TOU

Подорож до забутої країни ( 2 казка)

Анатолій Валевський

Клайм вирушає в похід

Гноми Орі і Глорі поверталися в Печерне місто.

– Дідусь Ватролль колись розповідав, що в молодості частенько знаходив коштовні камені на березі річки Соні. Там можна відшукати величезні алмази, як кулак! – захоплено виголос

– Еге ж… – мрійно протягнув Глорі. – Нам би знайти такі, та більше! Ми б їх обточили і теж стали відомими майстрами.

– То давай підемо до річки і пошукаємо?! – запропонував Орі.

– Але ж це дуже далеко. Нас не відпустять одн

– А ми нікому не скажемо – підемо крадькома.

В цей час з кущів висунулася веселе личко цікаврика Клайма.

– Куди це ви збираєтеся вирушати потай? – поцікавився він. – І які такі алмази хочете знайти?

Гноми здивовано перезирнулися.

– Ти звідки тут взявся? – здивувався Глорі.

Цікаврик вибрався на дорогу, змахнув з колін налиплі травички і поважно відповів:

– Я тут лисячу нору розкопував.

– Навіщо?

– Цікаво ж було взнати, як вона влаштована.

– А нас навіщо підслуховував?

– Я і не збирався зовсім! – образився Клайм.

– Чую – про алмази говорять. Ну… я і прислухався трішечки.

– Нема чого тобі знати, куди ми йдемо! – розсердився Орі.

– Нема чого, так нема… – несподівано погодився цікаврик. – Тільки я теж хочу з вами.

– Ще чого! – вигукнув Глорі. – З тобою зв’яжися – одні неприємності будуть.

– Ну, як хочете, – Клайм обернувся і попрямував до Печерного міста.    – Агов! – окликнув його Орі. – Ти куди?

– Піду до старшого гнома Барліна. Може, він мені пояснить, куди це ви з Глорі йти зібралися.

Гноми перелякано зашепотіли, а потім покликали Клайма.

– Гаразд, візьмемо тебе з собою. Тільки нікому нічого не розповідай! Домовилися?!

– Ще б пак! – зрадів Клайм. – А куди ми йдемо і коли?

– Відправимося сьогодні увечері, коли всі позасинають. Ти зберися в дорогу і чекай нас в лісі біля старого горіха. По дорозі ми тобі про все розповімо.

Гноми попрямували до Печерного міста, а цікаврив помчав додому.

Він заштовхав у рюкзак куртку з капюшоном, ковдру, запасні черевики, капелюх, каструльку, чайник, ложку, ліхтар, кімнатні тапочки, трохи поміркував і додав ще одну ковдру, подушку і улюблену чашку. Рюкзак був такий набитий, що Клайм не міг його і з місця зрушити, не то що підняти. Робити було нічого, довелося все назад викладати.

Абияк зібравшись, цікаврик поспішив до місця зустрічі. Влаштувавшись під старим горіхом, він почав чекати гномів.

Сивий пугач Глум, що дрімав на гілці, розплющив очі і побачив Клайма.

– Ох, потрібно швидше ховатися, – злякано пробурмотів він, – Не то цей цікаврик замучить мене своїми нескінченими питаннями.

Пугач змахнув крилами і полетів у глиб лісу.

– Цікаво, куди це полетів старий Глум? Шкода, часу немає, а то можна було б за ним прослідкувати, – з жалем зітхнув Клайм.

Щось хруснуло в чагарнику, і на дорогу вийшли гноми.

– Ну що, ти готовий? – запитав Орі.

– Та я вже давно вас очікую! – підскочив Клайм.

– Тоді пішли.

Гноми трохи підладнали рюкзаки і бадьоро попрямували по стежині, що звивалася поміж дерев. Клайм топав за Орі та Глорі, захоплено озираючись на всі боки.

У лісі було темно і прохолодно. Крізь листя могутніх дерев пробивалися сріблясті промені місячного світла. Коли б не гноми, що наполегливо крокували вперед, цікаврик забув би, куди і навіщо йшов – нічний ліс був повен загадкових звуків, які викликали у нього бурхливе зацікавлення.

Опівночі зупинилися, розклали вогнище і повечеряли. Гноми розповіли Клайму про те, що їм повідав дідусь Ватроль. Незабаром Орі та Глорі вже солодко сопіли, посвистуючи носами. Вогнище згасло. Лише іноді під горбком попелу спалахували і згасали останні червоні вуглинки.

Клайм лежав на спині, дивлячись на далекі зірки.

“От цікаво ж, на чому тримається небосхил? – думав він. – І куди вирушає день, коли настає ніч? Звідки дерева знають, що настала пора цвітіння? Чому в рожевого поні чотири ноги, а у мене лише дві? І де ховається гірська луна? А ще цікаво: скільки насправді ніг у стоноги і навіщо павичу такий великий пишний хвіст? Але більш всього цікаво, чому це мені так хочеться спати?”

Клайм позіхнув, ліг набік і міцно-міцно заснув.

Поява Брегона

За два дні мандрівники почули попереду якийсь дивний шум. Клайм негайно нагострив вуха.

– Що це шумить? – не витримав він.

– Водоспад, – відповів Орі.

– Який такий водоспад?

– Веселковий водоспад, – почав терпляче пояснювати Глорі. – На верхів’ях Кремезних гір тануть сніги. Вода з’єднується в струмочки, а потім в потік, який падає вниз з великої висоти. Виходить

– А куди потім вода дівається?

Орі прикро махнув рукою.

– У тебе питання коли-небудь закінчаться?! Ось зараз прийдемо – сам все побачиш.

Несподівано дерева попереду розступилися, і мандрівники вийшли до берега річки. Праворуч з високої стіни Кремезних гір падала виблискуюча стіна води, розбиваючись в мільярди бризок. Переливаючись в променях сонця, над водоспадом висіла яскрава веселка.      Клайм від захвату навіть забув про свої нескінчені питання і стояв, наче зачарований.

Падаюча вода, перетворювалася на широкий потік, вируючий між двох пологих берегів. Трохи далі він втихомирювався і вже плавно ніс свої води. Це і була річка Соня.

– Ой, дивіться – що це там виблискує? – вигукнув Клайм.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: