TOU

Подяка жаби

Японські народні казки

Трапилося це давним-давно. Жив у одному селі старий, і було у нього три дочки.

Ішов якось раз цей старий повз занедбану криницю. Раптом бачить – спіймала змія жабу, того дивись проковтне. Шкода стало старому жабу, підняв він із землі камінь, на змію замахнувся й крикнув:

– Агов, змія, відпусти  жабу, я тобі за це свою дочку заміж віддам. Повернула змія до старого голову, язиком клацнула і швидко в траву втекла.

– Ну, жабо, скачи  додому! – засміявся старий і далі пішов, а про обіцянку свою й думати забув.

Тільки, ось, увечері постукався у будинок старого незнайомий юнак і говорить:

– Прийшов я, старий, за твоєю дочкою. Обіцяв ти її, за мене заміж віддати.

Обімлів старий – слова з страху вимовити не може. “Що ж я за дурень такий, – думає.- Як же я не зрозумів, що це не проста  змія була, а змій підступний!” Зібрався старий з духом і відповідає юнакові:

– Пам’ятаю я, про свою обіцянку. Тільки ось невдача – дочок  у мене три. Не вирішив я поки що, яку з них заміж віддати. Приходь ти краще у ніч повного місяця, тоді й поговоримо.

– Добре, – погодився юнак, – домовилися. Як повний місяць над горою зійде, я й прийду.

Сказав і зник, начебто й не приходив зовсім. Засмутився старий не на жарт, цілісінький день тяжкі думи думає: як дочок своїх від змія вберегти. А місяць усе яскравіше ночами світить – призначений час наближається. Покликав тоді старий своїх дочок і каже:

– Пробачте мене, нерозумного. Пообіцяв я одну з вас за змія заміж віддати. Прийде він завтра. Що нам тепер робити?

Почули дочки батькову мову, побіліли з страху.

– Не піду я за змія заміж! – сказала старша дочка.

– Я теж не піду, – сказала середня.

А молодша промовчала, що робити, не знає: і батька шкода, і до змія йти боязко. Подумала вона, подумала й відповідає:

– Не засмучуйтеся, батьку, піду я за змія заміж, раз ви таку обіцянку дали. Заплакав старий.

– Вибачай мене, дочко, за мою дурість, – говорить. Скорилася бідна дівчина долі, сіла біля вікна, чекає, коли змій за нею з’явиться. Раптом чує скребеться хтось за дверима. Вийшла вона, бачить-сидить біля будинку жаба.

– Доброго дня, красуне, – говорить жаба.- Чула я, що виходиш ти заміж за змія підступного. Не по любові, мабуть, виходиш. Так ти не бійся, я тобі допоможу, як твій батечко мені допоміг. Тільки, коли до нареченого своєго підеш, захопи із собою гарбуз та тисячу голок.

Настала, нарешті, ніч повного місяця. Зійшов над горою повний місяць, і у ту ж мить з’явився на подвір’ї змій – юнак.

– Ну що, старий, вирішив яку дочку за мене заміж віддаш?- запитує.

– Молодшу віддам, – відповідає старий.

Попрощалася дівчина з батьком і сестрами й разом з нареченим у дорогу відправилася. Довго йшли вони лісом, у гори піднімалися, поки не прийшли, нарешті, до великого озера.

– Отут я й живу, – сказав юнак. – Стрибай у воду! Подивилася дівчина у воду, злякалася: тванню зеленою затягнута, звідусіль зміїні голови стирчать – дівчину розглядають.

Згадала вона жабині настанови й каже:

– Перш ніж увійду я у хату твою, втопи у своєму ставку мій гарбуз, та голки мої в дно запхай.

– Добре, давай сюди своє придане, – погодився юнак. Кинув він гарбуз у воду, топить його, топить, а потопити не може, все він на поверхні плаває. Розсердився тоді юнак-змій і висипав голки на дно. А дно мулисте. Застромилися голки у болотисте дно вістрям нагору. Юнак-Змій на них і наступив! Завив він зло від болю й умить свій справжній вигляд прийняв – перетворився у величезного страшного змія. Засичав змій:

– Ах ти, негіднице! Обдурити мене здумала! Не чекай тепер милості! Закричала дівчина й по стежці подалі від озера побігла.

Бачить – стоїть серед дерев маленька капличка. Сховалася там дівчина – ледь дихає від страху.

Підповз змій до каплички, так як зарегоче:

– Знайшла, де від мене сховатися! Роздавлю тебе, як яєчну шкарлупку! Оповив він капличку щільним кільцем, усе міцніше й міцніше стискає. Захрумтіла капличка, ось –  ось дах завалиться, стіни вже гойдаються.

“Немає мені тепер порятунку, – думає дівчина.- Задушить мене змій!” Зібрала вона останні сили й ледь чутно прошептала:

– Допоможи мені, жабко, порятуй мене!

Та у ту ж мить стихло усе навколо. Перестали стіни гойдатися, не чути зміїного реготу. Відкрила дівчина очі, бачить – з’явилося казна-звідки ціле море жаб, сила-силенна. Сіли вони на спину змієві підступному й давай його топтати й кусати. Топтали, топтали, поки дух з нього зовсім не вибили.

Вийшла дівчина зі свого укриття, жабам поклонилася.

– Спасибі вам, – говорить, – якщо б не ви, не бачити мені більше неба синього й місяця ясного.

Повернулася дівчина додому жива-здорова на радість батькові й сестрам. А потім за гарного хлопця заміж вийшла й жила довго й щасливо.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Японские сказки”

Видавництво: “Художественной литературы”

м. Москва, 1958 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: