Півень і лисиця

Якось руда лисиця з хитрими очима і пухнастим хвостом крадькома спустилася з гірського схилу у двір до фермера і вкрала гарного жирного півня.

На фермі зчинився великий переполох, і всі погналися за лисицею. Лисиця міцно тримала півня в зубах і бігла щодуху.

Але півник — червоний гребінець зовсім не хотів дістатись лисиці на обід і все думав, як йому змусити злодійку роззявити пащу і випустити його. І ось почав він її лестити:

— Ну й дурні вони, лисонько, що женуться за тобою! Ніколи  в житті їм тебе не наздогнати!

Лисиці до вподоби були ці слова, — хоч і хитра була, а лестощі любила. А півник — червоний гребінець продовжував:

— Але хоч їм тебе й не наздогнати, недобре це, коли ціла юрба женеться за тобою і волає: «Стій, злодійко!». Ти б їм крикнула у відповідь: «Зовсім я не злодійка! Це мій півень!». Вони тоді повернуться назад, а ти спокійненько побіжиш своєю дорогою.

Лисі  ця порада припала до душі. Вона підняла голову, роззявила пащу і протяжно крикнула:

— Це мі-і-ій пі-пі-ве-нь!
А півень, не будь дурень, кинувся навтьоки на своє подвір’я. Та так швидко біг, що яскраво-червоний гребінець навіть прикрив йому чорне, як намистинка, око.