Під килимом

Тигр і кінь жили під килимом у вітальні. Вони були нерозлучними друзями.

Їм подобалося жити у вітальні, бо вони любили приймати гостей.

У тому ж будинку мешкала дівчинка Шейла. Якось вона запитала їх:

– Як це ви вміщаєтесь під килимом?

– Дуже просто, адже ми уявні, – відповіли вони.

– Я уявний тигр.

– А я уявний кінь.

– А де ж твоє сіно? – Запитала Шейла у коня.

– Під килимом, – відповів кінь. – Це ж уявне сіно.

– А твої кістки теж під килимом? – Запитала вона у тигра.

– Кістки? Звичайно, – відповів тигр і облизався.

А потім він сховався під килим. Кінь пішов за ним, і Шейла залишилася сам.

Вона дістала аркуш паперу, намалювала кілька шматочків цукру і засунула малюнок під килим.

Трохи згодом вона почула хрумкання і “чам-чам-чамкання” – кінь їв цукор з великим задоволенням.

Тоді Шейла написала на клаптику паперу записку: “Що люблять тигри?” – І засунула записку під килим.

Під килимом зашушукалися, потім висунулась кінська голова і сказала:

– Бутерброди з сіном!

Шейла не повірила.

– Ти, дуже хитрий кінь! – сказала вона. – Бутерброди із сіном люблять не тигри, а коні. Піди і спитай тигра, що він хоче!

Кінь сховався, і виліз тигр.

– Я хочу наручний годинник, – сказав він. – Щоб знати, котра година.

– Добре! – сказала Шейла.

Вона намалювала ручний годинник і простягла йому. А потім намалювала бутерброди із сіном для коня. Тигр зник. Але незабаром обидвоє з’явилися знову.

– Велике-велике тобі спасибі, Шейло! – сказали вони і поцілували її.

– Подумайте, що вам ще треба, і кажіть швидше, – сказала Шейла. – А то мені час уже йти спати.

– Нам би хотілося ще парасольку! – попросили тигр та кінь.

– Парасольку? – Здивувалася Шейла. – Хіба під килимом іде дощ? Хіба що! Це уявний дощ.

– Ну звичайно! – сказали вони. І вона намалювала їм парасольку.

– Спасибі! – сказали тигр і кінь. – Добраніч.

– Добраніч! – відповіла Шейла і пішла спати. Але потім їй раптом спало на думку: “Напевно, жахливо прикро, коли є нова, красива парасолька і немає дощу!” І вона намалювала на великому аркуші паперу дощ, спустилася навшпиньки у вітальню і засунула дощ під килим.

Коли вранці вона увійшла до вітальні, то опинилася по щиколотку у воді, а тигр і кінь сиділи в розкритій парасольці і плавали на ній, як на човні.

“Напевно, я намалювала надто багато дощу”, – подумала Шейла.

Після сніданку вона знову прийшла до вітальні. Мама в цей час якраз підмітала килим. Ні води, ні парасольки, ні тигра, ні коня – нічого не залишилося.

Шейла взяла свій альбом для малювання і намалювала тигра та коня міцно сплячими. Незабаром мама пішла. А Шейла сиділа і дивилася на вогонь у каміні. У вітальні було тихо-тихо, тільки з-під килима долинало гучне хропіння.