Подорож у сусідній ліс

Прийшла довгоочікувана сніжна зима. Радісні лісові жителі насолоджувались сонячною морозною погодою та готувались до новорічних свят. Проте було в лісі одне сумне звірятко — Білочка! Всі звірі добре знали, що, зовсім нещодавно, вона, стрибаючи з гілки на гілку, поранила лапку. Сталась ця прикрість, коли Білочка збирала свої запаси на зиму, а саме — горішки. На жаль, зібрати їх всі вона так і не встигла. Однак, жила Білочка у найкращому лісі у світі, де мала справжніх друзів. Мишка з Кротом першими помітили пригнічений настрій Білочки та вирішили їй допомогти відшукати заховані горіхи.
— Білочко, не хвилюйся! Ми з Мишкою відшукаємо твої запаси та принесемо їх. — підбадьорював бідолашну подругу Кріт. — Правда ж, Мишко, ми допоможемо Білочці?
— Звичайно допоможемо! — погодилась Мишка. — Розкажи нам, де ти сховала свої горіхи: ми підемо, знайдемо їх та принесемо тобі!
Білочка розповіла друзям, що свої запаси сховала у сусідньому лісі. Мишка з Кротом пригод не боялись, тому відразу ж вирушили на пошуки.

Їхня дорога була веселою: друзі розповідали один одному цікаві історії та милувались засніженими краєвидами — вони й не помітили, як опинились на місці. Але, щось турбувало Крота:
— Мишко, здається, що саме в цьому лісі живуть вовки? — боязко запитав він.
— Так, Кротику, але не хвилюйся! Ми швиденько заберемо запаси Білочки і повернемось додому. — заспокоювала друга Мишка.
Білочка дуже добре пояснила Мишці та Кроту на якому дереві вона сховала горішки, тому відшукати його було зовсім нескладно. Та щойно друзі зібрали в мішок всі запаси, як побачили велетенську хмару, яка несла справжню снігову завірюху. Враз здійнявся сильний вітер, небо затягнуло і почався такий сильний снігопад, що важко було розгледіти щось далі свого носика.

— Ой, Мишко, погода зовсім зіпсувалась. Як же ми знайдемо дорогу до нашого дому? — хвилювався Кріт.
— Щось придумаємо! Впевнена, що завірюха скоро закінчиться! — відповіла Мишка.
— Ой, Мишко! Поглянь! Позаду Вовк! — заголосив Кротик.
— Ой-ой-ой! Тікаймо! Хутчій! За мною! — наказала налякана Мишка.
Друзі щосили побігли в глибину лісу та сховались за поваленим деревом, але було запізно — Вовк їх вже занюхав. Не любив він чужих у своєму лісі, тому вирішив відслідкувати, де саме сховались Мишка з Кротом.

Крок за кроком він наближався до переляканих друзів та грізно гарчав:
— Хто прийшов до мого лісу? Зараз я вас знайду!
Вовк був спритним та мав дуже гарний нюх — знайти Мишку з Кротом для нього було надлегким завданням. Щойно він наблизився до дерева, за яким ховались друзі, Кріт з Мишкою, почали втікати. Але тікати від великого Вовка в чужому лісі та ще й під час віхоли було неймовірно складно.
— Мишко-о-о, біжи швидше та не озирайся назад! — голосив Кротик.
— Нам не втекти! — репетувала Мишка.
— Ви від мене не втечете! Я вас знайду, де б ви не сховались! — гарчав Вовк.
Мишка з Кротом ще ніколи не бігали так швидко! Здавалось, що снігова завірюха не збиралась вщухати. Друзі намагались не загубити один одного та тримались поруч. Крок за кроком вони віддалялись від дерева, де Білочка сховала свої запаси, Кріт розхвилювався ще більше:
— Мишко, здається, ми побігли не в той бік. Що ж робити?
— Кротику, розберемось згодом! Зараз нам потрібно врятуватись! — заспокоювала друга Мишка.
Вовк від друзів не відставав: він був значно швидшим за Мишку з Кротом і вже приготувався когось із них вхопити, аж раптом друзі зникли! Вовк прищурився та помітив, що стоїть на пагорбі, а Мишка з Кротом котяться вниз. Горішки летіли в усі боки!

— Ну і нехай! — подумав Вовк. — Пощастило цим двом від мене втекти. А мені летіти шкереберть з пагорба зовсім не хочеться.
Друзям пощастило: віхола вже вщухла, а снігу було так багато, що він послугував м’якою периною, тому ніхто не постраждав. Кріт першим прийшов до тями, озирнувся довкола, — місцевість була для нього геть незнайома!
— Мишко, ми заблукали! Ще й горішки всі загубили. Що ж нам тепер робити? Слідів вже не залишилось! Невже нам доведеться жити тут? — майже плакав бідолашний Кротик.
Мишка також не уявляла як викручуватись аби віднайти дорогу додому.
— Кротику, все буде добре! Ми знайдемо як повенутися додому! А Білочка навіть не розсердиться, коли почує як ми втікали від Вовка! — не вішала носа Мишка та як завжди мала рацію.
Друзі трішки поблукали, притомились та сіли перепочити. В цей час на дерево поруч з ними прилетіла Пташка-мандрівниця, яка випадково почула розмову Крота та Мишки.
— Кротику та Мишко, привіт! Мене звати Пташка-мандрівниця. Я вже побувала майже у всіх лісах цього світу! І у вашому також була. Тому покажу вам дорогу.
Як же зраділи такому знайомству друзі!
— Пташечко, ми будемо найщасливішими звірятами, коли повернемось додому! — раділа Мишка. — Покажи дорогу нам, будь ласка!

Пташка-мандрівниця піднялась над деревами та полетіла в бік лісу, де мешкали Мишка з Кротом. Радісні друзі радо побігли за нею та вирішили більше взимку так далеко не ходити.