ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Подорож до забутої країни ( 2 казка)

Анатолій Валевський

Клайм вирушає в похід

Гноми Орі і Глорі поверталися в Печерне місто.

– Дідусь Ватролль колись розповідав, що в молодості частенько знаходив коштовні камені на березі річки Соні. Там можна відшукати величезні алмази, як кулак! – захоплено виголос

– Еге ж… – мрійно протягнув Глорі. – Нам би знайти такі, та більше! Ми б їх обточили і теж стали відомими майстрами.

– То давай підемо до річки і пошукаємо?! – запропонував Орі.

– Але ж це дуже далеко. Нас не відпустять одн

– А ми нікому не скажемо – підемо крадькома.

В цей час з кущів висунулася веселе личко цікаврика Клайма.

– Куди це ви збираєтеся вирушати потай? – поцікавився він. – І які такі алмази хочете знайти?

Гноми здивовано перезирнулися.

– Ти звідки тут взявся? – здивувався Глорі.

Цікаврик вибрався на дорогу, змахнув з колін налиплі травички і поважно відповів:

– Я тут лисячу нору розкопував.

– Навіщо?

– Цікаво ж було взнати, як вона влаштована.

– А нас навіщо підслуховував?

– Я і не збирався зовсім! – образився Клайм.

– Чую – про алмази говорять. Ну… я і прислухався трішечки.

– Нема чого тобі знати, куди ми йдемо! – розсердився Орі.

– Нема чого, так нема… – несподівано погодився цікаврик. – Тільки я теж хочу з вами.

– Ще чого! – вигукнув Глорі. – З тобою зв’яжися – одні неприємності будуть.

– Ну, як хочете, – Клайм обернувся і попрямував до Печерного міста.    – Агов! – окликнув його Орі. – Ти куди?

– Піду до старшого гнома Барліна. Може, він мені пояснить, куди це ви з Глорі йти зібралися.

Гноми перелякано зашепотіли, а потім покликали Клайма.

– Гаразд, візьмемо тебе з собою. Тільки нікому нічого не розповідай! Домовилися?!

– Ще б пак! – зрадів Клайм. – А куди ми йдемо і коли?

– Відправимося сьогодні увечері, коли всі позасинають. Ти зберися в дорогу і чекай нас в лісі біля старого горіха. По дорозі ми тобі про все розповімо.

Гноми попрямували до Печерного міста, а цікаврив помчав додому.

Він заштовхав у рюкзак куртку з капюшоном, ковдру, запасні черевики, капелюх, каструльку, чайник, ложку, ліхтар, кімнатні тапочки, трохи поміркував і додав ще одну ковдру, подушку і улюблену чашку. Рюкзак був такий набитий, що Клайм не міг його і з місця зрушити, не то що підняти. Робити було нічого, довелося все назад викладати.

Абияк зібравшись, цікаврик поспішив до місця зустрічі. Влаштувавшись під старим горіхом, він почав чекати гномів.

Сивий пугач Глум, що дрімав на гілці, розплющив очі і побачив Клайма.

– Ох, потрібно швидше ховатися, – злякано пробурмотів він, – Не то цей цікаврик замучить мене своїми нескінченими питаннями.

Пугач змахнув крилами і полетів у глиб лісу.

– Цікаво, куди це полетів старий Глум? Шкода, часу немає, а то можна було б за ним прослідкувати, – з жалем зітхнув Клайм.

Щось хруснуло в чагарнику, і на дорогу вийшли гноми.

– Ну що, ти готовий? – запитав Орі.

– Та я вже давно вас очікую! – підскочив Клайм.

– Тоді пішли.

Гноми трохи підладнали рюкзаки і бадьоро попрямували по стежині, що звивалася поміж дерев. Клайм топав за Орі та Глорі, захоплено озираючись на всі боки.

У лісі було темно і прохолодно. Крізь листя могутніх дерев пробивалися сріблясті промені місячного світла. Коли б не гноми, що наполегливо крокували вперед, цікаврик забув би, куди і навіщо йшов – нічний ліс був повен загадкових звуків, які викликали у нього бурхливе зацікавлення.

Опівночі зупинилися, розклали вогнище і повечеряли. Гноми розповіли Клайму про те, що їм повідав дідусь Ватроль. Незабаром Орі та Глорі вже солодко сопіли, посвистуючи носами. Вогнище згасло. Лише іноді під горбком попелу спалахували і згасали останні червоні вуглинки.

Клайм лежав на спині, дивлячись на далекі зірки.

“От цікаво ж, на чому тримається небосхил? – думав він. – І куди вирушає день, коли настає ніч? Звідки дерева знають, що настала пора цвітіння? Чому в рожевого поні чотири ноги, а у мене лише дві? І де ховається гірська луна? А ще цікаво: скільки насправді ніг у стоноги і навіщо павичу такий великий пишний хвіст? Але більш всього цікаво, чому це мені так хочеться спати?”

Клайм позіхнув, ліг набік і міцно-міцно заснув.

Поява Брегона

За два дні мандрівники почули попереду якийсь дивний шум. Клайм негайно нагострив вуха.

– Що це шумить? – не витримав він.

– Водоспад, – відповів Орі.

– Який такий водоспад?

– Веселковий водоспад, – почав терпляче пояснювати Глорі. – На верхів’ях Кремезних гір тануть сніги. Вода з’єднується в струмочки, а потім в потік, який падає вниз з великої висоти. Виходить

– А куди потім вода дівається?

Орі прикро махнув рукою.

– У тебе питання коли-небудь закінчаться?! Ось зараз прийдемо – сам все побачиш.

Несподівано дерева попереду розступилися, і мандрівники вийшли до берега річки. Праворуч з високої стіни Кремезних гір падала виблискуюча стіна води, розбиваючись в мільярди бризок. Переливаючись в променях сонця, над водоспадом висіла яскрава веселка.      Клайм від захвату навіть забув про свої нескінчені питання і стояв, наче зачарований.

Падаюча вода, перетворювалася на широкий потік, вируючий між двох пологих берегів. Трохи далі він втихомирювався і вже плавно ніс свої води. Це і була річка Соня.

– Ой, дивіться – що це там виблискує? – вигукнув Клайм.

– Де?

– Онде, у воді! Може, це алмази?!

Всі разом кинулися до річки. Біля самого берега з води виплигували блискучі прозорі рибки. Вони весело пустували, немов грайливі діти.

– Так це ж кришталеві рибки! – вигукнули гноми. – Вони живуть лише біля Веселкового водопаду.

– Які красиві! – Клайм захоплено дивився на незвичайних рибок. – А давайте візьмемо їх до себе додому. Хай живуть в акваріумі, а ми будемо милуватися ними.

– Ні, не можна! – заперечив Орі.

– Це ще чому?

– Тому що вони можуть жити лише тут. У будь-якому іншому місці кришталеві рибки пропадуть, розтануть без сліду.

– Шкода… – засмутився Клайм. – Вони мені так сподобалися! Ну що ж, раз не можна, то не можна… у такому разі давайте шукати алмази!

Мандрівники поклали на землю рюкзаки і пішли уздовж берега. Через декілька кроків гноми сіли навпочіпки і почали терпляче розгрібати пісок, просіюючи його крізь пальці. Цікаврик спочатку теж захопився пошуками алмазів, але оскільки терпіння йому завжди не вистачало, незабаром повернувся до рюкзаків і розчаровано пробурмотів:

– Немає тут, напевно, жодних алмазів. Це все казки дідуся Ватроля.

Неуважно дивлячись по сторонах, він засунув руки в кишені і раптом намацав в самому куточку маленьку кульку – ту саму, яку взяв зі столу бібліотеки в Південних Воротах, коли їздив туди разом з дідусем Ватролем і Брегоном за Книгою заклинань. Заховавши кульку в кишеню, цікаврик забув про нього, що, втім, траплялося з ним досить частенько.

– Ого! Цікавенько… – пожвавішав Клайм. – Що це у мене таке?

Він почав уважно розглядати знахідку. Кулька м’яко переливалася всіма барвами веселки. Здавалося, десь усередині неї спалахували бліді іскорки, загадково мерехтячи.

– Забавненька дрібниця…

Клайм злегка потер кульку, просто так, з цікавості. На мить іскорки згасли, а потім спалахнули з новою силою, і кульку обкутало зеленувате сяйво.

– Ого-го! – здивувався Клайм. – Кулька, мабуть, не проста, а чарівна. Шкода, що Брегона немає, ось би він здивувався і позаздрив…

Щось тріснуло, і на траву, де були складені рюкзаки, нізвідки впав Брегон, розгублено притискуючи до грудей пухову подушку.

Клайм аж очі витріщив від подиву.

– Брегоне, ти звідки взявся?

– Я не… не… не знаю, – розгублено пробелькотів цікаврик.

– А чому ти в піжамі і з подушкою?

– Ну… я прийшов додому і вирішив трішки відпочити. Знаєш, як я сьогодні втомився, вистежуючи єнота Дасті?!

Брегон нерішуче тупцяв на місці, нервово тиснучі подушку. Він ледве не плакав.

– А навіщо це він тобі знадобився? – спитав Клайм.

– Та цікаво ж було подивитися, як він раків ловить.

– Ну і як – побачив?

– Не вийшло… ох, і хитрющий же цей Дасті! – пожвавішав Брегон. – Очевидь, помітив, що я за ним стежу, і давай кругами по лісі ходити. Спершу начебто до струмка подався, а потім до яру попрямував. Я – за ним, а його і слід зник. Я вже там в яру у всі нори заглядав і під корчі ніс сунув, але ж все даремно. Перехитрив він мене.

– А тут ти як опинився?

Брегон розгублено почухав потилицю і знизав плечима.

– Я і сам не розумію. Говорю ж тобі: лише приліг відпочити – тут раптом як торохне. Дивлюся – а я вже тут…

Брегон здивовано озирнувся.

– А де я? І що ти тут робиш? Можливо, я сплю і це лише сон?

Клайм махнув на Брегона рукою і пробурмотів:

– Який там сон?! Я ж не сплю. Щось тут не так. Прямо як в казці…

Він задумливо поглянув на кульку, яка трохи світилася.

– Здається, я здогадуюся, в чому справа. Це все завдяки кулькі!

– Якої кульки? – зацікавився Брегон.

– Ось цієї, – Клайм протягнув приятелеві розкриту долоню.

В Брегона від зацікавлення навіть ніс заворушився.

– Звідки вона у тебе взялася?

– Та це ще з тих пір, коли ми були в Південних Воротах. Поклав її в кишеню – і забув, а сьогодні випадково знайшов. Мені здається, що вона не проста, а чарівна!

– Чому ти так вирішив?

– Тому що коли я її потер, вона засяяла. Мені дуже хотілося, щоб ти опинився поруч – і ось, будь ласка: ти тут як тут.

Очі Брегона одразу заблищали від збудження.

– Клайме, а давай ми її перевіримо? Загадаємо що-небудь і поглянемо – виконається чи ні.

Клайм задумливо зморщив носа.

– Чого б такого попросити?.. Ага, придумав! Загадаємо, щоб ти знову повернувся додому.

Брегон перелякано сплескав долонями.

– Йой, не треба! Я не хочу! Клаймику, не відправляй мене назад, будь ласка! Тут так цікаво. Я хочу залишитися з тобою…

Клайм заклопотано спохмурнів і прикрикнув на Брагона.

– Та почекай ти! Не поспішай! Здається, кулька чомусь не працює. Я вже загадав бажання, а ти ще й досі тут…

– Можливо, вона зламалася? – припустив Брегон.

– Нічого вона не зламалася. Сяє, як ні в чому не бувало. Може, задумати яке-небудь інше бажання?

– Давай спробуємо, – підхопив Брегон. – Хай у тебе виростуть крила, як у орла!

– Краще хай у тебе виростуть ослячі вуха, – засміявся Клайм.

Не встиг він це проголосити, як вуха Брегона заворушилися і почали витягуватися в боки.

– Що тут відбувається? Брегоне, ти звідки взявся? – здивовано втупилися на цікаврика гноми, що підійшли саме у цей момент.

– Що це у тебе з вухами? – запитав Орі.

Брегон схопився за голову і заплакав.

– Не хочу ослячі вуха, ще лише хвоста мені не вистачало!

Він перелякано вирячив очі на Клайма і поспіхом вигукнув:

– Ні, не треба! Я пожартував! Не потрібно хвоста!

Але нічого не сталося. Хвіст не виріс, і цікаврик трохи заспокоївся.

– Чому це кулька лише тебе слухається? – звернувся він до Клайму.

– Не знаю. Можливо, вона виконує лише мої бажання тому, що я її знайшов?

Орі і Глорі не витримали.

– Та в чому тут справа, ви можете толком пояснити? Звідки взявся Брегон? Що у нього з вухами і яка така кулька у всьому цьому винна?

Клайм розповів гномам про кульку з самого початку, а потім обернувся до Брегона, який стояв осторонь, похнюпившись і тереблячи свої довгі вуха.

– Не сумуй, зараз ми все виправимо, – заспокоїв Клайм і проголосив: – Хочу, щоб в Брегона вуха стали знову такими, як раніше!

Але знову нічого на змінилося.

Брегон зовсім засумував.

– Як же я тепер додому повернуся?! Всі сміятимуться наді мною. Я навіть знаю, як мене дражнити будуть.

– Як? – поцікавився Клайм.

– Як, як… – огризнувся нещасний цікаврик. – Брегон – ослячі вуха! От як…

Клайм довго-довго дивився на кульку. Нарешті він звів голову і з жалем поглянув на приятеля.

– Здається, я здогадався. Кулька виконує бажання, але виправити їх або повернути назад вже не може.

Гноми заклопотано перезирнулися.

– Що ж робити? – стурбовано запитав Глорі.

– Не знаю…

Клайм і сам засмутився. Йому було дуже шкода Брегона, і він відчував провину перед другом.

– Я знаю! – сказав Орі. – Потрібно йти до дідуся Ватроля. У нього залишилася Книга заборонних заклинань. Може, з її допомогою можна все виправити?!

– Але ж це далечкувато, – Глорі з надією поглянув на кульку. – Може, хай Клайм побажає, щоб ми опинилися на Глинистих пагорбах?

– Ні. Краще цього не робити, – заперечив Орі. – Раптом знову вийде що-небудь не так. Краще побудуємо пліт і попливемо по річці до озера Дзеркального. Згодні?

– Я на все згоден! – відгукнувся Брегон. – Аби швидше позбавитися від цих вух!

Усі погодилися з Орі і взялися до роботи. Коли сонце сідало за західні відроги Кремезних гір, пліт вже був готовий.

– По темряві пливти небезпечно, – сказав Орі. – Відправимося вранці. А зараз давайте відпочивати.

Мандрівники влаштувалися на ночівлю. Опустився легкий туман, укривши землю напівпрозорим покривалом. Берегом прошмигнув хитрющий лис. Він затримався на мить, дивлячись на сплячу компанію.

“Цікаво, що вони тут роблять? – подумав він. – І що це за дивна істота з довгими вухами? Щось я таких у нас в Дрімландії раніше не зустрічав… Чудасія!”

Порада дідуся Ватроля

Як тільки сонечко визолотіло верхівки гір ранковим світлом, пліт знову спустили на воду. Влаштувавшись зручніше, друзі відчалили від берега.

Пліт винесло на середину річки, повільна течія підхопила його і понесла уперед. Цікаврики ніколи раніше не плавали на плоту, тому Клайм весь час захоплено крутив головою на всі боки і приставав до гномів з нескінченими питаннями.

– Скажи, Глорі, навіщо тобі потрібна ця палиця?

– Щоб керувати плотом.

– А чому ми пливемо і не тонемо?

– Тому, що пліт з дерева, і він легший за воду.

– А чому дерево легше за воду?

Глорі розсердився.

– Чого ти до мене пристав?! Набрид! Навіщо тільки ми тебе з собою узяли? Із-за тебе у нас одні неприємності…

Клайм ображено відійшов убік і сів біля Брегона, який лежав на животі, дивлячись сумними очима на зграйку кришталевих рибок, що пустує в прозорій глибині.

– Егей, Брегоне, навіщо це ти вуха у воду опустив?

– А мені так приємно. Вода прохолодна і ласкава.

– А якщо тебе хто-небудь схопить за вуха?

– Та хто ж мене схопить? – здивувався Брегон.

Раптом він підскочив і почав бігати по плоту, голосно волаючи:

– Ой-йой! А-я-яй! Допоможіть! Врятуйте!

Величезний сіро-зелений рак вчепився у вухо Брегона і тепер бовтався на ньому, здивовано вирячивши очі-намистинки.

Загальними зусиллями вдалося відчепити рака, і його відпустили в річку. Цей випадок трохи розвеселив мандрівників. Навіть Брегон заусміхався, відійшовши від переляку.

– А що, мабуть, на такі вуха і щуку зловити можна! – пожартував Орі.

– Собі відрости, тоді й лови, скільки влізе! – огризнувся Брегон.

Пліт несло уздовж звивистих берегів. Нарешті попереду заблискотіла гладка поверхня Дзеркального озера. Через деякий час мандрівники пристали до берега неподалік від журавлинних плантацій.

– Як же я піду до дідуся Ватроля з такими вухами? – тужливо запитав Брегон. – Всі тролі в селищі сміятися будуть.

– Нічого страшного, – заспокоїв його Глорі. – Ми тобі голову чимсь обв’яжемо, ніхто і не помітить.

На тому й порішили: вуха акуратно уклали на голові, обв’язали рушником і попрямували в селище.

Побачивши гномів і цікавриуів, що прийшли з боку журавлинних плантацій, тролі дуже здивувалися. Зазвичай з того боку ніхто не з’являвся, тому що відразу ж за плантаціями тягнувся західний хребет Кремезних гір. А за горами, з чуток, знаходилася загадкова Забута країна, в якій вже давним-давно ніхто не бував. Тому тролі дивилися на прибулих з величезним зацікавленням.

Дідусь Ватроль за звичкою сидів на дубовій лавці. Побачивши цікавриків, він радісно посміхнувся.

– Клайме, Брегоне, радий вас бачити! І вас, Глорі й Орі, теж. Заходьте до хати – будете гостями.

Услід за гостинним господарем мандрівники увійшли до затишного будиночка.

Потрібно сказати, що тролі – народ господарський. Меблі вони роблять хоч і не такі витончені і красиві, як ельфи, але добротні і міцні. Віконця в будинках тролів невеликі і кругленькі – так їм більше подобається. У кожному будинку обов’язково є піч з лежанкою. І хоча в Дрімландії ніколи не буває зими, звичай ставити печі тролі зберегли, напевно тому, що вони вихідці з далеких Північних країн, що лежать десь за Великим океаном.

Гості розташувалися за столом і повідали дідусеві про все, що з ними трапилося.

– Ми прийшли до вас по допомогу. Можливо, в Книзі заборонних заклинань знайдеться що-небудь ы про чарівну кульку? – закінчив розповідь Клайм.

– Ех ви! – докірливо зітхнув дідусь Ватроль. – Адже казав же вам: нічого на чіпайте! Так ні ж, сунули-таки свій ніс куди не треба було. Ну вже гаразд… зазирнемо у книгу, може, і справді що-небудь взнаємо.

Старий троль дістав з горіхової скриньки товсту книгу і почав її перегортати, щось мурмочучи собі під ніс. Гноми і цікаврики сиділи мовчки, з надією дивлячись на нього. Нарешті дідусь підняв голову.

– Знайшов! – заклопотано оголосив він. – Але не радійте завчасно. Справа ж, виявляється, не проста. Ось послухайте, що тут написано.

Ватроль поправив окуляри і почав повільно читати.

– “Чарівна кулька буде виконувати бажання того, хто її першим знайде. Для того, щоб вона почала це робити, кульку потрібно потерти. Але бажання вже неможливо відмінити або переробити, як неможливо і зупинити чарівну кульку. Заборонні заклинання на неї не діють. Є лише один спосіб…”

Старий троль зробив паузу, щоб перегорнути сторінку.

Клайм від нетерпіння, завовтузився на лавці, не витримав і запитав:

– Ну, який же це спосіб?

Дідусь Ватроль строго поглянув на нього поверх окулярів.

– Вгамуйся, Клайме! Що, вже терпець увірвався?! Слухайте далі: “У Забутій країні, на схилі Білої гори, знаходиться Розмовляюча печера, в якій зберігається друга чарівна кулька, що відміняє бажання. В давнину цією країною правив злющий чаклун. Для того, щоб його чаклунство втратило свою силу, в Розмовляючій печері заховали кульку, що відміняє бажання, і з тих пір жодне із заклинань чаклуна не виконувалося…”

– Потрібно швидше знайти цю кульку, і тоді у мене будуть нормальні вуха! – зрадів Брегон.

– Не все так просто, – зауважив дідусь. – Ці дві чарівні кульки сперечатимуться між собою, і ослячі вуха у тебе то зникатимуть, то знову будуть з’являтися.

– Що ж мені тоді робити? – знову засмутився Брегон.

– А ось що: в Південних Воротах зберігається скриня, зроблена з чарівного дерева Барух. Якщо в неї покласти обидві кульки і закрити кришку, то вони примиряться, їх чаклунство закінчиться – і все повернеться на свої місця. Вам потрібно піти в Забуту країну, знайти другу чарівну кульку, а потім віднести обидві в Південні Ворота і покласти в скриню.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: