ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Плямочка

Казки Анні Шмідт

Жили-були одного разу король з королевою, яким страшенно хотілося мати дітей. Час все минав, а дітей у них все не було і не було, і зрештою королева сказала:
— Може, мені сходити до чаклунки?
— Я нізащо не пішов би, — сказав король. — Нічого доброго з такого ніколи не виходить.
— У нас тут мешкає одна поблизу, — продовжувала королева. — Ти ж сам знаєш у глибині нашого саду на великій груші.
— На нашій груші мешкає відьма? – перелякався король.
— Не вдавай, що не знаєш— сказала королева. – Ти ж сам дозволив їй збудувати там будиночок. На товстій гілці на вершечку. Ну, пам’ятаєш… її звуть Аккеба.
— А точніше, — згадав король. — Це та, що носиться по повітрю на своїй мітлі,  як ненормальна. Так, ти справді хотіла попросити її, чи не можна…?
Але королева вже пішла до чаклунки. Вона вийшла в сад, стала під грушею і крикнула:
– Аккеба!
Між листям і грушами, що висіли, просунулась голова старої відьми з сплутаним волоссям, що стирчало на всі боки.
— Кому це я знадобилася? — запитала голова.
— Це я, королева, – сказала королева. — Мені б так хотілося дитину…
— Піднімися вище, — гаркнула чаклунка. – Нічого не чути!
Тоді королева залізла на грушу, на саму вершину, де серед гілок був будиночок чаклунки, і повторила своє прохання ще раз.
— Так-так, — буркнула чаклунка. — Дитину, значить… Ну, подивимося… Ось, — сказала вона нарешті і простягла королеві яйце. Маленьке яєчко, все в цятках.
— І що мені робити з ним? — спитала королева.
— Висиджувати, ясна річ, — сказала чаклунка. – Що ж ще? Це яйце дрозда. Сідай на нього та висиджуй три тижні.
— Але… — почала королева тремтячим голосом, — хіба з нього не вилупиться пташка?
— Зовсім ні, — сказала чаклунка. — Це буде маленька принцеса, і все в неї буде як годиться.
— А… і де мені це робити? Де мені висиджувати це яйце? — спитала королева.
— Тут, на сусідньому дереві, – показала Аккеба. — Он на тій старій липі.
— Я хотіла б спочатку порадитися з моїм чоловіком, — сказала королева і стала дертися вниз з яйцем у руці.
— Але пам’ятай! — крикнула їй за чаклункою. — Пам’ятай, що восени ти в жодному разі не повинна випускати свою доньку з дому! А то вона полетить із перелітними птахами!

Королева подякувала чаклунці і вирушила назад до палацу.
— Як ти думаєш, чи варто спробувати? — запитала вона короля. — Щось мені це не дуже подобається. Та й узагалі: королева висиджує на дереві яйце — хіба це пристойно?
— Дуже непристойно, — вирішив король. – Я заперечую.
— Але мені таки хочеться спробувати, — сказала королева.
— Ну, якщо ти така вперта,— сказав король,— тоді візьми з собою три пухові подушки, щоб сидіти було тепло та м’яко. А я звелю побудувати паркан навколо цієї липи, бо на тебе буде вирячатися все королівство, а це зовсім ні до чого.
Так вони й зробили. Три тижні поспіль королева просиділа на яйці в пухових подушках, накривши їх своїми мереживними спідницями високо на липі, що було страшно незручно, але, на щастя, її нікому не було видно, бо дерево оточувала висока глуха огорожа.

Через три тижні шкаралупа тріснула і справді на світ з’явилася не пташка, а дитина. Чарівна дівчинка, маленька-маленька, з волоссячком, нігтиками на пальчиках і маленьким носиком – чарівна, мила принцеса.
— Хто б міг подумати, — промимрив король, коли королева принесла її до палацу. — Яка надзвичайно гарненька донька! Тільки ось ці три цятки у неї на животику … Але це зовсім не страшно, вона ж завжди буде ходити в сукнях. Тож давайте ж святкувати!
Свято влаштували з неймовірним розмахом, підняли всі прапори, і відьма Аккеба злізла зі своєї груші, щоб подивитися на маленьку принцесу. Вона полоскотала дитині шийку і сказала королеві:
– Ну ось, хіба не чудово все вийшло? Але будь особливо обережна восени. Ні кроку за поріг, поки падає листя.
А потім вилетіла у відчинене вікно з такою швидкістю, як справжній реактивний літак.

Маленьку принцесу назвали Глоріандаріна, але всі звали її просто Плямочкою, так було простіше. Вона росла як усі звичайні діти і зовсім не була схожа на пташку. Вона була мила, красива і дуже щаслива дівчинка, і тільки трохи сумувала восени, тому що її не випускали з дому.
— Почекай, доки не випаде перший сніг, — просила королева. – Тоді ти зможеш кататися на санчатах у парку. Потерпи трохи, ну ще трішки.

Але одного непогожого осіннього дня Плямочка стояла біля вікна і нудьгувала. На вулиці над лужком танцювало жовте листя. Вони знову і знову повільно опускалися на траву, але тут їх знову підхоплював шалений вітер, щоб грати з ними у свої вигадливі ігри, а потім зривати з дерев нове сухе листя.
— Я хочу пограти з вітром та листям, — сказала Плямочка і відчинила вікно.
Вона вибралася надвір і почала бігати серед дерев. І саме в цей момент над парком пролітали великі зграї чорних птахів, це були дрозди, які збиралися летіти на південь.
Плямочка розкинула руки, і їй так сильно захотілося полетіти разом із цими птахами!
— Візьміть мене з собою! – Закричала вона.
У неї за спиною надвір вибігла злякана королева.
— Не треба, Плямочко! – крикнула вона. — Негайно повернися!
Але Плямочка її не слухала. Вона махала руками, вона встала навшпиньки, ніби летіла. І прямо на очах королеви у її дочки раптом виросли пір’їни, дзьоб і два крила замість рук.
— Дитино моя! – закричала королева і кинулася до неї.
Але Плямочка вже відлетіла разом із зграєю. Це вже не була принцеса. Вона стала птахом.
Королева у сльозах побігла до свого чоловіка і розповіла йому, що сталося.
— Нам негайно треба до чаклунки, — сказав король і схопив свою горностаєву шапку.
— Може, я схожу одна? – Запропонувала королева.
— Ні, – сказав король. — Я хочу це зробити сам.

Він промчав через весь сад, доки не опинився біля старої груші.
– Аккеба! – закричав він.
Чаклунка тут же висунула голову.
— Кому що там треба? — спитала вона.
— Моя дочка відлетіла! – закричав король.
— Залазь вище, мені нічого не чути! — закричала у відповідь чаклунка.
Тяжко дихаючи, король заліз на самий верх, до тієї гілки, на якій стояв будиночок чаклунки.
— Моя дочка відлетіла, — повторив він.
— Ви самі винні, — відповіла чаклунка. – Треба було тримати її під замком.
— Згоден. Але послухайте,— попросив король,— як нам повернути її?
— Дочекайтеся весни, — сказала чаклунка.
— Знаєте що, – розсердився король. – Я наказую вам негайно повернути мою дочку назад. І якщо ви цього не зробите, я накажу відрубати вам, накажу вам відрубати голову!
— Що? — гаркнула Аккеба своїм хрипким голосом. — Ти хочеш мені щось наказати? Мені? Старій чаклунці Аккебе? Забирайся геть, а то я миттю перетворю тебе на хробака.
— Ах ти, бридка баба… — зашипів від злості король, але тут відьма заговорила тихим загрозливим голосом:
— Бережись… перетворю тебе на хробака… на такого маленького хробака, який живе в груші… геть звідси, а то я…

Вона зиркнула на короля своїми злими червоними очима і плюнула у його бік.
Бідний король так перелякався, йому стало так страшно, що він впав з груші і страшенно боляче вдарився.
З похмурим виглядом він повернувся до палацу, де його чекала королева, витираючи очі носовою хусточкою.
— Ну що? — запитала вона.
— Треба чекати на весну, — відповів король.
— Звичайно, ти знову все зробив не так, — сказала королева. – Я сама схожу до неї.
Але коли королева підійшла до груші, Аккеба якраз вилетіла на мітлі зі свого будиночка, з моторошним виттям тричі промайнула навколо парку і зникла. І більше не поверталася.
Ніколи ще зима не була такою довгою.

Щодня король з королевою сиділи біля вікна і чекали на весну. Нарешті настав березень, і з півдня стали повертатися перелітні птахи.
— Ми дуже дбатимемо про них, — сказав король. — Усі кішки повинні бути вигнані з королівства, а всі його мешканці повинні поводитися з дроздами вкрай ввічливо. Всюди нехай розсипають корм, і я забороняю полювати на дроздів. А всі чоловіки під час зустрічі з дроздом зобов’язані знімати капелюх. Тому що це може бути наша принцеса!
Ще ніколи дроздам не чинили стільки честі, як тоді. Їх зліталося все більше і більше, і вони зовсім нічого не боялися, збиралися великими зграями та співали пісні у всіх садах і навіть у людей на кухнях.

Королева ходила парками, лісами і луками і кликала:
– Плямочка!
А в кожного дрозда вона питала:
— Ви випадково не моя дочка?
Але всі дрозди тільки співали свою пісеньку, всі пісеньки були однакові, і ніяк, ну зовсім неможливо було зрозуміти, на кого із дроздів перетворилася принцеса.

У травні до королівства прибув один іноземний принц на своєму білому коні. Він дуже здивувався, побачивши тисячі дроздів. А коли він побачив, як кравець на вулиці зняв перед дроздом капелюх, то голосно засміявся.
— Нічого собі! – вигукнув він. – Тут так належиться?
— Так, звичайно, — відповів кравець. — Будь-який дрізд може виявитися нашою принцесою.
І розповів принцу історію про Плямочку і чаклунку Аккебу.
— У неї маленькі червоні очі, у цієї відьми? – запитав принц.
— Так, точно, — кивнув кравець. — І волосся завжди стирчить на всі боки.
—І довгий ніс гачком? — знову запитав принц. — І літає вона на мітлі? Тоді я бачив її. Вона живе на яблуні неподалік кордону вашого королівства. Я сам до неї навідаюсь.
Коли принц опинився біля яблуні, стара чаклунка Аккеба сиділа на траві під деревом і їла величезне яблуко.
— Груші таки смачніше, — сказала вона. — Я давно на тебе чекаю, синку. Ти хотів би дізнатися, як перетворити дрозда назад на принцесу, чи не так?
— Спочатку я хотів би дізнатися, якого саме дрозда, – сказав принц. — Там їх не менше ніж мільйон.
— Чи ти не маєш з собою перлин? — спитала чаклунка.
— Цілком випадково маю, — відповів принц. – Повна кишеня.
— Тоді ось тобі сітка, — сказала чаклунка. — Іди та лови собі свою принцесу.
— Але який із дроздів принцеса? – спитав принц.
— Сам подумай, — сказала чаклунка. — Я що, все маю робити за тебе?

Принц замислився. А потім він купив у якогось селянина мішечок ячменю і вирушив на той самий пагорб, де дрозди вечорами збиралися у величезних кількостях. Він висипав на землю ячмінь, а трохи віддалік розсипав перлини. Потім сів осторонь і почав чекати. Усі дрозди негайно злетілися і влаштували метушню з-за ячменю. Вони ляскали крилами, билися і сердито пищали. Усі, крім одного. Тільки одна пташка не звернула жодної уваги на зерна, а одразу підлетіла до перлів. Вона опустилася на землю поруч із перлинами і захоплено почала пурхати туди-сюди.
— Ти і є принцеса Плямочка, — сказав принц. — Тільки для принцеси перлини важливіше за їжу.
Він накинув на неї сітку відьми, і раптом перед ним опинилася чарівна дівчина.
Принц посадив її на коня, і вони разом поїхали до палацу, де король з королевою розплакалися від радості.
— Як тобі це вдалося? — запитала королева.
– Дуже просто, – відповів принц. — Справді, нічого такого, дрібниці.
У королівстві зіграли весілля, і шлейф нареченої несли дванадцять дроздів. Стара чаклунка Аккеба знову оселилася на груші, і досі всі мешканці, як і раніше, знімають перед дроздами капелюхи. Якщо ви коли-небудь опинитеся там, то самі все побачите і одразу здогадаєтеся, у чому тут справа.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 14

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки только сказки”
Анни Шмидт
Видавництво: “Захаров”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: