Повільно, але впевнено

Якось черепаха зустріла зайця. У давні часи звірі могли говорити, так як люди. І вони так само, як зараз люди, запрошували одне одного в гості на свята. Черепаха запитала:

—Зачику, ти куди йдеш?

— Іду на свято, — відповів той.

—Підемо разом.

—Ходімо.

Пройшли вони трохи, і зайчик сказав:

—Гей, черепахо! Я втомився від твого товариства.

— Ти думаєш, що швидше за мене потрапиш на свято? — запитала черепаха.

— Давай заради сміху підемо нарізно: ти йди вперед, а я наздожену тебе, — засміявся зайчик.

Зайчик зупинився і почав скубати траву, а пізніше, коли черепаха трохи відійшла, поскакав і наздогнав її.

— Гей, подружко, до зустрічі! — крикнув він, пробігаючи повз неї.

Відбігши подалі, він ліг і почав чекати на черепаху. Але непомітно для себе заснув. Черепаха тим часом пройшла повз. Проспав зайчик до самого вечора, а прокинувшись, вигукнув:

—Я все проспав! Ця черепаха вже пройшла. Ну нічого, я ще наздожену її.

І він кинувся бігти. По дорозі він зустрів черепаху, що поверталася.

— О Найшвидший, куди ж ти поспішаєш? — спитала вона.

— На свято, – відповів зайчик.

Черепаха мало не захлинулась від сміху:

— Свято закінчилося, і всі вже розійшлися.