Показова дитина

Жив-був у Ленінграді маленький хлопчик Павлик.

У нього була мама. І був тато. І була бабуся.

Та ще в їхній квартирі жив котик на ім’я Бубенчик.

Якось уранці тато пішов на роботу. Мама теж пішла. А Павлик залишився з бабусею.

Бабуся була дуже старенька. Вона любила спати в кріслі.

Отож тато пішов. І мама пішла. Бабуся сіла в крісло. А Павлик на підлозі став бавитись з Бубенчиком. Він хотів, щоб котик ходив на задніх лапках. А Бубенчик не хотів. І нявкав дуже жалібно.

Раптом у коридорі пролунав дзвінок.

Бабуся й Павлик пішли відчиняти двері.

Це прийшов поштар.

Він приніс листа.

Павлик узяв листа, сказавши:

— Я сам передам татові.

Щойно поштар пішов, Павлик знову захотів бавитися з Бубенчиком. І раптом бачить — котика ніде нема.

Павлик каже бабусі:

— Бабусю, оце номер — наш Бубенчик пропав. Бабуся мовила:

— Мабуть, Бубенчик утік на сходи, коли ми відчинили двері поштареві.

Павлик каже:

— Ні, це, напевно, поштар забрав мого Бубенчика. Мабуть, він навмисно нам дав листа, а мого дресированого котика за брав собі. Це був хитрий поштар.

Бабуся засміялася і сказала жартома:

— Завтра поштар прийде, ми віддамо йому цього листа і заберемо у нього нашого котика.

Бабуся сіла в крісло і заснула.

А Павлик надів пальто, шапочку, взяв листа і тихенько вийшов на сходи.

«Краще,— думає,— я зараз віддам листа поштареві. Й краще я зараз заберу від нього свого котика».

Ось Павлик вийшов у двір. І бачить — у дворі немає поштаря.

Павлик вийшов на вулицю. І пішов. І бачить — на вулиці теж ніде немає поштаря.

Раптом якась руда тітка вигукує:

— Ой, погляньте всі — який маленький малюк іде сам по вулиці! Либонь, він загубив свою маму і заблукав. Ой, покличте швидше міліціонера!

Надійшов міліціонер зі свистком. Тітка до нього:

— Подивіться, ось хлопчик років п’яти заблукав. Міліціонер каже:

— Цей хлопчик тримає в руці листа. Мабуть, на цьому листі написана адреса, де він живе. Ми прочитаємо цю адресу і доставимо дитину додому. Це добре, що він узяв з собою листа.

Тітка мовила:

— В Америці багато батьків навмисне кладуть листи в кишеню своїм дітям, щоб вони не губилися.

І з цими словами тітка захотіла взяти листа у Павлика. Павлик їй каже:

— Чого ви хвилюєтесь? Я знаю, де я живу.

Тітка здивувалася, що хлопчик так сміливо до неї звернувся. І від хвилювання мало не впала в калюжу. Вона сказала:

— Гляньте, який жвавий хлопчик. Нехай він нам тоді скаже, де живе.

Павлик відповів:

— Вулиця Фонтанка, вісім.

Міліціонер подивився на листа й підтвердив:

— Еге ж, це бойова дитина — знає, де живе.

Тітка питає Павлика:

— А як тебе звати, й хто твій тато?

Павлик каже:

— Мій тато шофер.  Мама  пішла до магазину.  Бабуся спить у кріслі. А мене звати Павликом.

Міліціонер засміявся:

— Це бойова, показова дитина — все знає. Мабуть, буде начальником міліції, коли виросте.

Тітка каже міліціонерові:

— Проведіть цього хлопчика додому.

Міліціонер до Павлика:

— Ну, маленький товаришу, ходімо додому.

Павлик каже міліціонерові:

— Дайте вашу руку — я вас доведу до свого дому. Онде мій красивий будинок.

Тут  міліціонер  засміявся.   І   руда  тітка  теж  засміялася. Міліціонер сказав:

— Це винятково бойова, показова дитина. Мало того, що все знає — ще й мене хоче до дому довести. Ця дитина неодмінно буде начальником міліції.

Міліціонер дав свою руку Павликові, і вони пішли.

Тільки дійшли вони до Павликового будинку — раптом мама йде. Мама здивувалася, чого це Павлик на вулиці, взяла його на руки, принесла додому.

Вдома вона його трохи посварила:

— Ах ти, противний хлопчику, навіщо ти втік на вулицю? Павлик сказав:

— Я хотів забрати у поштаря свого Бубенчика. А то мій Бубенчик пропав, і, напевне, його забрав поштар.

Мама розсердилася:

— Що за дурниці! Поштарі ніколи не забирають котів. Оно твій Бубенчик — сидить на шафі.

Павлик каже:

— Оце так номер. Дивіться, куди стрибнув мій дресирований котик.

Мама сказала:

— Напевно, ти, противний хлопчику, його мучив, ото він і утік на шафу.

Раптом прокинулася бабуся.

Бабуся, не знаючи, що трапилося, повідомила мамі:

— Сьогодні Павлик дуже тихо й чемно поводився. І навіть мене не розбудив. Треба за це дати йому цукерку.
Мама каже:

— Йому не цукерку треба дати, а в куток носом постави ти. Він сьогодні втік на вулицю.

Бабуся здивувалася:

— Оце так номер.

І тут приходить тато. Тато хотів розсердитися, чого це хлопчик утік на вулицю. Але Павлик подав татові листа. Тато каже:

— Це лист не мені, а бабусі.

Бабуся наділа окуляри на ніс і стала читати листа. Незабаром вона сповістила:

— У місті Москві в моєї меншої дочки народилася ще одна дитина.

Павлик каже:

— Мабуть, народилася бойова дитина. І, напевне, буде, начальником міліції.

Тут усі засміялися і сіли обідати.

На перше був суп з рисом. На друге — котлети. На третє — кисіль.

Котик Бубенчик довго дивився зі своєї шафи, як Павлик їсть. Потім не витерпів і теж вирішив трішки поїсти.

Він плигнув з шафи на комод, з комоду на стілець, зі стільця на підлогу.

І тоді Павлик дав йому трішки супу і трішки киселю.

І котик був дуже цим задоволений.