Підставна наречена

В далекому краї в давнину жив удівець-чоботар зі своєю єдиною донькою. Одна злюща вдова все домагалася, щоб він узяв її собі за дружину. Донька слізно благала батька не знатися з цією жінкою, бо добрі люди казали, що вона відьма.

Нарешті шевцеві набридли людські теревені, він жбурнув під стіл драний доччин чобіт і сказав:

– Якщо принесеш у цьому чоботі води так, щоб ні краплини не вилилось, тоді піду її сватати.

Дівчина схопила чобіт і радо побігла по воду: адже такий драний чобіт нічим не наповниш. Та де там – як тільки дівчина налила води, чобіт став наче цілісінький: ані краплина не пролилася.

Це вже остаточно довело, що вдова таки відьма. Та швець коли пообіцяв, то не міг ламати слова; він не зважив на благання дочки й одружився зі злою вдовою. А в тієї теж була дочка, тільки в порівнянні з красивою, як цвіт красольки, пасербицею видавалася просто потворною.

Першого ж дня після весілля мачуха була дуже привітна до шевцевої дочки, дала їй вранці вмитися свіжим молоком і звеліла своїй дочці прислужувати їй, на що та погодилася не вельми охоче. На другий день мачуха не дозволила сирітці поспати і не дала молока вмитися.

А на третій день стало ще гірше: мачуха збудила пасербицю вдосвіта, разом з півнями, і примусила прислужувати її дочці. Тепер щодня мачуха давала рідній дочці сиродою вмитися та попити, а сирітці кидала сухі скоринки і примушувала виконувати найтяжчу роботу. Що не день, то лютішою ставала мачуха, бо їй пекла очі краса пасербиці. Нарешті лиходійка задумала спровадити дівчину з дому.

Якось у заметіль мачуха кинула шевцевій дочці благеньке вбрання і звеліла:

– Одягайся і не смій повертатися додому, поки не назбираєш повен кошик свіжих суниць!

І мачуха тицьнула пасербиці великого козуба з кількома цвілими скоринками. Сирітка подякувала й за це та й пішла собі, плачучи, у заметіль. Щоб не замерзнути, вона побігла щодуху і нарешті натрапила на чистеньку хатинку, в якій сиділо кілька сивих дідусів. Дівчина привіталася, побажала старим здоров’я і попрохала дозволу погрітися. Старі поступилися їй місцем біля теплої пічки. Сирітка вийняла на обід сухарі. Один дідусь сказав:

– Що ти їси? Дай і нам!

Дівчина відповіла привітно:

– Від щирого серця дам, хоча в мене немає нічого іншого, крім оцих недогризків, яких і собака не їв би. Та коли ви бажаєте, охоче пообідаю у вашому товаристві.

Вона дала кожному дідусеві по скоринці і гірко заплакала. Один старенький запитав, чому вона плаче, і сирітка розповіла про свою біду.

– Не така це вже й мудрість! – сказав дідусь,– Візьми лопату, відкидай сніг, замети подвір’я і знайдеш там суниці.

Дівчина зробила так, як порадив дідусь, і знайшла під снігом стільки суниць, скільки зроду ще не бачила. Незабаром козуб був повен. Пасербиця сердечно подякувала стареньким, попрощалась і поспішила додому. Дідусі довго дивилися їй услід. Один з них мовив:

– Хай кожен з вас побажає цій славній дівчині щось хороше.

Перший сказав:

– Я бажаю, щоб із її уст, як тільки вимовить перше слово, упав шматок золота.

Другий:

– Я бажаю, щоб вона з дня на день ставала ще вродливішою.

Третій:

– Щоб вона колись вийшла заміж за короля.

Четвертий:

– Хай вона буде ще привітнішою.

П’ятий:

– Щоб вона завжди мала теплий одяг.

Мачуха саме сиділа біля вікна, коли пасербиця зайшла до хати з кошиком суниць. Побачивши її гарно вбраною, вона подумала, що сталось щось незвичайне, і з приязною усмішкою пішла назустріч. Мачуха посадила дівчину в світлиці біля печі, пригостила млинцями і запитала, де та назбирала гак багато суниць, щоб наступного дня і її донька пішла по ягоди.

Як тільки сирітка почала розповідати, з її уст випав шматок золота. Вона перелякалася, а мачуха – ще більше. На другий день, щоб і її рідна дочка здобула таке щастя, мачуха одягла її в тепле вбрання сирітки, у кошик поклала млинців і вирядила в ліс. А пасербицю послала показати дорогу.

Бідна дівчина провела ії аж до хати. Мовчки просунула потворна дочка повз дідусів. Старому, що сидів біля вогню, аж гаркнула:

– Ану геть звідси, негіднику, вже могилою тхнеш, пусти мене погрітись!

Дідусь, не обмовившись і словом, поступився місцем. Відьмина дочка сїла біля пічки і почала обідати. Старенькі попрохали й собі. Але бридка дівчина буркнула:

– Хіба я для вас принесла млинці?! Дайте мені спокій, я хочу попоїсти!

Наситившись, вона звеліла:

– Покажіть мені, де тут можна назбирати суниць!

Один дідусь відповів:

– Візьми лопату, відкидай сніг, замети подвір’я і знайдеш там те, що бажаєш.

– А чого б вам не захотілося! Замітати подвір’я? Та не діждетеся! – і, грюкнувши дверима, пішла геть.

– Побажаймо і їй щось на спомин, – сказав один дідусь.

Перший мовив:

– Хай, тільки почне розповідати, як побувала тут, із її рота вистрибне сіра жаба!

Другий:

– Щоб вона з дня на день ставала ще потворнішою!

Третій:

– Хай вона ніколи не вийде заміж!

Коли рідна дочка мачухи повернулася додому і почала розповідати про пригоди, з її рота вискочила сіра жаба і пострибала у двір. Відтоді і пішов жаб’ячий рід на землі.

Мачуха стала ще лютішою і не давала сирітці спокійно дихнути.

Якось увечері один красивий чужинець запитав у шевцевої дочки дорогу. Як тільки вона стала пояснювати, з її уст випав шматок золота і просто юнакові в сани. А це був сам король цього краю. Молодика вразила дівоча врода, і він вирішив узяти дівчину собі за дружину. Але дівчина не дозволила йому йти до її батьків, а погодилася таємно втекти.

Сторінки: 1 2