Подарунок для мишенят

Звечоріло. У присипаній снігом нірці копошилися мишенята.

— Мамо! Нам сумно!

— Ось, насінинка. Грайтеся!

— Не хочемо!

— То беріть горошинку!

— Ні! Ні! Ні! — понадували щічки мишенята.

А найменше почало плакати.

— А шишечку?

— Хочемо! — закивали вухастики.

— То чекайте на мене! — сказала мама мишка й мелькнувши хвостиком, вискочила з нірки. В завірюху, помчала вона аж за село, де росла висока сосна. Знайшла в снігу шишечку й подалася додому.

Аж, раптом, поміж сніжинок, залунав сміх.

Сіренька нашорошила вуха. Так і є. То сміялися бджоли. Вони так веселилися, що вулик аж хитався в різні боки.

— Стук-стук! — постукала норушка.

У вулику стало тихо.

— Хто там? — питають.

— Мишка.

Скрипнуло віконечко.

— Добрий вечір!

— Пані Бджілко! У вас радісна подія? Чи чого вам так весело?

— Та яка може бути радісна подія серед зими, у вулику? Казки читаємо, от і сміємось!

— Казки?

— Дззззззз! — хором задзижчали бджілки.

— А чи не могли б ви дати мені книжечку на один вечір? Вдома мишенята плачуть. Нудно їм всю зиму в нірці сидіти.

— То як, смугастики? Віддамо?

— Авжежжжжжж! — загудів вулик.

— Та бери на всю зиму. Щоб мишенята не плакали!

— А ви ж як?

— Та ми їх вже напам’ять вивчили!

— Дякую! Візьміть в подарунок шишечку! — простягла мишка долоньку.

— А що нам з нею робити?

— Покладіть посеред вулика й танцюйте!

— Згода! — забриніли бджілки. — Ще й пісень співатимемо!

Віконечко зачинилося. Залунала пісня, а вулик аж підстрибувати почав!

Ох, і зраділи мишенята книжечці! Попритулялися одне до одного, та почали малюночки роздивлятися.

А потім, ловивши кожне слово, слухали казки.

Вже засинаючи, мишенята дивувались, як то гарно бджілки придумали: всю зиму книжечки читати!