ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Пітер Пен

Волт Дісней

На одній з тихих лондонських вулиць жила собі родина Дарлінгів. Зрозуміла річ, були в ній тато й мама Дарлінги, а також Венді, Майкл та Джон — їхні діти. Ще була в дітей няня, треба сказати, дещо незвичайна,— такі не часто доглядають дітей,— Нана, собака з породи сенбернарів.

Нана і діти найбільше любили той час, коли їх укладали спати. А любили вони його ось чому: як тільки діти залишалися у кімнаті самі, найстарша дівчинка Венді починала розказувати казки. Казки йшли одна за одною і мали спільного героя: звали його Пітер Пен, і жив він у Неможливій Країні. Неможлива Країна — то був чарівний край, де жили русалки та індіяни, феї і, звичайно ж, бандити-пірати. Венді розповідала про все дуже цікаво, і діти не сумнівалися в тім, що казки її — щира правда, а ніякі не вигадки.

Джон та Майкл найбільше любили історії про піратів, а тому вони любили в піратів бавитись: хлопці раз у раз починали люті двобої на мечах. Джон та його брат уявляли себе Пітером Пеном і головним його ворогом, піратським капітаном, на ім’я Гак. Билися вони так само завзято, як це робили герої казок у Венді. Дерев’яні шаблі ламалися, хлопці падали, набиваючи синці й гулі, гуркочучи стільцями й шафами…

Врешті тато сказав, що йому це набридло. Він сказав, що не схвалює розповідей Венді і хай діти стережуться — лишень він іще хоч раз почує про того Пітера Пена! Але все-таки як покласти край тим піратським казкам раз назавжди? Адже самими погрозами дітей не переконаєш. Думали-думали тато з мамою і зрештою надумали.

— Венді вже зовсім доросла,— сказав тато дітям.— Від завтрашнього дня Венді спатиме окремо. Сьогодні ви востаннє спите всі троє разом, в одній дитячій кімнаті. Зрозуміло?

Ясно, що “така новина дуже засмутила здружену трійцю. А хлопці взагалі були в розпачі, бо розуміли, що без Венді вони більше не почують жодної розповіді про Пітера Пена. Та справа на цьому не закінчилася. Щоб підкреслити остаточність свого рішення, тато Дарлінг сказав, що Нана йому теж набридла і взагалі діти не такі вже й маленькі, щоб за ними стежити, наче за немовлятами.

— Та я у вашому віці…— почав тато улюблене речення всіх дорослих, але не доказав його, змахнув рішуче рукою і звелів прив’язати Нану в саду біля будинку на цілу ніч.

Тато й мама простежили, щоб того вечора діти полягали вчасно — кожен до свого ліжка, побажали їм на добраніч і пішли до себе. Діти мовчали, позаповзавши під ковдри, Нану прив’язали на подвір’ї внизу — настрій у всіх був, як ви розумієте, не з найліпших. Але тієї ж миті, коли всі вже зовсім засумували, сталося диво.

До кімнати влетів — хто б ви думали? — Пітер Пен!

Йому давно вже сподобалося прилітати сюди; таємно, не з’являючись дітям на очі, він приходив до них і слухав оповіді про себе. Одного лиш разу Пітерові не поталанило. Він влетів до кімнати, коли ще дітей там не було, і не квапився стати невидимим. Але Нана, не помічена ним, стрибнула на непроханого гостя, а коли той кинувся навтьоки, вкусила його за тінь і віддерла тінь від Пітера Пена. Пітер лиш встиг помітити, де собака ховає його тінь, і з тим повернувся до Неможливої Країни. Зате решта відвідин пройшла без пригод. Щовечора він прилітав і, зіщулившись на підвіконні, слухав про себе історії й сумував за втраченою тінню. Останнім часом разом із Пітером прилітала маленька фея з золотими крильцями — Дзінь Белл. Вони завжди знали про все, що діється в будинку Дарлінгів,  і дуже близько брали до серця дитячі клопоти.

Коли Пен та Белл дізналися, що Венді більше не житиме в дитячій кімнаті, то спершу засмутилися, а потім у голові Пітера з’явився цікавий план.

Отже Пітер Пен став перед дітьми власного особою. Можете собі уявити, як вони зраділи, побачивши улюбленого героя усіх своїх казок. Пітер показав їм, де заховано його тінь,— Венді знайшла її і пришила йому до п’ят. А поки дівчина поралась, пришиваючи тінь, він розповів дружній трійці —Майклові, Джону та Венді — про свій задум. Фея Дзінь Белл, казав він, допоможе його здійснити: Пітер вірив, що у неї добре серце.

— Ми полетимо всі разом до Неможливої Країни, і там ви розповісте кілька цікавих історій моїм товаришам, Загубленим хлопцям,— сказав Пітер Пен і лукаво підморгнув.— Дзінь Белл нам допоможе — в неї є особливий порошок, що допомагає літати! Але найбільше нам допоможе бажання швидше потрапити в Неможливу Країну.

Ця думка припала до душі Венді, та вона занепокоїлась, чи зможуть її менші братики — Майкл та Джон — витримати таку далеку мандрівку. Але Пітер Пен лиш руками змахнув — про що тут, мовляв, балакати!

За кілька годин троє менших Дарлінгів вже вміли літати. Це взагалі дуже нескладна справа — для тих, що вірять у свої сили і в порошок феї Дзінь Белл. Але, звичайно, зуміє полетіти тільки той, хто шанує друзів і завжди говорить лише правду.

Була вже пізня ніч, коли вікно дитячої кімнати відчинилось так раптом, наче зсередини дмухнув сильний вітер. З вікна вилетіли чотири постаті, з яких три були в піжамах, а в четвертій легко можна було пізнати Пітера Пена.

Фея Дзінь Белл випурхнула трохи раніше.

Була темна й тиха ніч, і ніхто не зрозумів, чому це внизу так люто гавкає Нана.

Сторінки: 1 2 3 4

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: