ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Поле чудес (4 казка)

Анатолій Валевський

Пропозиція Таффі

З самого ранку мрячив теплий дощик. У лісі було тихо і спокійно. У зв’язку з негодою всі птиці і звіри поховалися і висипалися в своїх гніздах і норах. Та і чим же ще можна займатися, коли йде дощ, а довкола мрякотно і нікого нема?

Навіть невгамовні цікаврики не висовували на вулицю свої носи. Хоча… погодьте! Хто це там тупцяє лісовою стежиною, розбризкуючи калюжі? Та це ж наш старий знайомий – цікаврик Брегон! Дивно… і куди ж він прямує?
Брегон був дуже сердитий. Ще б пак!

Зараз всі сидять по хатах, а він повинен тягнутися мокрим лісом на якусь таємну зустріч, що її вчора призначила Таффі. Звичайно, можна було б і не ходити, але тоді Брегон не був би цікавриком. Йому ж дуже хотілося взнати, про яку пригоду натякало оте спритне дівча.

Брегон йшов, прикрившися старою пошарпаною парасолькою, і дивився під ноги, щоб не посковзнутися на мокрій стежині. Раптом його увагу привернув дощовий черв’як, який необережно виліз на стежину, намагаючись поніжитися під ласкавими дощовими краплями. Цікаврик сів навпочіпки, узяв тоненьку лозинку і почав перевертати рожевого черв’ячка.

– Цікаво, де ж у нього голова, а де?.. – задумливо бурмотав Брегон. – У всіх є голова, то ж і в черв’ячків має бути!

В цей час на стежині з’явився Клайм. Він побачив приятеля і обурено вигукнув:

– Брегоне! Де ти ходиш? Ми тебе вже давно чекаємо!

– Та я тут черв’ячка знайшов… – почав виправдовуватися чичяврік. – Ну і що? – перебив його Клайм.

– А те, що у нього нема ні голови, ні хвоста!

Клайм підійшов ближче і нахилився, роздивляючись знахідку.

– Цікаво… а і справді нема!

– Ага, ось ви де!

Поряд з друзями стояла сердита Таффі. Захоплені знахідкою, Клайм і Брегон навіть не помітили, як вона підійшла. Обуренню цікаврички не було краю.

– Чекаю вас, чекаю, а ви тут розважаєтеся! Я вважала, що вам подобаються пригоди, а виявляється, що вам приносить задоволення колупатися в багнюці.

Збентежені друзі почали виправдовуватися, але Таффі рішуче зупинила їх.

– Якщо хочете, залишайтеся тут, а я вже абияк сама впораюся без таких горе-помічників!

– Не сердься, Таффі, ми просто трохи захопилися, – спробував заспокоїти її Клайм. – Кажи, яку пригоду ти пропонуєш?

– Ну, добре… – цікавричка обвела друзів поглядом. – Я вирішила дослідити Туманні землі, Глухий Кут і Дикий ліс. Якщо хочете, можете відправитися в цю подорож разом зі мною.

Друзі перезирнулися.

– Але ж кажуть, що ці місця дуже небезпечні, – заперечив Брегон.

Таффі зневажливо поглянула на цікавриків.

– Так я і думала, що ви злякаєтеся!

– Хто? Ми?!

– А хто ж?! Відважні мандрівники! Безстрашні шукачі пригод! Полювальники на черв’яків – ось ви хто!

Клайм і Брегон від обурення не знали, що і відповісти. Нарешті Клайм сердито сказав:

– В ці місця ніхто не ходить, тому що там живуть привиди, чорні чоловічки і ще не відомо які страховища.

– А я думаю, що все це – брехня! – заперечила Таффі. – Напевно там заховані незчисленні скарби або які-небудь дивні речі. А всі ці казки про страховища придумали для таких довірливих, як ви!

– Та нема там нічого!

– А ти звідки знаєш? Ти що там був?

– Ні, – розгубився Клайм. – Але кажуть…

– Казало щось, що прийде хтось… – передражнила Таффі. – Ти менше слухай! Потрібно самім перевірити. А якщо там що-небудь страшне, то відразу повернемося. Ну що – згодні?

– Гаразд, я згоден! – рішуче сказав Клайм.

Брегон задумливо почухав потилицю, потім махнув рукою і підтримав приятеля:

– Раз вже йти, так всім разом! Тільки спочатку потрібно приготуватися, зібрати необхідні речі.

Таффі хитрувато посміхнулася.

– Я вже все зібрала і приготувала. Йдіть за мною.
Цікаврики мовчки пішли за дівчинкою, з повагою поглядаючи на рішучу подружку.
Незабаром вони підійшли до великого старого дерева. Таффі відвела гілки, що звисали вниз, і друзі побачили величезне сухе дупло, в якому лежали три рюкзаки і легкі дощовикі.

– Вдягайте дощовикі, беріть рюкзаки – і швидше вирушаємо, – Таффі поглянула на Брегона і додала: – А свою парасольку можеш тут залишити, щоб вона не заважало в дорозі.

За декілька хвилин мандрівники бадьоро крокували з рюкзаками на плечах у бік Покинутих печер.

– Це добре, що йде дощ, – сказала Таффі. – Ніхто нас не побачить і не буде ні про що питати.

Друзі минули ту саму печеру, в якій вони знайшли тітоньку Спойлі, і зупинилися, щоб перепочити.

– А куди підемо далі? – поцікавився Брегон. – Можливо, виберемося з лісу на пряму дорогу?

– Якбі не так, – заперечила Таффі. – Ти хочеш, щоб нас відразу помітили і повернули додому? Ми підемо уздовж підніжжя

Кремезних гір і дістанемося до Туманних земель.

– Цікаво… а що ж там насправді? – мрійливо промовив Клайм. – Можливо, і справді які- небудь дива або скарби?

– Скоро дізнаємося, – відповіла Таффі і скомандувала: – Досить зітхати. Відпочили – треба далі йти!
Вона рішуче піднялася і попрямувала ледь помітною стежинкою, що бігла між кущами колючої тернини, немов поспішаючи до незвіданої частини Дрімландії.

– Цікаво… звідки тут взялася стежина, якщо в цю сторону ніхто ніколи не ходить? – пробурмотів Клай і поспішив за друзями.

Поле чудес

Ліс закінчився. Друзі вийшли на рівне відкрите місце. Праворуч починався степ. Ліворуч гори пішли убік, утворивши кам’яний виступ, за який ховалася стежина. А попереду виднілася стіна густого туману, крізь який нічого не було видно. Дощик припинився. Визирнуло яскраве сонечко, і засріблилися веселковими іскрами краплі води на зеленій траві.

– От ми і прийшли, – оголосив Брегон і зробив крок вперед, прямуючи до стіни туману.

– Ти куди? – схопила його за рукав Таффі.

– Як це куди? – здивувався Брегон. – Ось же туман вже поруч.

– А чому стежина веде не прямо, а завертає вбік? Як ти думаєш?

– Нічого я не думаю. Хіба мало куди вона веде, а нам потрібно вперед.

– А я думаю, що стежина тут не даремно утоптана. Раз вона є, означає що хтось нею ходить.

– Та хто ж сюди може ходити, в цю безвихідь?

– Отож. Сам подумай, навіщо ходити туди, звідки далі немає дороги?

Брегон зацікавлено озирнувся. Його вуха вмить встали сторч, а ніс засвербів. Він сів навпочіпки і почав уважно оглядати стежину.

– І справді – навіщо? Клайме, як ти думаєш?

Але відповіді не було. Таффі і Брегон озирнулися.

– Агов, Клайме! Ти де? – вигукнув Брегон.

Якусь мить панувала тиша, а потім пролунав шум, тріскотня гілок, і з найближчого дерева впав Клайм. Він підхопився і, відчайдушно розмахуючи руками, кинувся до друзів. За ним по п’ятах летіла якась хмара, що погрозливо гула.

– Ай-я-яй! – кричав Клайм. – Допоможіть! Рятуйте!

– Та це ж дикі бджоли! – охнула Таффі. – Рятуйся, хто може!

І вони з Брегоном помчали по стежині, лише п’яти замерехтіли. Слідом за ними біг Клайм, відмахуючись від бджіл, що насідали на нього.

Стежина забігла за скелю і втупилася в стіну. Таффі озирнулася. Ховатися було ніде. Раптом вона помітила під кам’яним карнизом яму, наповнену дощовою водою. Схопивши Брегона за руку, цікавричка потягнула його до води.

– Швидко пірнай! – наказала вона і стрибнула до ями.

– Навіщо? – здивувався Брегон.

– Зараз взнаєш! – багатозначно посміхнулася Таффі.

З-за рогу кулею вискочив Клайм, якого переслідував роздратований бджолиний рій.

– Клайме! Сюди!

Не роздумуючи, цікаврик з розгону пірнув у воду. Втративши його з виду, бджоли накинулися на Брегона. Через мить, охаючи і ахаючи, він вже був поряд з друзями.

Бджоли деякий час сердито покружлялися над водою, а потім полетіли назад до свого дерева.

– Можна вилазити, – оголосила Таффі і першою вибралася з ями.

За нею виповзли Клайм і Брегон. Дивлячись на друзів, Таффі дзвінко розсміялася.

– Що тут смішного? – розсердився Брегон.

– А ти на себе поглянь! – відповіла вона.

Цікаврики перезирнулися. Так, вигляд у них був і справді смішним. Вода стікала з друзів струмками. Але справа була не в цьому. Бджоли встигли покусати їм носи і вуха, і тепер носи розпукли і були схожі на перестиглі груші, а вуха нагадували свіжоспечені плюшки.

– Це ти у всьому винен! – накинувся на приятеля Брегон. – Навіщо бджіл розсердив?

– Я і не збирався їх дратувати, – почав виправдовуватися Клайм. – Дивлюся – летить бджілка. Ну мені і стало цікаво, куди вона летить. Я – за нею. Вона – на дерево. Я теж. Бджілка в дупло залетіла, а назад не з’являється…

– А що вона там робила? – зацікавився Брегон.

– От і мені стало цікаво, то я зазирнув у дупло. І тут мені в ніс немов голки увіткнули. Знаєш, як боляче?!

– А нічого сунути свій ніс, куди не належить, – з’єхидничала Таффі.

– Але ж цікаво було…

– Тепер ми із-за твоєї цікавості мокрі з голови до ніг.

Клайм винувато опустив голову і шмигнув носом.

– Гаразд, погода сонячна – скоро обсохнемо! – заспокоїла його Таффі. – Краще поглянете сюди. Стежина упирається в стіну і далі нікуди не веде.

Друзі підійшли до стіни і почали її уважно розглядати.

Поверхня здавалася рівною і гладкою, ніде ні виступу, ані щілинки.

– Можливо, це яка-небудь зачарована стіна? – припустив Клайм. – Може, потрібно сказати заклинання – і тоді стіна відкриється?

– Яке заклинання?

– Хіба я знаю?! Напевно, чарівне…

– Як же ми тоді її відкриємо?

Таффі сумно зітхнула, задумливо зморщивши носик, і сказала:

– Гаразд, цю загадку ми вирішуватиме потім.

– А як? – стрепенулися цікаврики.

– Я знаю, як! – рішуче відповіла Таффі. – Але зараз у нас мало часу. Давайте спробуємо пройти крізь туман і поглянемо, що там!
Друзі з жалем поглянули на таємничу стіну і попрямували у бік густого туману. Наблизившись до нього, вони, не зупиняючись, зробили крок вперед, але натрапили на м’яку невидиму стіну. Спробували ще раз, але знову нічого не вийшло.

– Можливо, спробувати з розгону? – запропонував Клайм.

Він відійшов назад, розбігся і стрибнув у туман. Але тут же відлетів назад, немов гумовий м’ячик, і гепнувся на траву. Таффі і Брегон дружно розсміялися.

– Зовсім навіть і не смішно! – образився Клайм. – Самі спробуйте…

– А що – і спробуємо! – завзято вигукнула Таффі.

Вона скинула на землю свій рюкзак, гарненько розбіглася і стрибнула з розгону прямо в туман, широко розкинувши руки і дзвінко сміючись. Невидима стіна м’яко спружинила і відкинула пустуху в траву.
“Оце дівча!” – захоплено подумав Клайм.

Брегон послідував прикладу Таффі і теж стрибнув у туман. За мить він вже летів в густу траву сторчголовою, смішно смикаючи ногами. Цікаврики розвеселилися. Вони стрибали, як м’ячики. Дзвінкий сміх розносився на всі боки. Але незабаром втомилися.
Таффі поправила розтріплені кучерики і сказала:

– Звичайно, це здорово: так стрибати і радіти! Але у нас є справа. Якщо не виходить тут, то давайте пошукаємо прохід у іншому місці. Не може бути, щоб крізь цю стіну не можна було пройти.
Друзі повільно рушили уздовж стіни туману, час від часу пробуючи пройти крізь неї. Непомітно вийшли на стежину, яка прямувала у бік широкого поля, на якому лише подекуди виднілися самотні дерева та невеликі чагарники.

– Стривайте! – зупинився Брегон. – Куди це ми прямуємо? Туманні ж землі залишилися позаду, а тут якесь поле.

– То це ж Поле чудес! – ахнула Таффі. – Кажуть, тут немає зворотної дороги. Потрібно негайно повернутися.

Цікаврики розвернулися, щоб відправитися назад, але із подивом виявили, що тупцяють на місці.

– Нічого не розумію… – розгубився Клайм. – Я йду собі і йду, а чомусь весь час лишаюся на одному місці. Цікаво…

– Все зрозуміло! – сказала Таффі. – По цій стежині можна йти лише в один бік.

– А як же ми повернемося? – поцікавився Брегон.

– Ніяк!
– Що ж це виходить? – обурився Клайм. – Тепер ми все життя будемо тупцяти на одному і тому ж місці?!

– Навіщо? – спокійно заперечила Таффі. – Підемо вперед по стежині.

– Цікаво тільки, куди вона нас приведе?

– Куди-небудь та приведе. Чи ти бажаєш тут все життя просидіти?!

– Ще чого! – пирхнув Клайм.

– Тоді пішли вперед. Там видно буде.

Стежина бігла через поле, огинаючи невисокі пагорбки, порослі пухнастими кульбабами. Йти було легко. Здавалося, ноги йдуть самі, не знаючи втоми.

– І чому це поле називається Полем чудес? – дивувався Клайм. – Поле собі і полі. Жодних чудес не бачу.

– А стежина, якою можна прямувати лише в один бік? – нагадала йому Таффі.

– Ну, хіба що стежина… – погодився Клайм. – Але ж стежина – вона сама по собі, а поле тут до чого?

Раптом Брегон, який крокував попереду, почав принюхуватися. Його ніс аж затремтів від зацікавлення, а вуха встали сторч.

– Стійте! – Брегон, замруживши від задоволення очі, з насолодою прицмокував.

– Що сталося? – нашорошився Клайм.

Таффі зацікавлено поглянула на Брегона.

– Я відчуваю запах шоколадних цукерок! – мрійно виголосив він.

Чутливий ніс ще жодного разу не підводив Брегона: варто було кому-небудь покласти на стіл цукерки або тістечка, як цікаврик вже був тут як тут. Ось і тепер, покрутивши толовою, він протягнув руку вперед.

– Там… – рішуче вказав Брегон. – Там багато моїх милих смачненьких шоколадних цукерочок.

Він швидко-швидко пішов по стежині вперед. Клайм і Таффі ледве встигали за ним. Вони, як і всі цікаврики, теж були не проти поласувати.

Стежина проходіла поряд з великим деревом. Його гілки важко зігнулися донизу. А на гілках висіли… цукерки!

– Оце так диво! – вигукнув Клайм. – Це ж справжнісіньке цукеркове дерево!

Несподівано Брегон підстрибнув і помчав уперед, та з такою швидкістю, немов за ним гналася величезна зграя голодних вовків.

– Брегон, ти куди? – розсміявся Клайм.

Він зробив ще один крок і відчув, як ноги самі собою понесли його до цукеркового дерева.

– Агов, ласуни! – гукнула друзів Таффі. – Куди ви так поспішаєте? Тут цукерок на всіх вистачить.

Але не встигла вона це сказати, як і сама помчала за Клаймом і Брегоном, розкривши рота від подиву.

Цікаврики кулею промчали повз дерева, не затримавшись біля нього ні на мить. Лише віддалившись на відстань, вони змогли зупинитися і перезирнутися, нічого не розуміючи.

– Ну що – наїлися? – першою порушила мовчання Таффі.

Брегон мовчки зробив крок назад, та ба: стежина пропускала лише в один бік, а назад дороги не було. Тоді Брегон зробив крок ліворуч, і знову у нього нічого не вийшло, зробив крок праворуч – те ж саме.

– Та що ж це таке? – ледве не плачучи, вигукнув цікаврик.

Цукеркове дерево було зовсім поряд, і ароматні цукерки спокусливо погойдувалися на вітках, немов дражнили друзів. Але повернутися до них цікаврики вже не могли.

Брегон всівся на землю і гірко заплакав. Він так любив шоколадні цукерки… бачити їх і не мати можливості з’їсти жодної – було для цікаврика справжнісінькою мукою.

Клайм поклав руку на плече приятеля і почав його заспокоювати.

– Не плач, Брегончик, з-за якихось цукерок… може, вони не справжні і зовсім не смачні.

– Ага… не смачні… – ще голосніше заревів Брегон. – Он який від них дух іде! Мене ніс ще ані разу не підводив. Вони найсправжнісінькі і дуже смачні.
Таффі з жалем поглянула на цукеркове дерево і сказала:

– Плач – не плач, а цих цукерок нам не бачити! Отже не будемо марнувати час. Підіймайся і підемо далі.

Хлюпаючи носом, Брегон піднявся і понуро поплентався за друзями. Він навіть не хотів дивитися навкруги і крокував, ображено опустивши голову.

– Егей, погляньте – ще одна обманка! – пролунав голос Клайма.

Брегон побачив поряд із стежиною пишний кущ малини. Усі гілки були обліплені соковитими червоними ягодами. До куща залишалося всього декілька кроків.

– Ну вже тепер я дурнем не буду! – сердито пробурмотів Брегон. – Якщо знову мене мимо понесе, то схоплюся за гілку.

Він розчепірив руки і почав підкрадатися до куща, кожного разу обережно переставляючи ноги до тих пір, поки не підійшов впритул. Клайм і Таффі зупинилися, з цікавістю спостерігаючи за діями Брегона, який недовірливо протягнув руку і зірвав декілька ягід.

Нічого не сталося. Брегон стояв, як стояв, і кущ нікуди не втік. Всі полегшено зітхнули.

– Тепер хоч наїмося досхочу, – виголосив Брегон, зробивши крок до куща.

Таффі і Клайм від подиву ока витріщили.

– Брегончик, ти де? – злякано покликала Таффі.

– Та тут я, тут! – пролунав задоволений чмокаючий голос цікаврика. – Чого це ви на мене так витріщилися, ніби вперше бачите?

Друзі розгублено дивилися на порожнє місце, звідки лунав голос Брегона.

– Ми тебе зовсім не бачимо…

– Тобто, як не бачите? – у свою чергу розгубився Брегон.

– Не бачимо – і все тут! Лише голос чуємо…

Клайм почухав ніс. Очі у нього блищали від захвату.

– Цікавенько… дуже цікавенько… – виголосив він. – Напевно, це чарівні ягоди. Вони роблять невидимкою того, хто їх з’їсть. От здорово!

Почулося підозріле сопіння, а потім пролунав тремтячий голос Брегона, який ось-ось готовий був розплакатися:

– Ну чому мені так не таланить? Весь час, як з тобою зв’яжуся, так потрапляю в неприємності. Як ослячі вуха, так будь ласка – Брегону. А як шоколадні цукерки – то повз носа. Тепер ось я і зовсім зник, один лише голос залишився…

– Ти не засмучувайся, – заспокоїв Клайм приятеля. – Ти ж тепер можеш скрізь побувати непомітно і визнати все, що тільки захочеш. Це ж так цікаво!

– І нічого не цікаво! – розсердився Брегон. – Не хочу бути невидимкою. Хочу бути таким, як всі.

– Заждіть! Не сперечайтеся! – зупинила друзів Таффі. – Дивіться, там попереду ще один кущ. Можливо, на ньому ростуть ягоди, які повертають видимість?

Клайм і Таффі пройшли вперед і зупинилися біля куща. Але це була не малина, а якісь невідомі сіруваті ягоди.

– Брегон, ти де? – покликав Клайм.

– Тут я… – пролунало зовсім поряд.

Клайм з сумнівом поглянув на неапетитні ягоди і наказав:

– Пробуй!

– Чому знову я? – обурився Брегон. – Давай цього разу ти спробуєш.

– А мені навіщо?! Я ж нормальний, а от ти – невидимка.

Брегон ображено засопів.

– А раптом зі мною знову що-небудь станеться?..

– З тобою і так сталося! – зупинив його Клайм. – Тобі все одно втрачати нічого. Пробуй!

– Гаразд вже… – погодився Брегон.

Одна з гілок сіпнулася – і від неї відірвалася сіра ягода. Вона повисіла в повітрі, а потім зникла.

– Фу, яка гидка! – пролунав голос Брегона, і він з’явився, перелякано витріщивши очі.

– Ну що? – запитав він. – Мене вже видно?

Клайм і Таффі кинулися до друга і почали на радощах його обіймати. Але Брегон відсунувся і збентежено попросив Клайма:

– Будь ласка, поглянь: чи все у мене добре?

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: