Полотно, вибілене при місячному світлі

У давні роки у старости одного села була дочка. Вирішив він її видати заміж за сина багатія із сусіднього села. Не подумав тільки, чи любий він  його дочці.

Справили весілля. Поселився чоловік у будинку в тестя, але стали усі помічати, що молода дружина й дивитися не хоче на свого чоловіка.

Одного чудового дня пішла вона до старої ворожки, що жила на самій околиці.

– Соромно мені зізнатися, бабусю, але видали мене заміж за нелюба. Огидний мені мій чоловік, такий огидний, бачити його не можу! Як можна допомогти цій біді?

Затрусила ворожка сивими патлами, замружила очі й швидко і невиразно забурмотіла собі щось під ніс. Потім уп’ялася на молоду жінку пронизливим поглядом і говорить:

– Зіткай полотно місячною ніччю, вибіли його в місячну ніч, зший вбрання в місячну ніч й одягни його на чоловіка в місячну ніч.

Так і зробила молода дружина. У місячну ніч виткала вона полотно, вибілила його на місячному світлі й у місячну ніч  зшила вбрання для свого чоловіка. Було це вбрання гарне, біле-білюсіньке й прозоре, як місячне світло.

Знову настала місячна ніч. Накинула молода дружина білий одяг на плечі чоловіка.

Вийшов чоловік на веранду й мовчки, сумно став дивитися на місяць. І раптом він розтанув, як легкий димок.

Місяць зайшов, настав ранок, але чоловік так і не повернувся.

Хоч і ненависний він був жінці, але їй мимоволі стало якось не по собі. Побігла вона знову до ворожки. Та й говорить:

– Якщо хочеш знову його побачити, то прийди в місячну ніч у саму глуху годину на перехрестя шести доріг. Стій там і чекай.

Прийшла молода дружина, в місячну ніч, на перехрестя шести доріг.

Коли настав самий глухий час ночі, раптом побачила вона  у сяйві місяця якусь білу постать. Вона немов плила в небі, не торкаючись землі.

У молодої дружини по спині пробіг мороз.

Бачить вона: це її чоловік одягнений у  полотно, вибілене на місячному світлі.

Наблизився до неї чоловік, глянув на неї із сумом і докором і тихо прошепотів сумним голосом:

– У нещасну годину я надів вбрання з місячного світла. Тепер а навіки став супутником бога ночі.

Пропливла повз жінку біла тінь і назавжди пропала у нічному мороці.