Під одним дахом

Купалася дівчинка в річці, випрала свою хустинку, поклала її на траву сохнути, а сама розтягнулася на сонечку і засмагає. А під хусткою в траві неспокій почався: щось заворушилося, запорпалося і зашурхотіло.
– Чому стало темно? — спитав метелик.
— Над нами якийсь дах з’явився,— відповів коник.
А розумна стара мураха сказала:
— Коли ми всі тепер під одним дахом, треба жити дружно. Перш за все треба дізнатися, чи не загрожує нам якась небезпека.
І мураха всім задала роботу.
– Ти, гусениця, проповзи по краю даху і виміряй його, чи дуже він великий. Ти, світлячок, посвіти нам тут, щоби один на одного не наповзали у темряві. Ти, бджола, нікуди не відлітай, а сиди і махай крильцями, щоб повітря було більше. А я піду на розвідку, дізнаюся, в чому справа, звідки узявся цей дах і чи не збираються нам зробити щось погане.
І під хусткою закипіла робота. То там, то тут хусточка тремтіла, надувалася бульбашками, провалювалася ямками і знову надувалася. А по самому краєчку повзла гусениця. Вона приставляла задні ніжки до передніх, вигинала спинку вгору і знову випростувалася, викидаючи вперед тулуб. Так вона переміряла всі чотири сторони хусточки.
А стара мурашка приповзла і розповіла:
— Тут недалеко лежить на траві дівчинка. Дах над нами – це, напевно, її робота. Я її трохи вкусив, вона прокинулася і…
Але не встигла мурашка договорити, як знову стало дуже світло. Дах зник так само несподівано, як і з’явився. Дівчинка склала висохшу хустинку і пішла, потираючи покусану руку.
А мурахи, комашки, жуки — всі, хто щойно були під одним дахом, розповзлися і розлетілися в різні боки.