Подорож до Ельфанії
Анатолій Валевський
У нашому житті часто буває так, що найнеймовірніші історії відбуваються зовсім поруч, але ми, зайняті своїми справами, не помічаємо їх. Про одну таку історію я і хочу вам розповісти. А почалася вона так…
На самій околиці, там, де проходить стара дорога, стояв самотній занедбаний будинок. Люди, які жили в ньому раніше, переїхали в нові квартири, а двері і вікна старого будинку забили хрест-навхрест дошками. І ось тепер стояв він один-однісінький і згадував колишні веселі дні, коли галасливе і радісне життя наповнювало його зверху до низу. Дрібно стукотіли каблучки по сходах, на кухні хвацько свистів закипаючий чайник, а у верхній кімнаті щосили виспівував радіоприймач.
А коли денний шум і гам змінювався вечірнім спокоєм, в домі западала тиша. Дітлахи, втомившись за день, мирно сопіли носиками, навколо яких кружляли казкові сни. Так… гарне було життя! Але все пройшло, і тепер спорожнілий старий будинок жив одними лише спогадами і, скаржачись на свою долю, поскрипував і кректав, як старезний дід.
Одного разу у верхній кімнаті, там, де колись грав радіоприймач, старі речі завели розмову про те – про се. Слово за слово – і вечір пролетів. Ось і перша зірочка запалилася в отворі розбитого вікна, місячна стежинка пробігла навскоси по запиленій підлозі і розчинилася в далекому темному кутку. Тиша запанувала в кімнаті, лише було чутно, як скрекоче десь на горищі невгамовний цвіркун.
Несподівано пролунав сухий шерех, тріск, і спалахнуло зелене вічко старенького радіоприймача, з якого пролунали уривчасті голоси різних дикторів:
– … гроза, що вирувала вчора, зірвала в деяких районах… успіх видатного артиста довів… Удар! Ще удар! Го-о-ол!!!
Радіоприймач роздратовано підстрибнув, всередині нього щось брязнуло, і голоси дикторів замовкли.
– Ех, давненько вже я нічого не транслював, – зітхнув Радіоприймач. – А пам’ятаєте, як раніше було?
– Так… – погодилася Настільна лампа. – Ну й нудота, не те, що в старі часи… ось нехай хоч Крісло скаже.
– Ох, куди ж поділися ті давні дні? – сумно проскрипіло кульгаве Крісло з вилинялою спинкою, з якої стирчала грудка старої вати. – Бувало, колишній Господар любив влаштовуватися зручніше і читати різні розумні книги. Доречі, я при ньому стільки цікавого дізналося…
– Ну а що нам з того? – сумно зітхнув Чайник зі зламаною ручкою. – Все одно ми більше нікому не потрібні, так і пропадемо в цьому занедбаному будинку.
– Що правда то правда! – тут же відгукнулася балакуча Настільна Лампа, яка стояла по сусідству з Чайником на тріснутий табуретці. – Ось я, наприклад, всім була потрібна, а варто було мені зламатися, як тут же про мене і забули!
– Кхм, кхм… – прокашлявся зазвичай мовчазний Камін і пророкотав прокуреним басом: – Все скаржитеся та скаржитеся, а кому? Краще б подумали про те, як далі жити будемо. Літо пройде, за ним осінь, а там вже і зима не за горами.
– У нас в будинку вікна побиті, кругом протяги та сирість, і топити нічим. Ох, пропадемо… – прошелестіли пошарпані Книги, які сиділи на облізлій етажерці, немов кури на сідалі.
– Так я ж про це і кажу, – з натхненням підхопило Крісло. – Господар нам потрібен. Він і будинок до ладу приведе, і дрова на зиму приготує, і про нас подбає.
-А де, де… – загомоніли Книги. – Де ж нам його взяти, отого Господаря?
– Розкудкудакались… де взяти, де взяти… – буркотливо передражнив їх Радіоприймач. – Шукати треба!
– Добрий Господар на дорозі не валяється, мабуть, уже всіх розібрали… – обережно вступив в розмову розважливий Чайник. – Та й хто піде його шукати? Нам-то з дому ходу немає…
Тихо-тихо стало в кімнаті. Зажурилися старі речі, навіть невгамовний цвіркун за комодом замовк, немов злякався власного голосу.
– А хай йде Міккі, – несподівано запропонувала Настільна лампа. – Йому ж не звикати! Адже він часто подорожував по дому з онукою колишнього Господаря. Егей, Міккі, вилазь!
Під ліжком почувся якийсь шурхіт, щось голосно тріснуло.
Старий хитрий павук Філя від несподіванки звалився з шафи, де тихенько дрімав. Він підскочив, смішно перебираючи волохатими лапками, забрався в самий темний дальній кут і зачаївся там, вишукуючи очима джерело шуму.
З-під ліжка вибрався маленький хлопчик і, невпевнено озираючись, вийшов на середину кімнати. Звичайно ж, це був не справжній хлопчик, а іграшковий. Його зробила колись стара господиня будинку для своєї улюбленої онучки. Довгими зимовими вечорами вона робила іграшку, вкладаючи в неї тепло своєї душі і, напевно, тому хлопчик вийшов, як справжній. Коли він був готовий, господиня взяла червоний клаптик, викроїла з нього сердечко і пришила в тому місці, де у людей знаходиться справжнє серце.
Дівчинка полюбила іграшкового хлопчика і дала йому ім’я – Міккі. Вона всюди брала його з собою. Але час минав, дівчинка виросла і забула про свою іграшку, а потім і зовсім кудись поїхала.
З тих пір лежав іграшковий хлопчик в картонній коробці під старим скрипучим ліжком і мріяв про те, що коли-небудь його самотність закінчиться, і він знову буде подорожувати, як колись, зі своєю маленькою господинею.
– Послухай, малюк! Наші справи зовсім кепські, – промовив Камін. – Може, ти підеш на пошуки Господаря, який зможе подбати про нас?
Я обожнюю такі казки
Дякую за приємний відгук!
З захопленням прочитала цю казку! Мені та малечі подобаються майже всі ваші твори. Дякую!
Дякую за приємні слова!
Дуже вдячна! Цікаві, по-новому написані казки. Подобаються і мені, і дітям.
Щиро дякую! Це дуже приємно для автора, коли казки подабаються, особливо діткам!!!
Дякуємо від всієї родини за ваші казки!Дуже захопливі пригоди, правильні цінності закладені, ми в захваті. Пишіть, будь ласка, ще. Ваші твори дуже потрібні маленьким українцям!
Щиро дякую за теплі та приємні слова, що гріють душу! На моїй сторінці усі казки розраховані на дітей, окрім казки “Чарівна перлина” – це сімейна казка, тобто в першу чергу для дорослих, але й малим, сподіваюсь, сподобається. Збірку “Казки Кремезних гір” (про цікавриків) краще читати за номерами, якими вони позначені, бо пригоди в кожній з них іноді пов’язані з подіями, які відбувалися у попередніх казках. Також збірку “Таємниці зачарованої полонини” (там 3 казки) теж краще читати послідовно.
Ще раз дякую за приємний відгук! Щастя Вам!
Автор
Дуже,дуже сподобалась казка.
Щиро дякую за приємний відгук!