<

Поспішиш – людей насмішиш

Польська народна казка. Читати українською онлайн.

Надумала тітонька Черепаха пиріжки пекти. Кинулася – немає дріжджів.

– Прокинься, Черепахович, годі тобі спати! Збігай до куми зайчихи, попроси дріжджів.

Черепахович пробурчав щось спросоння, відкрив заспані очі і невдоволено запитав:

– Чого тобі?

– Біжи, кажу, до куми зайчихи за дріжджами …

– Зроду нікуди я не бігав. Ось сходити можу, – пробурмотів Черепахович.

Сів, подумав, почухав поперек і, крекчучи, обережно поліз з печі.

– Ти швидше, горе моє черепашаче! – квапила тітонька Черепаха.

– До чого такий поспіх? Недарма кажуть: «Поспішиш – людей насмішиш».

Поки він злазив, поки засунув ноги у валянки, поки надів кожух та натягнув на голову шапку, тиждень пройшов.

– І чого ти тупцюєш! Ішов би швидше, час не чекає.

– Так ось пояс засунув кудись, не знайду ніяк.

– Так і знала! – вигукнула тітонька Черепаха і разом з Черепаховичем почала шукати пропажу.

А черепашача метушня відома: поки шукали – ще тиждень минув. Нарешті Черепахович підняв комір, заніс ногу через поріг, за нею другу … Справа на лад пішла.

– Не барися, гостей на пироги покликала!

– Знаю, знаю…

– А посудину ти взяв?

– Ех, зовсім з голови вилетіло … Дай-но сюди, не хочеться вертатися.

– Оце був би тут Заєць, він би жваво обернувся! А ти все тупцюєш на місці, як ведмідь на пасіці, – сказала тітонька Черепаха, простягаючи посудину для дріжджів.

– Подумаєш, дивина яка – Заєць! Стриб-шусть – ось і вся відвага. А я як-ніяк господар з статком: куди не прийду, усюди свій дах над головою. Це розуміти треба!

Приладивши зручніше посудину за пазухою, Черепахович насунув шапку на очі і пішов до зайчихи.

Пішов, а тітонька Черепаха радіє: поїдять гості вдосталь пиріжків смачних, печених, з капустою, з цибулькою та з грибами! І зайнялася приготуванням начинки.

Зовсім стемніло, пора б вже повернутись Черепаховичу, а його нема та й нема. Так і не довелося званим гостям покуштувати черепашачих пиріжків. Ось і день пройшов, другий настав – немає ні дріжджів, ні Черепаховича. Рік пройшов, другий і третій. Згинув Черепахович, як сокира в ополонці.

«І куди він запропастився? Хоч би далеко послала, а то – рукою подати … »- роздумувала тітонька Черепаха.

Минуло ще чотири роки.

«Дай, – думає тітонька Черепаха, – збігаю на околицю, подивлюся». Накинула хустку, до дверей рушила – дивиться, Черепахович по вулиці йде, спішить-поспішає, дріжджі в посудині глиняній несе, міцно до грудей притискає – не впустити б.

– Ну нарешті! Зраділа тітонька Черепаха.

Не минуло й години, завернув Черепахович в свій двір, підійшов до дверей, біля порога зупинився перепочити.

Віддихавшись, став перелазити через поріг. Одну ногу перетягнув, а другою зачепився і розтягнувся на весь зріст. Голова в хаті, а ноги за дверима. Посудина вщент розбилася, дріжджі по хаті потекли.

– Ех ти, сім років ніс, до хати не доніс! Даремно тільки час витратив!

– Та-а-а … – буркнув Черепахович. – Говорив я тобі – не поспішай, гірше буде. Так воно і вийшло! Не дарма кажуть: «Поспішиш – людей насмішиш».

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

3.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Поспешишь – людей насмешишь”

Польские народные сказки

Видавництво “Белорусская Энциклопедия им. Петруся Бровки”

М. Мінськ, 2012р.

Залишити коментар