Похмура неділя

Ви, напевне, помітили, що дощ може йти навіть у неділю, І не просто накрапати, а лити як із відра. І навіть тоді, коли по радіо обіцяють гарну погоду. Звичайно, ви думаєте, що радіо помилилося. Але це не так. Радіо не винне, а винні Неділя і Сонячний Хлопчик. Коли вони сваряться- іде дощ. Не вірите? То послухайте, що сталося одного разу.

Якось ранесенько прокинулася Неділя у чудовому настрої, схопилася з ліжка і побігла до моря.
Там вона вмилася гарненько і почала одягатися. Убрання вона вибрала барвисте й урочисте. Одягла рожеву сукню, взула новенькі черевички, а волоссячко пов’язала різнокольоровими стрічками. І пішла на прогулянку. Молодець! Адже погода була надзвичайна. До Неділі посміхався Сонячний Хлопчик, співали пташки, і в людей були радісні обличчя. Інакше не могло й бути за такої чудової днини.
Люди прямували за місто. Автомашинами й поїздами. Пішки й велосипедами. Вони хотіли зібрати ягід і грибів, покупатися й засмагнути, одним словом, — добре відпочити. Всі говорили:
— Яка гарна сьогодні Неділя, давно не було такого погожого дня!
Адже так: щедрі й привітні — завжди гарні.

А Неділя, прогулюючись, задоволено усміхалася: з радощів вона купила собі морозива «Ескімо», ви його добре знаєте, його поволі смакують, тримаючи за паличку. Неділя і морозиво — що може бути краще?! Неділя з’їла одну порцію «Ескімо», потім другу, згодом — третю. Вона намірилася і на четверту порцію, аж раптом біля неї з’явився хлопчик. Він мав веселе в ластовинні обличчя і золоте волосся.
— Добридень, Неділенько! — сказав він.
— Добридень, Сонячний Хлопчику! — відповіла Неділя. — Куди ти прямуєш?
— Я йду на прогулянку до лісу, — сказав Сонячний Хлопчик. — Страх як почало припікати. Увесь час я гаряче посміхався, щоб люди могли засмагнути, а потім набридло, і я вирішив піти до лісу трохи розважитись.

І ось вони пішли разом — Неділя і Сонячний Хлопчик. Де вони з’являлися, там квіти ставали кращими, а люди веселішими. Вітер голубив золотисті пасма Сонячного Хлопчика і бавився стрічками Неділі.

Раптом Сонячний Хлопчик промовив:
— Неділенько, прошу тебе, дай мені покуштувати морозива! Я його ще ніколи не їв. Напевно, це дуже смачно!
— Ну то й що,— несподівано відповіла Неділя.— У мене мало залишилося морозива.— І вона швиденько поклала до рота останню порцію «Ескімо». Так поспішала, що ледь паличку не проковтнула.
Сонячний Хлопчик образився. І не встигла Неділя посмакувати морозивом, як він зник. Одразу налетів холодний вітер, над лісом нависли чорні хмари, і вогненна стріла блискавиці розкраяла небо навпіл.

Пішов дощ. Спочатку з неба падали великі краплини, невдовзі ударив грім, і почалася така злива, що на землі стрибали бульбашки.
Бідолашна Неділя промокла до кісток.
Вона гірко заплакала і так, плачучи, пішла додому. Стрічки на голові гегь злиняли, а в новесеньких черевичках хлюпала вода.
Гарне рожеве платтячко тепер не можна було впізнати. Неділя йшла і не знала, куди подіти від сорому свої очі, бо люди, які поспішали додому, сердито мовили:
— Ця Неділя знову підвела. А яка ж була погожа з ранку, мов красуня, а зараз, бач, яка сердита й потворна.
Неділя не знала, що й казати,— люди мали рацію. Заздрісні й скупі — завжди потворні.

Прийшла Неділя додому, напилася чаю з малиновим варенням і вкрилася ватяною ковдрою. Та ніщо не допомагало. Вона чхала і кашляла, з’явився нежить, і незабаром її носовичок був геть мокрий.

— Ой, як мені погано, як мені погано — схлипувала Неділя цокочучи зубами. І в неї виходило тількі — Ой як погано бути… недоброю! Як погано бути недоброю!

Лише пізнього вечора Неділя заснула. А її матуся розвісила сушити мокрий одяг, щоб наступного тижня вона все-таки пішла на прогулянку. Сподіваємося, що Неділя більше не гнівитиме Сонячного Хлопчика, і наступного тижня буде чудова погода.