Півник намальований на сувою

Сталося це давним-давно. Жив у одному селі старійшина. Дуже любив він різні дивовижні речі збирати. Були в нього різні посудини, небаченої краси, тарілки, що сріблом відливають, а вже картин і сувоїв не лічено. Одним словом, багатій.

Приїхав якось у село заморський купець. Здалеку приїхав, товару привіз видимо-невидимо. Покликав його багатій в гості. Ось сидять вони, розмовляють.

— Чув я,— каже купець,— що дуже ти багатий і маєш багато різних чудесних речей.

— Та що ти! — махнув рукою старійшина.— Які це дива? Ти, мабуть, по світу поїздив і стільки усілякого бачив, що тебе ні чим не здивуєш.

— Що правда, то правда,— погодився купець.— Багато є на світі небаченого. Та ось хоч би оце.

Дістав він маленьку скриньку й багатію простягнув. Відкрив її багатій, бачить— лежить у скриньці звичайнісінький рибальський гачок.

— Що це? – здивувався він.

— Не простий це гачок,— пояснив торговець,— а той самий, який боги в руках тримали —він може допомогти спуститися в підводне царство.

—  Оце дивина! — вигукнув багач.— Невже той самий?

— А ти маєш щось незвичайне? — спитав його купець.

— Є,— кивнув багач головою.— Купив я дивовижний сувій. На ньому півень намальований. Подивишся — ні дати, ні взяти – живий! Але ось диво так диво — щоранку, трохи розвидніється, кукурікає півень, заливається!

— Не може такого бути! – не повірив купець. -Де ж це видно, щоб намальовані півні кукурікали?

— На світі і не таке буває! – засміявся багатій.

— Треба ж,— не переставав дивуватися купець,— скільки на світі живу, а такого не чув. Щось мені не віриться. Давай поб’ємося об заклад. Якщо й справді твій півень на світанку заспіває, віддам я тобі весь свій товар, а якщо ні, то ти мені стільки добра віддаси, скільки мої коні зможуть забрати.

— Та навіщо сперечатися? — не збагнув багач.— Все одно ти програєш — півень щоранку співає.

— Не вірю! — уперся торговець.— Б’ємося об заклад!

— Гаразд,— погодився багач,— давай.

А до світанку не довго залишалося. Тільки зоря займатися стала, підняв півень на сувоєві голову, та як закричить: ку-ку-рі-ку, ку-ку-рі-ку, ку-ку-рі-ку!

Чого тільки на світі не буває.

— Співає! Співає! — вигукнув купець.

Віддав він багатію весь свій товар і того ж дня додому повернувся.

Повернувся він, і всім у своєму краю розповів про півня зі сувою.

— Що ж ти за дурень такий! — стали над ним сміятися.

За одне «ку-ку-рі-ку» весь свій товар віддав!

«І то правда,— подумав купець,— це несправедливо».

Стало йому шкода свого товару і дуже закортіло  назад його повернути.

«Півень, звичайно, чарівний,— думає,— та товар краще, за нього великі гроші можна отримати».

Зібрався він у дорогу і знову в те саме село поїхав, де старійшина жив. Зрадів багач, побачивши його:

— Заходь,— запрошує,— дуже тобі радий.

— Сподобався мені твій півень,— каже купець.— Усім я у своїй країні про нього розповів. Та тільки не вірять люди! «Не буває такого!» — кажуть.

– Як не буває? — здивувався багач. — Ти ж своїми очима мого півня бачив, та й спів його чув!

— Отож-то й воно,— похитав головою купець.— Але сумніви мене гризуть: ніби чув я твого півня, а ніби — й ні. Вже й не знаю, приснився мені його спів, чи як…

— Як приснився? — не зрозумів багач.— Ми ж разом півня слухали.

— Не знаю… не знаю…— зам’явся купець і запропонував: — давай його знову на світанку послухаємо. Тільки ось знову битися об заклад доведеться. Якщо заспіває півень, мій товар у себе залишиш, а якщо не заспіває, я його додому заберу. Іде?

— Дивно все це,— знизав плечима багач.— Але ти мій гість, нехай буде, як ти хочеш. Згоден!

Ліг він спати і міцно заснув. А купець не спить: не добре задумав. Встав він тихенько, до сувою підійшов, постояв трохи, а потім з-за пазухи дістав щось і рукою півня торкнувся.

Невдовзі і світати стало. Заспівали в селі перші півні, а за ними й інші. Тільки півень на сувої багатія мовчить.

Підійшов багатій до сувою, зрозуміти не може, чому його півень голосу не подає.

— Що трапилося? Що за біда?

— Так я й думав,— позіхнув купець,— наснилося мені тоді, що півень твій кукурікав. Правду люди говорили: не може намальований півень на все горло кричати.

— Як це не може? — заплакав багатій. — Скільки днів він мене своїм співом радував.

— Раз півень не заспівав, програв ти нашу суперечку,— сказав купець.— Віддавай мені мій товар.

Нічого не відповів йому багатій.

Завантажив купець свої мішки на коней і рушив у дорогу.

А багатій місця собі не знаходить: «Чи не захворів мій півник»,— думає. Підійшов він до сувою ближче, дивиться — стирчить у півня у горлі той самий гачок, який торговець йому показував!

— Ось до чого жадібність доводить! — розсердився багатій.

Заради своїх мішків чудо-півника не пошкодував.

Вийняв він гачок, півник лікувати став. Та тільки голос до нього не повернувся. Ніхто більше не чув, як намальований півень співає.

А купець додому радісний поїхав. “Так тобі і треба,- думає,— нехай ні в кого такого півня не буде! Їхав, їхав, та і не помітив, як кінь оступився. Впали мішки торговця у калюжу, і сам він разом із ними впав. Так і залишився у болоті сидіти.