TOU

Повість про Семюеля Віскерса, або котячий рулет

Беатрікс Поттер

Він стрибнув у камін, намагаючись втриматися на металевій перекладині, на якій висів чайник.

З поперечини Том стрибнув нагору, збиваючи сажу на камінну решітку, і приземлився на виступі високо всередині димаря.

Кошеня Том почав кашляти і задихатися від диму. Він почув, як унизу у вогні почали потріскувати гілки. Він вирішив лізти до самого верху, вилізти на покрівлю даху і пополювати на горобців.

«Назад лізти не можна. Якщо я послизнуся, то впаду у вогонь і підпалю свій гарний хвіст та новий синій жакет».

Димар був великий і старомодний. Його будували в ті часи, коли люди палили в камінах дрова. Труба димаря стирчала над дахом наче маленька кам’яна башта, і денне світло потрапляло через верхівку, прикриту косими шиферними плитами, які не пропускали дощ.

Кошеня Том був дуже наляканий. Він ліз вище й вище. Кошеняті довелося пробиратися повз товсті шари сажі, і воно стало схоже на маленького сажотруса.

У темряві все було так заплутано, один прохід переходив в інший. Диму стало менше, але Том відчував, що заблукав.

Він дерся вище й вище. До верху залишилося зовсім небагато, як раптом він опинився на маленькому майданчику, ніби хтось навмисне витягнув камінь зі стіни. Навколо валялися баранячі кістки…

«Дивно, – подумав Том. – Хто це гриз кістки в димарі? Шкода, що я не був тут раніше! А ще цей дивний запах! Тхне мишами, тільки набагато сильніше. Ой, зараз чхну!»

Він проліз у дірку в стіні та поповз по вузькому проходу, де ледве пробивалося денне світло.

Раптом Том стрімголов полетів у темряву і приземлився на купі дуже брудного ганчір’я.

Коли він підвівся і озирнувся навколо, то побачив, що знаходиться у зовсім незнайомому місці, хоча прожив у цьому будинку все своє життя.

Це було маленьке затхле приміщення з дошками і кроквами, затягнутими павутинням, з рейками та будівельною штукатуркою. Навпроти нього – досить далеко, але так, щоб він міг його бачити – сидів величезний щур.

– З якого дива ви завалилися на моє ліжко, та ще весь у сажі? – клацаючи зубами поцікавився щур.

– Перепрошую, сер, але димар треба почистити, – пробелькотів переляканий Том.

– Ганно-Маріє, Ганно-Маріє! – запищав щур.

Почувся тупіт, і з дірки біля крокви висунулася голова старої щурихи.

В ту ж мить вона кинулася на Тома, і поки той усвідомив, що опинився без жакета, зв’язала кошеня мотузками.

Поки Ганна-Марія зв’язувала кошеня Тома, старий щур спостерігав за нею і нюхав тютюн. Потім обидва щури всілися і втупилися на Тома з розкритими ротами.

– Ганно-Маріє, – сказав старий щур, якого звали Семюель Віскерс, – Ганно-Маріє, зробіть мені на обід рулет з котячою начинкою.

– Для рулету потрібно тісто, масло і качалка, – сказала Ганна-Марія, розглядаючи кошеня Тома з усіх боків.

– Ні, – сказав Семюель Віскерс, – зробіть, як годиться, в панірувальних сухарях.

– Дурниці, – відрізала Ганна-Марія. – Тільки масло і тісто.

Щури сперечалися кілька хвилин, а потім пішли.

Семюель Віскерс проліз через дірку в дерев’яній стінний обшивці, спустився по парадних сходах і забіг до олійні по масло. Вдруге він зробив те ж саме, щоб взяти качалку. Він котив качалку перед собою, як це робить пивовар, коли котить діжку з пивом. Він чув, як розмовляють Смужка і Табіта на горищі, але вони були зайняті тим, що запалювали свічку і оглядали вміст скрині. Вони його не помітили.

Ганна-Марія вилізла з-під плінтуса, а потім через віконницю залізла до кухні, щоб вкрасти тісто.

Вона взяла маленьке блюдце і лапами видерла шматок тіста з самої середини.

Лапочку, що сиділа в діжці з борошном, вона не помітила.

Коли щури пішли, а кошеня Том залишився під підлогою горища, він звивався і намагався покликати на допомогу. Але його рот був забитий сажею і павутинням, а сам він був туго зв’язаний, і ніхто не міг почути його слабкого нявчання.

Хоча дехто почув – це був павук. Він виповз із тріщини на стелі і критично оглянув вузли на мотузці з безпечної відстані. Павук добре знався на вузлах, адже він тільки тим і займався, що зв’язував роззяв-мух. Він навіть не запропонував кошеняті допомоги.

Том звивався й корчився, поки не втомився.

А тут і щури повернулися і взялися до роботи, щоб перетворити кошеня на начинку. Спочатку вони намастили його маслом, а потім закатали в тісто.

– Тобі не здається, що мотузки погано перетравляться, Ганно-Маріє? – запитав Семюель Віскерс.

Ганна-Марія відповіла, що вона так не думає, але от якщо кошеня Том вертітиме головою, він порушить цілісність тіста і зіпсує випічку. Вона схопила його за вуха.

Кошеня Том кусався і плювався, нявчав і звивався.

Качалка співала: ролі-полі, ролі-ролі, полі-ролі, а щури трималися за її кінці.

– Його хвіст стирчить назовні! Ви принесли мало тіста, Ганно-Маріє.

– Я принесла стільки, скільки могла нести, – виправдовувалася Ганна-Марія.

– Не думаю, – сказав Семюель Віскерс, роблячи паузу, щоб подивитися на Тома. – Не думаю, що з цього кошеня вийде хороша начинка для рулету. Він надто брудний.

Ганна-Марія вже відкрила рота, щоб посперечатися, як раптом згори почулися звуки – скрегіт пилки, дряпання та собаче дзявкання.

– Нас викрили, Ганно-Маріє. Треба збирати майно та мерщій тікати!

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: