TOU

Попелюшка

Брати Грімм

Одного багатого чоловіка тяжко захворіла жінка. Відчула вона, що скоро помре, покликала свою маленьку доньку до себе та й каже:

— Доню моя, будь завжди працьовита й добра, і я й після смерті не кину тебе в біді.

Тоді заплющила очі, і її не стало.

Дівчинка щодня ходила на материну могилу виплакатись, але була працьовита й добра. Коли настала зима, сніг укрив білою запоною могилу, а як сонце навесні знов стягло ту білу запону, чоловік узяв собі іншу жінку.

Та жінка привела до нього в дім двох своїх дочок. Лиця в них були білі та гарні, а серця чорні й жорстокі. І тоді для їхньої бідолашної зведеної сестри настали тяжкі часи.

— Чого ця дурепа сидить із нами у світлиці? — сказали мачушині дочки. — Як їсти хліб, то треба його й заробити. Ану гайда до кухні!

Вони відібрали в дівчини її ошатні сукенки, надягли на неї старе сіре лахміття й дали, на ноги дерев’янки,

— Ха–ха–ха, гляньте, як вирядилась горда королівна! — зареготали вони й повели дівчинку до кухні.

Відтепер їй довелося з ранку до ночі тяжко працювати: вставати до схід сонця, носити воду, розпалювати в печі, варити їжу й мити посуд. А зведені сестри ще й вигадували, чим би їй допекти, — глузували з неї, висипали в попіл горох та сочевицю, а тоді загадували дівчинці, щоб вона знов вибирала їх звідти по зернині. Напрацюється вона за день, натомиться, а ліжка не має, доводиться їй там–таки біля печі й лягати в попіл. Тому вона завжди була в сажі, завжди в попелі, і прозвали її Попелюшкою.

Якось батько зібрався на ярмарок та й питає своїх пасербиць, що їм привезти в дарунок.

— Гарні сукні, — каже одна.

— Перли й самоцвіти, — каже друга.

— А тобі що привезти, Попелюшко? — питає батько.

— Зламайте для мене першу гілку, що зіб’є вам з голови капелюха, як ви будете вертатися з ярмарку.

Батько накупив пасербицям гарних суконь, перлів та самоцвітів, а коли їхав верхи попід лісом, то зачепився головою об ліщинову гілку, і вона збила з нього капелюха. Він зламав ту гілку і взяв із собою.

Приїхав батько додому, обдарував пасербиць тим, що вони просили, а Попелюшці віддав ліщинову гілку. Вона подякувала батькові, пішла на материну могилу, вткнула там гілку в землю й так заплакала, що сльози щедро полили саджанець. Він пустив коріння, і виріс із нього дуже гарний кущ.

Попелюшка ходила туди тричі на день, плакала на могилі, і щоразу до куща прилітала біленька пташка. І коли дівчинці щось треба було, пташка кидала їй з гіллячки те, що вона хотіла. І ось одного разу король оголосив, що влаштує у своєму замку великий бенкет, який триватиме цілих три дні, а на той бенкет запросить усіх гарних дівчат із королівства, щоб його син вибрав собі з–поміж них наречену.

Почули зведені сестри, що їх також запрошують на бенкет, і дуже зраділи. Погукали вони Попелюшку та й кажуть:

— Розчеши нам коси, почисть нам черевички, підпережи нас поясами, бо ми йдемо до королівського замку на бенкет.

Попелюшка зробила все, що вони їй наказали, а сама заплакала, бо і їй кортіло потанцювати. І почала вона просити мачуху, щоб та дозволила їй піти з ними.

— Як? — обурилася мачуха. — Ти вся в сажі та в попелі, а хочеш на бенкет? У тебе нема ні гарної сукні, ні черевичків, а ти хочеш танцювати?

А дівчина все просить — візьміть та й візьміть. Тоді мачуха набрала миску сочевиці, висипала в попіл та й каже:

— Оце дивись: якщо визбираєш усю сочевицю за дві години, то підеш із нами.

Дівчина вийшла задніми дверима в садок і гукнула:

Голубки біленькі, горлиці сивенькі, всі пташки на світі!
Будьте мої помічниці, позбирайте сочевицю!
В миску ядерненьку, у воло вутленьку.

І відразу до вікна підлетіли дві білі голубки, за ними горличка, і нарешті всі пташки, що були поблизу, залопотіли, затріпотіли крильми й посідали біля попелу в кухні. Голубки покрутили голівками і — дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, а решта пташок за ними — дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, і кожну ядерну зернину кидають у миску.

Не минуло й години, як вони все визбирали і розлетілися.

Дівчина, рада–радісінька, взяла миску з сочевицею і понесла показати мачусі. «Тепер, — думає, — піду з усіма на бенкет».

Але мачуха сказала:

— Ні, Попелюшко, в тебе нема гарної сукні, і ти не вмієш танцювати. Всі тільки сміятимуться з тебе.

Дівчина гірко заплакала. Побачила мачуха, що вона плаче, та й каже:

— Ну добре, якщо ти за годину визбираєш із попелу дві повні миски сочевиці, то підеш із нами.

А сама думає: «Дві миски вона вже нізащо не встигне визбирати».

Висипала мачуха дві повні миски сочевиці в попіл, а дівчина вийшла задніми дверима в садок і гукнула:

Голубки біленькі, горлиці сивенькі, всі пташки на світі!
Будьте мої помічниці, позбирайте сочевицю!
В миску ядерненьку, у воло вутленьку.

І відразу до вікна підлетіли дві білі голубки, за ними горличка, і нарешті всі пташки, що були поблизу, залопотіли, затріпотіли крильми й посідали біля попелу в кухні. Голубки покрутили голівками і — дзьоб, дзьоб, дзьобу дзьоб, а решта пташок за ними — дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, і кожну ядерну зернину кидають у миску.

Не минуло й півгодини, як вони все визбирали і розлетілися.

Дівчина, рада–радісінька, взяла сочевицю й понесла показати мачусі. «Тепер, — думає, — піду з усіма на бенкет».

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 17

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: