Півник у жовтих штанцях та курочка в рябенькому платтячку

Казки Ісаака Кіпніса

В одного господаря були півень та курка.

Півень носив жовті штанці, а курочка ходила в рябенькому платтячку.

Жили вони дружно. Півень до чужих дворів не заглядав та цілими днями гуляв з курочкою.

Тільки знайде зернятко ячменю або вівса, одразу гукає «Ко-ко-ко! Знайшов, знайшов!» — аж доти, поки курка не почує та не прибіжить.

Навесні курочка день у день несла яєчка, а господиня їх забирала.

Одного разу курочка стала думати, як би їй вивести курчат. А в цей час півень в жовтих штанцях злетів на паркан, заплескав золотистими крилами і заспівав:

Кукуріку! Вам сповіщу!
Хмари на небі — бути дощу!
Кукуріку! Оголошую збір:
Дощик скінчився, виходьте надвір!

Оце й усі такі в нього справи.

Тоді курочка обтрусилася, підняла, не поспішаючи, ніжку та зробила крок. Підняла іншу, подумала і пішла.

Іде, наспівує:

Як би мені яєчка знести,
яєчка знести…
Як би мені на яйця сісти,
на яйця сісти…

А в кутку двору стоїть стара береза.

Вона до всього прислухається. Курочка іде та співає, а стара береза їй каже:

— Я тобі, курочко, дам пораду. В моїх гілках є порожнє гніздо. Лелека збудував його, а потім покинув. У цьому гнізді ти можеш знести яєчка.

Курочка подякувала старій березі, огляділася, чи хто не підслуховує, і злетіла на дерево — в саму гущавину листя. От вона гарненько примостилася в гнізді та знесла яєчко. А потім від радості почала хвалитися:

— Ко-ко-ко! Яєчко знесла! Ко-ко-ко! Яєчко! Яєчко!..

— Оце так ти зберігаєш таємницю! — зашуміла гілками стара береза.

І курочці стало соромно. Більше вона так ніколи не зробить.

День за днем курочка неслася в гнізді, прихованому на дереві. Вже багато яєць нанесла.

Сидить на яйцях, а сама думає: оце півень зрадіє, коли побачить її з дітьми.

В сутінках курочка піднімалася з гнізда, щоб поїсти, перехопити кілька зерняток, запити свіжою росою — і назад до яєчок.

А півень не міг зрозуміти, куди поділася курочка. В куточку двору він задумливо стояв на одній нозі, прикривши одне око.

— Немає більше на світі нашої курочки! — поскаржилася господиня.

— Шкода її, — відповів господар.

Курочці подобається, що ніхто не здогадується, де вона. А дні минають. Береза їй казки розповідає. Курочка слухає і думає про своє: от зрадіє півень, коли побачить її з такою купою дітей!

Аж одного разу… раптом під нею пискнуло!

У курочки від радості дух перехопило.

А тут знову і знову пискнуло — з одного боку під крилом, потім з другог. Хтось десь обережно вдарив дзьобом, і пролунав тріск.

Це було вночі. А до світанку вилупилися курчата.

Стара береза теж не спала цієї ночі. Вона бачила, як курочка дзьобом викинула з гнізда пожовклі половинки яєчної шкаралупи, а мокрих маляток вкрила своїми крилами. До ранку вони вже просили їсти: «Пі-пі!»

Отже, пора з ними в світ показатися.

Злетіла курка з гнізда на гілку.

— Ко-ко-ко, курчатка мої, — кличе вона, наче й справді щось знайшла.

А господиня схопила драбину та велике решето і побігла до берези. Вона нарахувала двадцять чотири курчатка — пухнасто-жовтих, пухнасто-білих і пухнасто-чорних.

Крихітки махали голими крильцями та пищали. Квочка стрибала з дерева на дерево, то на драбинку, то з драбинки, била крилами і квохтала. А півень від хвилювання, здавалося, хотів виклювати очі господині.

Потім всі разом пішли до хати. Коли господиня випустила курчат з решета, вони в своїх пухнастих сорочечках вибігли з дому. А як вони пищали!

Тут господиня накришила їм хлібця, налила води в баночку: вчіться, діти, як треба клювати, як треба пити.

Йде курочка, а навколо неї діти.

А на півні яскравіють жовті штанці.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:

” Котенок, который забыл, как надо просить есть”

Ісаак Кіпніс

Переклад з ідиш – Р. Баумволь

Видавництво : “Росмэн”, 1996 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: