TOU

Петрик – мікроб

Григорій Остер

– А в чому?

– Справа в тому… – сказав дядечко і засоромився, – розумієте, теорія у мене про мікроби.

– Дуже приємно, – усміхнувся тато.

– Ні! – закричав дядечко. – Ні. Суцільні неприємності!

– Чому ж?

– Тому що з теорії виходить, що нічого не виходить. Не може ваш син на молокозаводі працювати.

– Не може? – здивувався тато.

– Звісно, не може. Мікроби, вони, як ви знаєте, дуже маленькі.

– Ще б пак, – сказав тато, – мені не знати? Я сам бактерія.

– Ось бачите, – зрадів дядечко, – ваш син дуже маленький, а молокозавод звідси дуже далеко. І ніяк не виходить, щоб ваш син міг до молокозаводу за один день дістатися, а потім увечері знову в краплю повернутись.

– А він на автобусі їздить, – втрутився Петрик.

– Петрику, – сказала мама, – не смій втручатися, коли дорослі розмовляють. – І пішла мити посуд.

– Не може він у автобусі їздити, – тихо сказав дядечко.

– Чому це я не можу в автобусі? – образився Петриків брат, той самий, про якого йшлося.

– За визначенням, – ще тихіше сказав дядечко, – автобус великий, а ви дуже маленький.

– Щось ви плутаєте, – сказав тато Петрика. – Ось якби навпаки було: автобус маленький, а він великий. Тоді б він у автобусі не помістився. А так – будь ласка.

– Ні, не будь ласка, – сумно сказав дядечко. – Є багато “але”.

– Які “але”?

– Різні. Ось, наприклад, таке “але” – припустимо, мікроб їде в автобусі … а в автобус входить контролер. Квитки перевіряти. А як він у мікроба квиток перевірить, якщо мікроба без мікроскопа взагалі не видно?

– А квиток? – Запитав Петрик.

– До чого тут квиток? – здивувався дядечко.

– Квиток без мікроба видно?

– Квиток видно.

– Ну ось, – сказав Петько, – все виходить. Контролер квиток побачить, а на мікроба йому дивитися нічого, і так зрозуміло, що мікроб з квитком їде, раз квиток видно.

– А раптом… а раптом… – розгубився дядечко. – А раптом це не його квиток, не мікроба?

– А чий? – здивувався тато.

– Звідки я знаю, чий! Чужий квиток.

– А контролер, – сказав Петько, – запитає у всіх: “Це ваш квиток?” Вони скажуть: “Не наш”. І тоді контролер одразу зрозуміє: це квиток мікроба. І оголосить: «Шановні пасажири, будьте обережні, в нашому автобусі їде мікроб, дивіться, не наступіть йому на ногу».

Кілька хвилин приголомшений дядечко дивився на Петрика і мовчав. Потім він вигукнув:

– Але є ще одне “але”. Найголовніше! Мікроби живуть у краплі води, а молокозавод стоїть на суші. За теорією мікроби на суші жити не можуть.

– А ви, – спитав Петрик, – ви де живете?

– Я, – розгубився дядечко, – я вдома живу.

– А на вулиці жити можете:

– На вулиці? Ні. Де ж там своє ліжко поставлю тумбочку? На них якась вантажівка наїде.

– Ось! – сказав Петрик. – Жити на вулиці не можете, а ходити скільки завгодно. І ми мікроби також можемо.

– Але ж правда! – закричав дядечко. – Правильно! – І змахнув портфелем. – А з теорії не виходить! За цією теорією я у вашу краплю поміститися не можу, а я ось він – сиджу з вами та розмовляю. Що ж мені робити?

– Знаєте що, – сказав тато Петрика, – а ну її, цю теорію, якщо по ній нічого не виходить.

– Так! – зітхнув дядечко. – Вам легко говорити “ну її”, а я Носій теорії, мені її носити треба. У портфелі. Робота така.

– А що, – спитав Петриків брат, – хіба не можна якусь іншу теорію носити?

– Іншу? – замислився дядечко. – А цю куди подіти? Ось якби її у мене якісь розбійники відібрали або якби я її загубив…

День народження

Цього дня у Петрика-мікроба було одразу два свята. Перше – у Петрика був день народження, друге – новосілля.

Петрикова родина переїхала на нову квартиру із простої краплі в краплю із сиропом.

Увечері до краплі з сиропом прийшли гості.

Прийшла Ангінка, подарувала Петрику торт із морозива і сказала:

– А в мене теж учора новосілля було. Ми з вершкового морозива до пломбіру переїхали.

Прийшли вчені з лабораторії, і наймолодший науковий співробітник подарував Петрику симпатичну елементарну частинку в шкіряному нашийнику.

– Ось, – сказав Наймолодший науковий співробітник, – вона дуже тямуща, ця частинка, якщо її видресувати, вона навіть у цирку виступати зможе.

– Дякую, – сказав Петрик.

Коли всі вже сіли за святковий стіл, прийшов директор молокозаводу.

– Петрику, – сказав директор, – я приніс тобі в подарунок наказ по молокозаводу.

– Який наказ? – Здивувалися всі.

– Ось який, – сказав директор і прочитав папірець:

Молокозавод №5

Наказ № 245 від 5.05.2005 р.

Петрик – мікроб призначається на посаду начальника кефірного цеху. Хоча він ще не виріс.

– Ура! – закричали всі.

Петрик-мікроб сказав директорові дякую, а потім тихенько спитав свого тата:

– Тату, а коли ж я виросту?

– Розумієш, Петрику, – сказав тато, – ти, звичайно, виростеш, обов’язково виростеш. Але, бачиш, навіть коли ти зовсім виростеш, ти все одно будеш дуже маленький. Ти ж мікроб. А мікроби взагалі дуже маленькі. І це зовсім не так сумно, як здається на перший погляд.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 16

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Петька-микроб. Сказочные истории”
Григорій Остер
Видавництво: “АСТ”
2019 р.

1 Коментар
  • Юлія
    14.07.2022 23:42

    Чудова казочка. Сину дуже сподобалась та із цікавістю задавав питання аби дізнатися, що д було далі. Те й заснув.? І мені сподобалась казочка. Ще дочитаємо.

    3
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: