недотика”.

Як не впала чистота

Якось вчені принесли до лабораторії краплю з мікробами, а їх не пускають. Наставляють на них швабру, як рушницю, і кричать:

– Стій, хто йде?

– Це, – кажуть вчені, – ми. На роботу прийшли. А ви, вибачте, хто?

– На перший раз, – говорить вченим, – пробачаю. Я ваша нова відповідальна за чистоту та порядок – прибиральниця Гігієнівна.

– Доброго дня, – кажуть вчені. – Дуже раді.

– Рано зраділи, – каже Гігієнівна вченим. – Попереджаю: безладу та сміття в лабораторії не допущу. Показуйте, що притягли?

– Ось, – кажуть вчені, – крапля.

– А в краплі що?

– Мікроби.

– Починається! Я підлоги мию, а вони бруд і мікробів носять! Викидайте – і закінчимо розмову.

– Не викинемо! – Крикнув Наймолодший науковий співробітник. – Ми бактерії вивчати хочемо.

– Вивчайте щось чисте. Підлоги, наприклад. І ретельно помиті овочі. А від мікробів застуда буває, молоко кисне, чистота не дотримуються. А я за чистоту все віддам.

– Стривайте, – каже Найголовніший учений. – Ми також за чистоту. Тільки на одній чистоті далеко не поїдеш. Чистота не трамвай. І мікроби не всі шкідливі. З них користь є.

– Чистота, – кричить Гігієнівна, – запорука здоров’я! Ніхто цих прекрасних слів не скасовував. Ви що хочете відмовитися від таких чудових закликів, як: «Люди, мийте вуха, щоб з вух повтікали мікроби!» або «Громадяни, дуже гарячою водою мийте ноги перед їжею!». Ось почують діти, що від мікробів користь – вмиватися перестануть. Що тоді?

– Не перестануть, – каже наймолодший науковий співробітник. – Не такі вже вони дурні.

Тут Гігієнівна як грюкне шваброю об підлогу:

– Я все життя за чистоту боролася, борюся і боротимуся! З мікробами!

Цікаво, – раптом висунувся з краплі Петрик-мікроб. – Як вона з нами боротиметься? З усіма відразу чи по черзі? Якщо по черзі, чур, я перший. Я один такий прийомчик знаю.

Мені, – обурилася Гігієнівна, – відповідальній за чистоту та порядок, прийомчиками погрожують? Ось піду прямо зараз на пенсію – і без мене залишитеся. Хто тоді чистоту підтримуватиме?

Ми! – відповідає наймолодший науковий співробітник. – Самі підтримаємо. Мабуть, не впаде.

– Ага так?!

Схопила Гігієнівна свою швабру і пішла разом із нею пенсію. Вона думала, всі злякаються, будуть її назад кликати. А вчені не побігли. Зробили собі нову швабру, стали самі чистоту підтримувати. І мікроби їм допомагали, особливо Петрик-мікроб.

Про Петрикового дядька

Був у Петрика-мікроба дядько. Мутант. Дивовижний мікроб.

– Я, – казав він, – люблю змінюватись і бути не схожим на себе.

Він і справді часто приходив додому сам на себе не схожий. То з бородою, то без бороди. То в черевиках, то в капцях. А одного разу прийшов босоніж і зовсім лисий.

З того часу дядько все намагався назад змінитись, щоб у нього знову волосся на голові виросло. І воно виросло. Подивився на себе дядько у дзеркало.

– Ні, – каже, – Не те волосся. У мене на лобі ніби борода виросла.

– Дядьку, – здивувався Петько, – як ви здогадалися, що це не просте волосся, а борода?

– Ти, Петрику, встань догори ногами, сам подивися. Типова борода.

І дядько підстригся налисо.

– А ще, – каже дядько, – люблю я імунітети отримувати.

– Це що таке, – запитав Петрик.

– Це, Петрику… Ну от, наприклад, я випив якось пляшку клею…

– Навіщо?

– Хотів подивитися, що буде.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 16

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Петька-микроб. Сказочные истории”
Григорій Остер
Видавництво: “АСТ”
2019 р.

1 Коментар
  • Юлія
    14.07.2022 23:42

    Чудова казочка. Сину дуже сподобалась та із цікавістю задавав питання аби дізнатися, що д було далі. Те й заснув.? І мені сподобалась казочка. Ще дочитаємо.

    3
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: