Подарунок

Пономаренко Марія

Настала весна. Багато клопотів з’явилася у звірів та птахів. Всі вони чепурили свої оселі, лісові галявини. Дехто змінював вбрання: зайці скидали білі шубки, а натомість одягали сірі, вовки та ведмеді лише обновлювали старі кожухи, бо не звикли міняти кольору.

Та найбільше метушились малята, потай від усіх готуючи подарунки, адже незабаром — мамине свято. В цей день на головній лісовій галявині мали зібратися найповажніші мешканці лісу й вирішити, кому ж присудити головний приз за найкращий подарунок.

Засмучений, сидів у своїй хатинці лише зайчик Сіра Шубка. Йому теж хотілося порадувати маму, проте він ніяк не міг придумати для неї подарунка. Ось зайчик вийшов надвір. У лісі де не глянь — біжать струмки.
На горбочку, якраз біля головної галявини, побачив Сіра Шубка блакитну квіточку на тонкій стеблині.

— Хто ти? — запитало зайченя.

— Пролісок,— відказала квіточка.— Дуже соромно не знати мене, адже розквітаю я щовесни.

— Це моя перша весна,— зніяковіло зайченя,— тому й не чув про тебе.

— Ага, он воно що! — розсміявся пролісок.— А чому ти такий засмучений?

— Як же мені не сумувати? Завтра мамине свято, а подарунка ще не маю.

Пролісок співчутливо подивився на зайчика, трохи подумав та й каже:

— То, може, візьми мене та й подаруй своїй мамі…

— Як же я візьму?!—розгубилося зайченя.— Ти ж тоді не будеш рости.

— Звісно, не буду,— зітхнув пролісок,— але ж ти не маєш подарунка. Всі матимуть, а ти — ні.

— Дякую тобі, проліску,— раптом зраділо зайченя.— Тепер я знаю, що подарувати мамі!

І ось в день свята мам геть усі малята прийшли на головну лісову галявину. Кожне з них принесло дбайливо загорнений у торішнє листя подарунок. Тільки в Сірої Шубки в лапках не було нічого.

Подарунки малят були й справді напрочуд гарні: різьблені скриньки й розфарбовані мисочки, горішки і ткані рушнички, вишивані серветки й намисто з шипшини. Нарешті дійшла черга й до Сірої Шубки. Зайченя взяло маму за лапку й повело на горбочок: там синіла квітка.

— Я дарую тобі, матусю, ось цього проліска. Тільки зірвати його я не міг, адже він тоді не ростиме.

— Дякую тобі, мій любий синочку,— розчулилася зайчиха.— Дякую за чудовий подарунок!

Коли Ж усі подарунки були вручені мамам, до лісових мешканців звернувся ведмідь на ймення Буркотун:

— Ми тут порадилися й вирішили головний приз віддати зайчикові Сірій Шубці.

— Ура! — кричали звірята, бо сподобалися слова старого ведмедя.

— Тримай міцно! — Буркотун подав зніяковілому зайченяті лозяного кошика, вщерть наповненого рожевобокими яблуками, ще восени зірваними з лісової яблуньки. — їж на здоров’я, та не забудь маму почастувати. — Буркотун весело примружив очі.

—Не забуду! — сказало зайченя і подало кошик з яблуками мамі.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Подарунок”
Марія Пономаренко
Збірка казок
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1988 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: