Помстилася

Катя підійшла до свого столу і оторопіла: шухляда була висунута, нові фарби розкидані, пензлики забруднені, а на столі розтеклася калюжка брудної води.

— Олесю! — погукала Катя.— Олесю! — І, затуливши обличчя руками, голосно заплакала.

Олесь просунув у двері круглу голову. Щоки й ніс у нього були вимазані фарбами.

— Я тобі нічого не зробив! — скоромовкою сказав він.

Катя кинулася на нього з кулаками, але братик зник за дверима й через відчинене вікно стрибнув у сад.

— Я тобі помщуся! — погрожувала крізь сльози Катя.

Олесь, як мавпочка, видерся на дерево і, нахилившись з нижньої гілки, показав сестрі «носа».

— Розревілася! Було б чого, а то за якусь там фарбу! Рюмса!

— Ти в мене теж заревеш! — кричала Катя.— Ще й як заревеш!

— Щоб я заплакав? А дзуськи, — Олесь засміявся і швидко видряпався вгору.— Ти спочатку піймай мене.

Нараз він оступився і повис на тонкій гілці. Гілка хруснула й зламалася. Олесь упав. Катя прожогом кинулася у сад. Вона одразу забула про свої зіпсовані фарби й сварку з братом.

— Олесю! — кликала вона.— Олесю!

Братик сидів на землі і, затуляючи руками голову, злякано дивився на неї.

— Устань! Устань!

Але Олесь увібрав голову в плечі й зажмурився,

— Що, забився? — злякано запитувала Катя, обмацуючи Олесеві коліна.— Тримайся за мене.

Вона обняла братика за плечі і обережно поставила його на ноги.

— Тобі боляче?

Олесь кивнув і враз заплакав.

— Що, не можеш стояти? — запитала Катя. Олесь заплакав ще голосніше й пригорнувся до сестрички.

— Я ніколи більше не братиму твої фарби… Ніколи… ніколи… ніколи!