Півень, свиня, коза та осел

В одному селі жила вдова. У неї були коза, свиня, осел та півень. На ослі вдова возила дрова та кукурудзу; коза приносила їй козенят і давала молоко; свиня плодила поросят, а півень стеріг курчат. Коли курчата, козенята та поросята підростали, вдова їх продавала чи різала для себе. Вона завжди їла м’ясо та яйця, пила молоко, а крім того, виручала багато грошей.

Якось осел, рятуючись від спеки, зайшов до хати. Там на полиці він побачив глечик із кислим молоком, і захотілося йому попити кислого молока. Але тільки він засунув морду у молоко, як повернулася господиня, схопила ціпок, вигнала осла і жорстоко його побила.

Дуже образився осел на господиню і сказав:

– Я весь час служив тобі, ходив до млина, тягав дрова з лісу, а ти б’єш мене. За що? За те, що я випив трохи молока! Не хочу після цього залишатися в тебе!

Повернувся осел і пішов з двору, куди очі дивляться.

На другий день свиня, зголоднівши, почала рити землю у дворі. Побачила це господиня і почала жбурляти у свиню гострим камінням. До крові поранила вона її і прогнала геть із двору. Розлючена свиня запитала:

– Скільки я принесла тобі поросят? Ти, мабуть, уже забула? Звісно, тепер, коли ти їх продала, навіщо я тобі потрібна?

І побігла вона за ослом, наздогнала його й питає:

– Куди ти йдеш?

– Іду куди очі дивляться, аби тільки піти подалі від невдячної господині, – відповів осел.

– Візьми мене з собою, – попросила свиня. – І я ненавиджу цю жінку!

Погодився осел і разом із свинею вирушив далі.

Тим часом удова помітила, що в город забралася коза і їсть фасолю.

– Ах, щоб тебе вовки з’їли! – закричала вдова, поспішивши на город. Там вона витягнула одну з тичок, по якій вилися кучеряві стебла квасолі, і що було сили вдарила козу.

Відбігла коза вбік і каже:

– Через таку дрібницю ти боляче вдарила мене, а то добро, що я для тебе зробила, ти, звичайно, забула. Тепер не побачиш мене тут!

Сказала так коза і пішла з двору. Швидко нагнала вона осла та свиню і питає їх:

– Куди йдете?

– Ідемо куди очі дивляться, – відповіли їй друзі.

– Піду і я з вами, – сказала коза.

До вдови прийшов бажаний гість. Вирішила вона зарізати півня. Але півень, побачивши ніж, злякався і полетів з двору геть.

Летить він, летить і помітив вдалині осла, козу та свиню.

Підлетів до них і каже:

– Добрий день друзі!

– І тобі добре побачити! Куди летиш, півнику? – Запитали мандрівники.

– Куди очі дивляться, – відповів півень.

– Тоді йдемо з нами, – привітно сказали йому осел, свиня та коза.

Пішли далі всі разом – осел, свиня, коза та півень. Коли стало темніти, вони зупинилися переночувати в лісі. Півень злетів на верхівку дерева, коза видерлася на нижні гілки, а свиня і осел розташувалися під деревом.

Вночі шакали почули здобич. Вони послали лисиць за м’ясом. Але півень вчасно побачив їх, залопотів крилами і почав голосно кукурікати. Лисиці злякалися і втекли.

– Ну що вполювали? – Запитують їх шакали.

– Ледве самі врятувалися, – відповіли перелякані лисиці.

– Виходить, даремно бігали, – невдоволено забурчали шакали. – Ану, спробуйте ще раз, може, добудете м’ясо!

З усіх сил намагалися догодити шакалам лисиці, але знову спіткала їхня невдача. Осел, помітивши наближення ворогів, закричав так голосно, що лисиці з переляку п’ятами накивали.

– Де ваша здобич? – Запитали їх шакали.

– Яка там здобич? – відповіли лисиці. – Вони всі разом зчинили такий жахливий крик, що ми кинулися навтьоки.

Не повірили шакали лисицям і послали з ними одного зі своїх сміливців. Коли хижаки наблизилися до тварин, почало вже світати. Свиня рила землю, коза блукала між колючок, а осел і півень залізли в кущі.

– Напевно, вони шукають нас, – подумали лисиці і зі страху кинулися тікати. А осел, побачивши шакала, впав на землю і прикинувся дохлим. Підійшов до нього шакал і зібрався вже роззявити пащу, але тут свиня так ударила хижака рилом під черево, що той впав на землю. А коза підхопила шакала на роги, і він одразу знайшов свою смерть.

Відпочили друзі і знову рушили в дорогу. Довго йшли вони і врешті-решт вийшли на велику галявину, посеред якої стояв будинок. Запашна трава покривала галявину, а довкола з дерев звисали великі грона винограду.

Зголоднілі мандрівники жадібно взялися за їжу.

Осел і коза щипали траву, півень злетів на дерево і почав клювати виноград, а свиня знайшла в землі багато смачних корінців.

Раптом півень помітив адауі – велетня-людожера, що повертався з лісу додому. Друзі кинулися до хати, щоб сховатись.

Похапцем вони все вимазали і перевернули, але не знайшли такого місця, де можна було б сховатися. Кидалися вони туди-сюди і нарешті залізли на горище.

Зайшов адауі до свого дому і ахнув: такого безладдя ніколи в хаті не було. У гніві господар почав шукати винуватців. І, може, знайшов би їх невдовзі, та під ослом проломилася дошка, і він впав до долу прямо на адауі.

Слідом за ним звалилися свиня та коза, а насамкінець злетів і півень. Зляканий адауі подумав, що його хочуть з’їсти, з усіх ніг кинувся тікати в ліс і більше звідти не повернувся.

Так півень, свиня, козел та осел урятувалися від ворогів і заволоділи багатством адауі.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Абхазские народные сказки”

Упорядник –  К. С. Щакрил

Видавництво: “Наука”

1974 р.

1 Коментар
  • Олександр
    12.06.2023 21:52

    Дивно, що жінка так вчинила зі своїми тваринами, завдяки яким жила. Дивно, що шакали посилали лисиць, дивно, що тварини ховались від велетня в його ж будинку… Дивна казка )) Але ж це казка!

    1
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: