Півник та курочка

Пішли півник з курочкою по горіхи. Злетів півник на саму маківку ліщини, а курочка внизу стоїть, чекає. Зірвав півень один горішок, скинув униз; зірвав другий, скинув униз. А як кинув третій — прямо курочці в око поцілив.

— Ось тобі і на! — зажурився півеник. — Такого лиха зі мною зроду не траплялося.

А курочка його не слухає, кричить, і побігла додому. Зустрічав курочку пан і запитує:

— Ти чого кричиш?

Так, мовляв, і так.

— Як жбурне горіх! — просто в око потрапив.

— Хто жбурляв?

— Півник жбурляв, півник.

— Отак справи! Куди ж він подівся? Нехай з’явиться на панське подвір’я.

Приходить півень у маєток, а пан йому:

— Ти навіщо горіхами кидаєшся? Навіщо курці око вибив?

— Я не вибивав: злетів на ліщину, а вона як захитається… Ось горіх просто в око їй і потрапив.

— Чи так? Ну, гаразд: нехай прийде ліщина!

Приходить ліщина, а пан їй:

— Ти навіщо гойдаєшся? Чому курці горіх у око кинула?

— Та я не стала би гойдатися, якби мені сусідська коза кору не обгризала. Що я могла зробити?

— Гаразд. Прислати до мене козу!

Приходить коза, а пан їй:

— Ти навіщо у ліщини кору обгризаєш?

— Хіба б я гризла? Та що мені робити, коли пастух мене не пасе?

— Покликати пастуха сюди!

Покликали пастуха, а пан йому:

— Чуєш ти! Відповідай, чому козу не пасеш? Бач, ліщина вся обгризена.

— Я б її пас, та мене господиня обдурила: пообіцяла пирогів на дорогу, та не дала, так я голодний і залишився.

— Гаразд. Де вона, ця господиня? Нехай прийде на панське подвір’я.

Прийшла господиня, а пан їй:

— Скажи мені, ти чому пастуху пирогів не дала?

— Хіба б я не дала, пане-голубчику, та ось біда яка: свиня, підла, закваску вихлебтала, так не було на чому тісто замісити.

— Ну, значить, свиня за курочкине око відповідальна, — вирішив пан.

На тому вся справа й скінчилась.