Прекрасна Марліт

У величезному замку десь у Вуфських горах жив та був один неймовірно багатий маркіз зі своєю маркізою, і мали вони доньку, красуню Марліт. Життя вони мали — просто казкове, на сніданок їм подавали устриць, обідали вони за столом на лев’ячих лапах, з розкішними скатертинами та золотими ложками-виделками.

Але одного разу на Вуфські гори налетіла сарана. Вона з’їла весь урожай на всіх полях і в усіх маєтках, і того ж дня маркіз втратив усі свої гроші.

Який жах! Залишилися вони ні з чим, і маркізу довелося продати свій замок разом із усіма скатертинами та золотими ложками – виделками. З багатством вони розпрощалися і тулилися тепер утрьох на верхньому горішньому поверсі одного скромного будинку. Прекрасній Марліт довелося йти заробляти на хліб, і вона влаштувалася офіціанткою у кафе.

Тепер замість дорогих шовкових і оксамитових суконь з мереживом і дорогими прикрасами, вона  носила скромну чорну сукню з фартушком і білу шапочку. Але, незважаючи на це, залишалася надзвичайною красунею.

Цілими днями Марліт бігала по кафе з підносами, заставленими тарілками з телячими відбивними та склянками з кока-колою. З ранку до вечора вона мала запитувати у відвідувачів: «Вам кавовий тортик, мефрау, чи мигдальний пиріг?» – І витирати серветкою зі столів плями від горохового супу.

Треба сказати, що цілими днями обслуговувати відвідувачів у кафе зовсім не так легко, як здається, але наша Марліт навіть у цих непростих обставинах завжди залишалася привітною та турботливою. Вона ніколи нікому не відповідала неввічливо, хоча деякі з відвідувачів були дуже набридливими, вона ніколи не дратувалася, а навпаки, залишалася милою і ввічливою, і манери у неї були такі приємні, що люди завжди із задоволенням сідали поїсти навпроти неї за стійкою.

І ось уже кілька тижнів до кафе приходила одна жінка похилого віку і теж завжди сідала за стійкою. На голові у неї був один і той самий сильно зім’ятий капелюшок, на плечах — стареньке зношене пальто, і, власне, нічим таким жінка не відрізнялася.

Щодня вона замовляла гороховий суп, і щодня Марліт вишукано і вправно ставила перед нею тарілку і неодмінно бажала їй приємного апетиту. А потім ніколи не забувала поцікавитися, чи сподобався їй суп.

А ось тепер настав час розповісти вам, що ця літня дама в зім’ятому капелюшку насправді була феєю, справжнісінькою феєю з казки. Вона спеціально перетворилася на  бідну стареньку і приходила в кафе поїсти горохового супу тільки для того, щоб подивитися, як поводитиметься багата Марліт, ставши бідною дівчиною.

І коли та протрималася три тижні, і за весь цей час фея жодного разу не почула від неї жодного грубого слова, то одного прекрасного дня вона звернулася до Марліт з такими словами:

– Ось, дитино моя, – сказала вона, – у мене для тебе є гостинець. Але з’їси його тільки ввечері, у своїй кімнаті, і ніяк не раніше.

І вона простягла Марліт звичайнісінький волоський горіх.

Марліт взяла її подарунок і дуже здивувалася. Волоський горіх! Як дивно. Але вона ввічливо подякувала літній жінці, і коли ввечері повернулася додому і залишилася сама в своїй кімнаті, то засунула горіх між дверима і одвірком і розчавила шкаралупу.

І що ви думаєте? Звідти вилетів метелик! Маленький жовтий метелик помахав крильцями і випурхнув у вікно. “Мені треба його наздогнати”, – подумала Марліт.

Вона вилізла через вікно на плоский дах і побігла навздогін за метеликом, перестрибуючи з одного даху на другий, спритно пробираючись між димарями та ринвами. Нарешті метелик сів, і захекана Марліт зібралася його схопити.

Але що таке? Що це поблискувало там біля водостічної труби? Щось яскраве, блискуче, що переливається! Намисто! Прекрасне намисто з діамантів, сапфірів та рубінів! А до нього була прив’язана записка: «Прекрасній Марліті від її доброї феї!»

Боже, яка радість!

Марліт віднесла намисто своєму батькові, маркізу. Вони продали його і отримали стільки грошей, що змогли викупити собі свій замок у Вуфських горах.

Вони знову чудово зажили там утрьох, але місця у замку було так багато, що вони поселили в себе ще чотирнадцять інших сімей. І це було дуже шляхетно з їхнього боку, тому що ви самі знаєте, як багато людей зараз потребує власного житла.

Марліт вийшла заміж за графа, і в них  народилися надзвичайно гарні дітки. І всім своїм діткам Марліт розповідала історію про те, як колись вона працювала офіціанткою у кафе і витирала серветкою плями від горохового супу.