TOU

Про дятла молодця

Казки Валентина Литвиненка

Сів дятел на дереві — давай хробака видовбувати. Довбає, аж тріски летять, довбає, аж тріски летять. Промахнувся, та як упері-щить собі по лівій нозі! Заверещав і впав униз. Лежить під деревом, крутиться, стогне. А тут зайчик.
— Чого це ти, дятле?
А дятел простягнув ліву ногу — ти глянь, яка рана. І знову стогне. Заєць заметушився:

— Почекай трохи, я по швидку допомогу збігаю,— і зник.

Скоро прибігла білочка. На боці сумка з червоним хрестом, а в сумці чого тільки нема. І бинт, і йод, і шприц для уколів, і всілякі хірургічні інструменти. Підбігла. Оглянула ногу. Зробила укол, щоб не боліло. Намазала йодом. Поча ла перев’язувати.

Аж тут з темного лісу блим-блим зелені вогники. Хто? Ну, ясно — вовк. Вибіг з лісу, як кинеться — гам! І проковтнув білочку разом із сумкою, бинтом і всіма причандалами. Тоді до дятла. А той як заверещить:

— Не чіпай мене, я й так поранений!

А вовк — гам! Ковтнув і його. Темно в животі у вовка. Чує дятел — поруч білочка ворушиться.

— Ой, пропали мн,— каже вона.— Тепер уже нам не воскресать!

А дятел:

— Та ти що, злякалася? Ану, відсунься трохи, щоб було як головою розмахнутися.

Білочка відсунулась. Дятел розмахнувся головою: раз! — і пробив дірку носом. Та як почав довбати, враз зробив діру таку, що й собака проскочить.

— Вилазь,— каже.

Вилізла білочка. Виліз і сам. А тоді:

— Чекай, чекай! Сумку ж забули. Лізь назад. Скочила білочка за сумкою. Вилазить.

— Ой,— каже,— там ще хтось ворушиться. Засунув дятел голову в дірку.

Хто там?

— Та це я, зайчик!

— Вилазь!

Виліз і зайчик. Обтрусився.

— От спасибі,— каже,— що виручили

Хотіли вже вони розбігатись по своїх домівках, аж тут вовк очуняв.

Як завиє:

— Ой, рятуйте! Ой білочко, заший дірку, бо загину. У тебе ж хірургічні інструменти.

А білочка йому:

Ти що? Нас за дурників маєш? Заший тобі, а ти знову ковтати будеш?

— Ой, не буду! Нікого не зачеплю. Траву буду їсти. Порадились вони.

— Ну, гаразд. Зашивай, білочко. А ти ж, вовче, гляди. Не обдури.

Зашила йому білочка дірку в животі. Намазала йодом. Перебинтувала. Вовк піднявся.

— Що, готово? — питає.

— Готово,— каже білочка.

Тоді вовк роззявив пащу — гам! І проковтнув білку з сумочкою. Потім до зайчика — гам! І його ковтнув.

— А тебе, дятле, ковтати не буду. Ха-ха-ха! Піду тепер посплю.

А дятел за ним.

— Білочко,— кричить,— у тебе ж хірургічні інструменти! Почула білочка. Швидше в сумку. Схопила хірургічного
ножа — раз!!! І ще більшу дірку зробила. Вискочили вони знову.

— Ой, спасибі, дятлику, ти вже нас двічі врятував!

Вовк знову почав вити й проситись, та вони вже не слухали, подалися хто куди, а вовк здох.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
Збірка “Казки”
Валентин Литвиненко
Видавництво: “Веселка“
м. Київ, 1969р.

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: