<

Похмурко

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

Старший син одного майстра дуже засмучував своїх батьків, хоча він ніколи не бешкетував, як його брати, не був таким неслухняним, як вони, не брехав, добре вчився та допомагав удома.

Однак…

Завжди був сумним, в усьому бачив погане, постійно уявляв собі різні нещастя, ніколи не усміхався. Тому брати називали його Похмурком.

Коли мама сказала своїм синам, що очікує дитину, брати Похмурка дуже втішилися та почали гадати, хто народиться – хлопчик чи дівчинка. А Похмурко, за своїм звичаєм, нарікав:

– Ще одного треба буде годувати!

Коли світило сонце, пташки співали, а корови ховалися в затінку, його брати бігали по луках, радіючи:

– Яка чудова погода!

Похмурко зажурено повторював:

– Ох, буде посуха, все спалить! Пропаде врожай!

Натомість коли падав дощ, струмочками спливаючи через поля, його брати радісно викрикували:

– Ходімо пограємось у калюжах!

Похмурко пригнічено зітхав:

– Буде повінь, врожай зігниє!

Коли на вогні кипів борщ, брати стукали ложками по столі, кажучи:

– Буде смачний борщ!

Похмурко тимчасом занепокоєно дивився на каструлю:

– Борщ задовго вариться, буде смердіти пригорілим…

Коли його брати безтурботно гралися, бігали по хаті, Похмурко затикав вуха та казав:

– Ох, який галас! У мене голова болить!

Одного разу батьки покликали його і сказали:

– Ти вже великий. Ми бачимо, що наше село тобі не подобається, тому буде краще, якщо ти займешся пошуками місця, де тобі буде добре.

Обійняли його, дали трохи грошей, сумку з одягом і кілька булок. Похмурко вирушив у дорогу.

Невдовзі прийшов на берег чудового озера. У ньому відбивалося невеличке гарне село. Однак Похмурко пішов далі.

– Улітку тут буде багато комарів, – подумав.

Наступного дня зійшов у долину, у якій було багато фруктових дерев. Росли там золоті персики, оксамитові абрикоси та шовковисті черешні.

– Що за жах! Тут має бути повно ос і шершнів! – крикнув Похмурко та швидко утік звідти.

Потім зійшов на гору, схили якої були вкриті смерековим лісом із зеленими галявинами. На них паслися стада корів.

– Який жах! Напевно, тут немає чистого місця, яке не було б забруднене гноєм! І всі ці дерева тут, мабуть, лише для того, щоб об них вдарятись! – подумав Похмурко та хутко пішов звідти.

Далі мандруючи, дійшов до моря. Це було сіре, холодне та грізне море, над яким нависали важкі хмари.

Уперше в своєму житті Похмурко почувся майже задоволеним, бо це місце було трохи схоже на нього. Він сказав собі:

– Залишуся тут. Оселюся в старій башті на острові.

Зайшовши до башти, Похмурко почув, що хтось голосно плаче. Біля пічки побачив дівчину з білявим волоссям – це вона плакала.

Похмурко здивувався. Невже є хтось такий же нещасний, як і він? Він запитав:

– Чому ти плачеш?

Дівчина відповіла:

– Чарівниця, яка живе в цій башті, наказала мені розпалити вогонь у печі, а я не вмію…

– Я допоможу тобі, – сказав Похмурко.

Цілий день збирав хмиз і суху траву. Вогонь відразу спалахував, але перш ніж Похмурко встигав принести наступну в’язку хмизу, знову гас.

– Я знаю, де є багато дерев, – подумав Похмурко та побіг туди, де була гора зі смерековим лісом. Узяв велику гілку смереки, яку зламала буря, приніс її до башти, порубав і поскладав у піч.

Вогонь спалахнув великим яскравим полум’ям. Похмурко був дуже втомлений, але полегшено зітхнув, бо вогонь чудово горів.

Дівчина з білявим волоссям раптом прошепотіла:

– Чарівниця йде, сховайся в шафу!

Чарівниця відразу відчула тепло, яке поширювалось баштою, і скрипучим голосом мовила:

– Добре, добре. Нарешті ти розпалила мій вогонь. Тепер я зможу гарно виспатись!

Уранці Чарівниця сказала переляканій дівчині:

– Я іду на закупи. За цей час ти маєш вичистити море, бо воно дуже брудне. Лихо тобі, якщо ти не зробиш цього.

Цілий день Похмурко з дівчиною набирали чисту воду з ріки та вливали її в море. Однак море й надалі залишалося брудним і вкритим сірою масною піною.

Під вечір Похмурко зауважив, що до них наближається корова, котра звикла гасити спрагу в ріці. Корова сказала їм: “Скористайтеся моїм молоком для чищення моря, адже це молоко краси!”

Похмурко подякував корові. Наповнив молоком відро та вилив у море. Морська вода враз стала чистою і прозорою.

Похмурко уперше в житті заплакав від радості. Коли його сльози стікали в море, воно ставало ще чистішим і прозорішим.

Таке чисте море дуже здивувало Чарівницю, хоча вона нічого не сказала.

Наступного дня Чарівниця сказала дівчині:

– Ти розпалила вогонь і почистила море. Якщо зможеш вдихнути силу у вітер, яку він утратив, подарую тобі свободу, а також цей острів із баштою!

Цілий день Похмурко з дівчиною вдихали силу у вітер, однак він не набирав сили. Раптом, коли вже сутеніло, прилетіли великі рої бджіл, ос і шершнів та почали жалити і кусати вітер, від чого він раптом надувся та набрав сили.

Виглядало це так кумедно, що Похмурко голосно розсміявся, його сміх був таким сильним, що налякав вітер і той утік на край світу.

Вже не похмурий Похмурко та дівчина з білявим волоссям зосталися жити в старій башті. Відтоді все життя вони були щасливими.

 

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



Похмурко

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

Старший син одного майстра дуже засмучував своїх батьків, хоча він ніколи не бешкетував, як його брати, не був таким неслухняним, як вони, не брехав, добре вчився та допомагав удома.

Однак…

Завжди був сумним, в усьому бачив погане, постійно уявляв собі різні нещастя, ніколи не усміхався. Тому брати називали його Похмурком.

Коли мама сказала своїм синам, що очікує дитину, брати Похмурка дуже втішилися та почали гадати, хто народиться – хлопчик чи дівчинка. А Похмурко, за своїм звичаєм, нарікав:

– Ще одного треба буде годувати!

Коли світило сонце, пташки співали, а корови ховалися в затінку, його брати бігали по луках, радіючи:

– Яка чудова погода!

Похмурко зажурено повторював:

– Ох, буде посуха, все спалить! Пропаде врожай!

Натомість коли падав дощ, струмочками спливаючи через поля, його брати радісно викрикували:

– Ходімо пограємось у калюжах!

Похмурко пригнічено зітхав:

– Буде повінь, врожай зігниє!

Коли на вогні кипів борщ, брати стукали ложками по столі, кажучи:

– Буде смачний борщ!

Похмурко тимчасом занепокоєно дивився на каструлю:

– Борщ задовго вариться, буде смердіти пригорілим…

Коли його брати безтурботно гралися, бігали по хаті, Похмурко затикав вуха та казав:

– Ох, який галас! У мене голова болить!

Одного разу батьки покликали його і сказали:

– Ти вже великий. Ми бачимо, що наше село тобі не подобається, тому буде краще, якщо ти займешся пошуками місця, де тобі буде добре.

Обійняли його, дали трохи грошей, сумку з одягом і кілька булок. Похмурко вирушив у дорогу.

Невдовзі прийшов на берег чудового озера. У ньому відбивалося невеличке гарне село. Однак Похмурко пішов далі.

– Улітку тут буде багато комарів, – подумав.

Наступного дня зійшов у долину, у якій було багато фруктових дерев. Росли там золоті персики, оксамитові абрикоси та шовковисті черешні.

– Що за жах! Тут має бути повно ос і шершнів! – крикнув Похмурко та швидко утік звідти.

Потім зійшов на гору, схили якої були вкриті смерековим лісом із зеленими галявинами. На них паслися стада корів.

– Який жах! Напевно, тут немає чистого місця, яке не було б забруднене гноєм! І всі ці дерева тут, мабуть, лише для того, щоб об них вдарятись! – подумав Похмурко та хутко пішов звідти.

Далі мандруючи, дійшов до моря. Це було сіре, холодне та грізне море, над яким нависали важкі хмари.

Уперше в своєму житті Похмурко почувся майже задоволеним, бо це місце було трохи схоже на нього. Він сказав собі:

– Залишуся тут. Оселюся в старій башті на острові.

Зайшовши до башти, Похмурко почув, що хтось голосно плаче. Біля пічки побачив дівчину з білявим волоссям – це вона плакала.

Похмурко здивувався. Невже є хтось такий же нещасний, як і він? Він запитав:

– Чому ти плачеш?

Дівчина відповіла:

– Чарівниця, яка живе в цій башті, наказала мені розпалити вогонь у печі, а я не вмію…

– Я допоможу тобі, – сказав Похмурко.

Цілий день збирав хмиз і суху траву. Вогонь відразу спалахував, але перш ніж Похмурко встигав принести наступну в’язку хмизу, знову гас.

– Я знаю, де є багато дерев, – подумав Похмурко та побіг туди, де була гора зі смерековим лісом. Узяв велику гілку смереки, яку зламала буря, приніс її до башти, порубав і поскладав у піч.

Вогонь спалахнув великим яскравим полум’ям. Похмурко був дуже втомлений, але полегшено зітхнув, бо вогонь чудово горів.

Дівчина з білявим волоссям раптом прошепотіла:

– Чарівниця йде, сховайся в шафу!

Чарівниця відразу відчула тепло, яке поширювалось баштою, і скрипучим голосом мовила:

– Добре, добре. Нарешті ти розпалила мій вогонь. Тепер я зможу гарно виспатись!

Уранці Чарівниця сказала переляканій дівчині:

– Я іду на закупи. За цей час ти маєш вичистити море, бо воно дуже брудне. Лихо тобі, якщо ти не зробиш цього.

Цілий день Похмурко з дівчиною набирали чисту воду з ріки та вливали її в море. Однак море й надалі залишалося брудним і вкритим сірою масною піною.

Під вечір Похмурко зауважив, що до них наближається корова, котра звикла гасити спрагу в ріці. Корова сказала їм: “Скористайтеся моїм молоком для чищення моря, адже це молоко краси!”

Похмурко подякував корові. Наповнив молоком відро та вилив у море. Морська вода враз стала чистою і прозорою.

Похмурко уперше в житті заплакав від радості. Коли його сльози стікали в море, воно ставало ще чистішим і прозорішим.

Таке чисте море дуже здивувало Чарівницю, хоча вона нічого не сказала.

Наступного дня Чарівниця сказала дівчині:

– Ти розпалила вогонь і почистила море. Якщо зможеш вдихнути силу у вітер, яку він утратив, подарую тобі свободу, а також цей острів із баштою!

Цілий день Похмурко з дівчиною вдихали силу у вітер, однак він не набирав сили. Раптом, коли вже сутеніло, прилетіли великі рої бджіл, ос і шершнів та почали жалити і кусати вітер, від чого він раптом надувся та набрав сили.

Виглядало це так кумедно, що Похмурко голосно розсміявся, його сміх був таким сильним, що налякав вітер і той утік на край світу.

Вже не похмурий Похмурко та дівчина з білявим волоссям зосталися жити в старій башті. Відтоді все життя вони були щасливими.

 

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



Похмурко

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

Старший син одного майстра дуже засмучував своїх батьків, хоча він ніколи не бешкетував, як його брати, не був таким неслухняним, як вони, не брехав, добре вчився та допомагав удома.

Однак…

Завжди був сумним, в усьому бачив погане, постійно уявляв собі різні нещастя, ніколи не усміхався. Тому брати називали його Похмурком.

Коли мама сказала своїм синам, що очікує дитину, брати Похмурка дуже втішилися та почали гадати, хто народиться – хлопчик чи дівчинка. А Похмурко, за своїм звичаєм, нарікав:

– Ще одного треба буде годувати!

Коли світило сонце, пташки співали, а корови ховалися в затінку, його брати бігали по луках, радіючи:

– Яка чудова погода!

Похмурко зажурено повторював:

– Ох, буде посуха, все спалить! Пропаде врожай!

Натомість коли падав дощ, струмочками спливаючи через поля, його брати радісно викрикували:

– Ходімо пограємось у калюжах!

Похмурко пригнічено зітхав:

– Буде повінь, врожай зігниє!

Коли на вогні кипів борщ, брати стукали ложками по столі, кажучи:

– Буде смачний борщ!

Похмурко тимчасом занепокоєно дивився на каструлю:

– Борщ задовго вариться, буде смердіти пригорілим…

Коли його брати безтурботно гралися, бігали по хаті, Похмурко затикав вуха та казав:

– Ох, який галас! У мене голова болить!

Одного разу батьки покликали його і сказали:

– Ти вже великий. Ми бачимо, що наше село тобі не подобається, тому буде краще, якщо ти займешся пошуками місця, де тобі буде добре.

Обійняли його, дали трохи грошей, сумку з одягом і кілька булок. Похмурко вирушив у дорогу.

Невдовзі прийшов на берег чудового озера. У ньому відбивалося невеличке гарне село. Однак Похмурко пішов далі.

– Улітку тут буде багато комарів, – подумав.

Наступного дня зійшов у долину, у якій було багато фруктових дерев. Росли там золоті персики, оксамитові абрикоси та шовковисті черешні.

– Що за жах! Тут має бути повно ос і шершнів! – крикнув Похмурко та швидко утік звідти.

Потім зійшов на гору, схили якої були вкриті смерековим лісом із зеленими галявинами. На них паслися стада корів.

– Який жах! Напевно, тут немає чистого місця, яке не було б забруднене гноєм! І всі ці дерева тут, мабуть, лише для того, щоб об них вдарятись! – подумав Похмурко та хутко пішов звідти.

Далі мандруючи, дійшов до моря. Це було сіре, холодне та грізне море, над яким нависали важкі хмари.

Уперше в своєму житті Похмурко почувся майже задоволеним, бо це місце було трохи схоже на нього. Він сказав собі:

– Залишуся тут. Оселюся в старій башті на острові.

Зайшовши до башти, Похмурко почув, що хтось голосно плаче. Біля пічки побачив дівчину з білявим волоссям – це вона плакала.

Похмурко здивувався. Невже є хтось такий же нещасний, як і він? Він запитав:

– Чому ти плачеш?

Дівчина відповіла:

– Чарівниця, яка живе в цій башті, наказала мені розпалити вогонь у печі, а я не вмію…

– Я допоможу тобі, – сказав Похмурко.

Цілий день збирав хмиз і суху траву. Вогонь відразу спалахував, але перш ніж Похмурко встигав принести наступну в’язку хмизу, знову гас.

– Я знаю, де є багато дерев, – подумав Похмурко та побіг туди, де була гора зі смерековим лісом. Узяв велику гілку смереки, яку зламала буря, приніс її до башти, порубав і поскладав у піч.

Вогонь спалахнув великим яскравим полум’ям. Похмурко був дуже втомлений, але полегшено зітхнув, бо вогонь чудово горів.

Дівчина з білявим волоссям раптом прошепотіла:

– Чарівниця йде, сховайся в шафу!

Чарівниця відразу відчула тепло, яке поширювалось баштою, і скрипучим голосом мовила:

– Добре, добре. Нарешті ти розпалила мій вогонь. Тепер я зможу гарно виспатись!

Уранці Чарівниця сказала переляканій дівчині:

– Я іду на закупи. За цей час ти маєш вичистити море, бо воно дуже брудне. Лихо тобі, якщо ти не зробиш цього.

Цілий день Похмурко з дівчиною набирали чисту воду з ріки та вливали її в море. Однак море й надалі залишалося брудним і вкритим сірою масною піною.

Під вечір Похмурко зауважив, що до них наближається корова, котра звикла гасити спрагу в ріці. Корова сказала їм: “Скористайтеся моїм молоком для чищення моря, адже це молоко краси!”

Похмурко подякував корові. Наповнив молоком відро та вилив у море. Морська вода враз стала чистою і прозорою.

Похмурко уперше в житті заплакав від радості. Коли його сльози стікали в море, воно ставало ще чистішим і прозорішим.

Таке чисте море дуже здивувало Чарівницю, хоча вона нічого не сказала.

Наступного дня Чарівниця сказала дівчині:

– Ти розпалила вогонь і почистила море. Якщо зможеш вдихнути силу у вітер, яку він утратив, подарую тобі свободу, а також цей острів із баштою!

Цілий день Похмурко з дівчиною вдихали силу у вітер, однак він не набирав сили. Раптом, коли вже сутеніло, прилетіли великі рої бджіл, ос і шершнів та почали жалити і кусати вітер, від чого він раптом надувся та набрав сили.

Виглядало це так кумедно, що Похмурко голосно розсміявся, його сміх був таким сильним, що налякав вітер і той утік на край світу.

Вже не похмурий Похмурко та дівчина з білявим волоссям зосталися жити в старій башті. Відтоді все життя вони були щасливими.

 

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Залишити коментар