TOU

Плямочка

Казки Анні Шмідт

Жили-були одного разу король з королевою, яким страшенно хотілося мати дітей. Час все минав, а дітей у них все не було і не було, і зрештою королева сказала:
— Може, мені сходити до чаклунки?
— Я нізащо не пішов би, — сказав король. — Нічого доброго з такого ніколи не виходить.
— У нас тут мешкає одна поблизу, — продовжувала королева. — Ти ж сам знаєш у глибині нашого саду на великій груші.
— На нашій груші мешкає відьма? – перелякався король.
— Не вдавай, що не знаєш— сказала королева. – Ти ж сам дозволив їй збудувати там будиночок. На товстій гілці на вершечку. Ну, пам’ятаєш… її звуть Аккеба.
— А точніше, — згадав король. — Це та, що носиться по повітрю на своїй мітлі,  як ненормальна. Так, ти справді хотіла попросити її, чи не можна…?
Але королева вже пішла до чаклунки. Вона вийшла в сад, стала під грушею і крикнула:
– Аккеба!
Між листям і грушами, що висіли, просунулась голова старої відьми з сплутаним волоссям, що стирчало на всі боки.
— Кому це я знадобилася? — запитала голова.
— Це я, королева, – сказала королева. — Мені б так хотілося дитину…
— Піднімися вище, — гаркнула чаклунка. – Нічого не чути!
Тоді королева залізла на грушу, на саму вершину, де серед гілок був будиночок чаклунки, і повторила своє прохання ще раз.
— Так-так, — буркнула чаклунка. — Дитину, значить… Ну, подивимося… Ось, — сказала вона нарешті і простягла королеві яйце. Маленьке яєчко, все в цятках.
— І що мені робити з ним? — спитала королева.
— Висиджувати, ясна річ, — сказала чаклунка. – Що ж ще? Це яйце дрозда. Сідай на нього та висиджуй три тижні.
— Але… — почала королева тремтячим голосом, — хіба з нього не вилупиться пташка?
— Зовсім ні, — сказала чаклунка. — Це буде маленька принцеса, і все в неї буде як годиться.
— А… і де мені це робити? Де мені висиджувати це яйце? — спитала королева.
— Тут, на сусідньому дереві, – показала Аккеба. — Он на тій старій липі.
— Я хотіла б спочатку порадитися з моїм чоловіком, — сказала королева і стала дертися вниз з яйцем у руці.
— Але пам’ятай! — крикнула їй за чаклункою. — Пам’ятай, що восени ти в жодному разі не повинна випускати свою доньку з дому! А то вона полетить із перелітними птахами!

Королева подякувала чаклунці і вирушила назад до палацу.
— Як ти думаєш, чи варто спробувати? — запитала вона короля. — Щось мені це не дуже подобається. Та й узагалі: королева висиджує на дереві яйце — хіба це пристойно?
— Дуже непристойно, — вирішив король. – Я заперечую.
— Але мені таки хочеться спробувати, — сказала королева.
— Ну, якщо ти така вперта,— сказав король,— тоді візьми з собою три пухові подушки, щоб сидіти було тепло та м’яко. А я звелю побудувати паркан навколо цієї липи, бо на тебе буде вирячатися все королівство, а це зовсім ні до чого.
Так вони й зробили. Три тижні поспіль королева просиділа на яйці в пухових подушках, накривши їх своїми мереживними спідницями високо на липі, що було страшно незручно, але, на щастя, її нікому не було видно, бо дерево оточувала висока глуха огорожа.

Через три тижні шкаралупа тріснула і справді на світ з’явилася не пташка, а дитина. Чарівна дівчинка, маленька-маленька, з волоссячком, нігтиками на пальчиках і маленьким носиком – чарівна, мила принцеса.
— Хто б міг подумати, — промимрив король, коли королева принесла її до палацу. — Яка надзвичайно гарненька донька! Тільки ось ці три цятки у неї на животику … Але це зовсім не страшно, вона ж завжди буде ходити в сукнях. Тож давайте ж святкувати!
Свято влаштували з неймовірним розмахом, підняли всі прапори, і відьма Аккеба злізла зі своєї груші, щоб подивитися на маленьку принцесу. Вона полоскотала дитині шийку і сказала королеві:
– Ну ось, хіба не чудово все вийшло? Але будь особливо обережна восени. Ні кроку за поріг, поки падає листя.
А потім вилетіла у відчинене вікно з такою швидкістю, як справжній реактивний літак.

Маленьку принцесу назвали Глоріандаріна, але всі звали її просто Плямочкою, так було простіше. Вона росла як усі звичайні діти і зовсім не була схожа на пташку. Вона була мила, красива і дуже щаслива дівчинка, і тільки трохи сумувала восени, тому що її не випускали з дому.
— Почекай, доки не випаде перший сніг, — просила королева. – Тоді ти зможеш кататися на санчатах у парку. Потерпи трохи, ну ще трішки.

Але одного непогожого осіннього дня Плямочка стояла біля вікна і нудьгувала. На вулиці над лужком танцювало жовте листя. Вони знову і знову повільно опускалися на траву, але тут їх знову підхоплював шалений вітер, щоб грати з ними у свої вигадливі ігри, а потім зривати з дерев нове сухе листя.
— Я хочу пограти з вітром та листям, — сказала Плямочка і відчинила вікно.
Вона вибралася надвір і почала бігати серед дерев. І саме в цей момент над парком пролітали великі зграї чорних птахів, це були дрозди, які збиралися летіти на південь.
Плямочка розкинула руки, і їй так сильно захотілося полетіти разом із цими птахами!
— Візьміть мене з собою! – Закричала вона.
У неї за спиною надвір вибігла злякана королева.
— Не треба, Плямочко! – крикнула вона. — Негайно повернися!
Але Плямочка її не слухала. Вона махала руками, вона встала навшпиньки, ніби летіла. І прямо на очах королеви у її дочки раптом виросли пір’їни, дзьоб і два крила замість рук.
— Дитино моя! – закричала королева і кинулася до неї.
Але Плямочка вже відлетіла разом із зграєю. Це вже не була принцеса. Вона стала птахом.
Королева у сльозах побігла до свого чоловіка і розповіла йому, що сталося.
— Нам негайно треба до чаклунки, — сказав король і схопив свою горностаєву шапку.
— Може, я схожу одна? – Запропонувала королева.
— Ні, – сказав король. — Я хочу це зробити сам.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 15

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки только сказки”
Анни Шмидт
Видавництво: “Захаров”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: