Пірати

Були собі два брати –
Замурзані пірати.
Не слухалися мами,
Поганими словами
Забруднювали простір,
Були нестерпні просто.

До школи не ходили,
Корисного не їли,
З науками не знались,
Ще й в носі колупались.

Їм якось пощастило:
До облавка прибило
У пляшці карту світу,
На ній – місця заритих
Скарбів і шоколадок.
– Гей – гей! – пірати радо
– Кричали, мов скажені. –
Скарби у нас в кишені!

Давай вони дивитись,
Вертіти і крутити
Ту карту загадкову…
Пора б згадати школу.
Але ж дурні пірати.
Ледь – ледь могли читати.

Впізнали кілька літер,
Гадали, звідки вітер,
Що значать закарлючки
Та інші мудрі штучки.

Один кричить: «Це море!»
Волає другий: «Гори!»
Один кричить: «Це Штати!»
А другий: «Ні, Карпати!»

Отак вони сварились,
Аж поки не побились
В обох на лобі гулі,
В обох в кишенях дулі…

Та зрештою зібрались
І десь помандрували.
Блукали десь пів року,
Стомилися нівроку,
Аж ось замріло місто
На горизонті чистім.

Знов спори в них негожі
І знов за рибу гроші:
– Це – Київ стародавній!
– Ні, це Горішні Плавні!…
І поки знов сварились,
Кусалися і бились,

Той скарб і шоколадки
Відрили дві піратки.
Отак завжди буває:
Скарби той здобуває,
Хто дружить із книжками
І слухається маму….