TOU

Петрик – мікроб

Григорій Остер

– І що було?

– Багато чого було, – зітхнув дядько. – Натомість тепер у мене на клей імунітет є. Мені тепер ніякий клей не страшний. Він на мене вже не подіє. Тому що я його вже ніколи пити не стану. Зрозумів, що таке імунітет?

– Зрозумів, – каже Петрик. — Значить, вам не страшний клей?

– Ніякісінький!

«Добре, – думає Петрик. – Треба перевірити”.

І ось одного разу сів дядько на свій улюблений стільчик у своїх улюблених штанах.

– Дядьку, – каже Петрик, – а спробуйте зараз з стільчика встати.

– Петрику, – каже дядько, – я чомусь з стільчика встати не можу.

– Це, – каже Петрик, – клей діє.

– Звідки він узявся?

– Я його по стільчику розмазав, щоби імунітет перевірити.

– Ей, Петрику! У мене імунітет був на пляшку з клеєм, а на стільчик не було.

– Тепер, – каже Петрик, – на стільчик буде. Ви вже ніколи на стільчик з клеєм у своїх улюблених штанах не сядете.

– Ні, Петрику, – сказав дядько і виліз зі своїх улюблених штанів. І вийшли штани з стільчиком окремо, а дядько окремо. – Тепер у мене на мої улюблені штани імунітет. Я їх уже більше ніколи не одягну.

– Шкода, – сказав Петрик.

Про Петрикову подружку Ангінку

Була у Петрика-мікроба подружка Ангінка. Теж мікроба. Ангінка завжди ходила у пальті та шапці, навіть улітку. Але Петрик ніколи не дражнив Ангінку «мімозою», бо знав: Ангінка живе у стаканчику з морозивом, а там завжди холодно. Ангінка жила у третьому стаканчику з морозивом. Якщо один з’їж – нічого, другий – теж ще нічого, а от якщо третій з’їси – там Ангінка живе.

Якось Петрик-мікроб та Ангінка грали разом і раптом побачили школяра з портфелем.

– Привіт! – сказав школяр. – Тут мікроби живуть?

Тут, – сказав Петько. – Ми мікроби.

– Слухайте, малеча! – зрадів школяр. – Хочете зі мною дружити?

– Хочемо! – сказав Петрик.

– Домовилися, – сказав школяр. – Дружитимемо і один одного виручатимемо, якщо щось…

– А що щось? – спитала Ангінка.

– А то! – зітхнув школяр. – Контрольна завтра з математики. Захворіти треба. Трішки.

Петрик-мікроб подивився на Ангінку, але Ангінка сказала школяру:

– Давай я краще тобі завдання з математики поясню.

– Ти! – засміявся школяр. – Ти ж математики не знаєш.

– Математику я дуже добре знаю, – сказала Ангінка.

– Звідки ти її знаєш?

– Із температури. Я її роблю, а вона знаєш яка складна – вся з дробів складається! Із десяткових. Ось, наприклад, тридцять сім та сім десятих – це зовсім не те, що тридцять шість та шість десятих.

– Це я й без тебе знаю, – сказав школяр. – Ти відверто скажи: допоможеш захворіти чи ні?

– Ні! Не допоможу.

– Так я і знав! – Зітхнув школяр і махнув рукою. Та пішов.

А Петрик-мікроб спитав Ангінку:

– Чому ти сказала, що не можеш? Три стаканчики морозива – і будь ласка!

– Морозиво… – задумливо – сказала Ангінка. – Морозиво, Петрику, – це серйозна штука. З морозивом жартувати не можна. Для таких справ воно годиться. Морозиво можна застосовувати лише у мирних цілях.

Обгрунтуваний аргумент

Ангінка прибігла до Петрика-мікроба і закричала.

– Ура!

– Ура! – сказав Петрик, – а чого «ура»?

– Зима почалася! – закричала Ангінка. – По-перше, тепер у пальто та шапці ходити зовсім не жарко, а якраз нормально, а по-друге, подивися, який сніг гарний! Ура!

Петрик глянув і теж закричав:

– Ура!

– Пішли гуляти, – покликала Ангінка, і вони пішли гуляти. І відразу побачили Наймолодшого наукового співробітника.

Наймолодший науковець стояв і плакав

– Ти чого плачеш? – Запитав Петрик-мікроб.

– Того, – схлипнув Наймолодший науковий співробітник, – з лабораторії звільнити мене хочуть, ось чого!

– За що? – спитала Ангінка.

– За те, – знову схлипнув Наймолодший науковий співробітник, – за сніг…

– За сніг? – здивувалася Ангінка.

А Петрик-мікроб сказав:

– Ти давай по порядку розповідай, що трапилося.

– Те сталося, – сказав Наймолодший науковий співробітник, – наукова конференція у лабораторії була. Про сніг. Про те, із чого він складається.

– Ну? – сказали Петрик та Ангінка.

– Ну і ось, – сказав Наймолодший науковий співробітник, – думки розділилися.

– Як поділилися? – спитала Ангінка.

– Навпіл розділилися. Одні вчені сказали, що сніг зі снігових куп складається, а інші – що з кучугур.

– А ти що? – Запитав Петрик.

– А я сказав, що сніг складається зі сніжків.

– Правильно, – підтвердила Ангінка.

– Ось і я кажу: правильно, – зрадів наймолодший науковий співробітник, – а вони кажуть: неправильно.

– А далі що було? – Запитав Петрик.

– А далі я їм сказав, що до моєї думки треба прислухатися, бо я молодий фахівець, а молодих фахівців треба висувати.

– А вони? – спитала Ангінка.

– А вони, – схлипнув Наймолодший науковий співробітник, – вони мене зовсім висунули – за двері…

– А ти? – Запитав Петрик.

– А я почекав, коли перерва почалася і всі на подвір’я вийшли, і привів їм аргумент.

– Кого привів? – здивувалася Ангінка.

– Аргумент. Аргумент – це такий науковий доказ.

– Який доказ?

– Такий: наліпив сніжків і в них кинув.

– Влучив? – спитав Ангінка.

– Жодного разу не схибив! – похвалився наймолодший науковий співробітник.

– А вони? – Запитав Петрик.

– А вони, – зітхнув Наймолодший науковий співробітник, – сказали, що аргумент необґрунтований.

– Чому необґрунтований? – здивувалася Ангінка.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 16

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Петька-микроб. Сказочные истории”
Григорій Остер
Видавництво: “АСТ”
2019 р.

1 Коментар
  • Юлія
    14.07.2022 23:42

    Чудова казочка. Сину дуже сподобалась та із цікавістю задавав питання аби дізнатися, що д було далі. Те й заснув.? І мені сподобалась казочка. Ще дочитаємо.

    3
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: