ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Про дурня

В'єтнамські народні казки

У давнину в гірському краї жив один жадібний і злий старійшина. Він не мав дітей. Довго старійшина підносив молитви богам, робив їм щедрі дари, і нарешті народився син. Але щастя старійшині не побільшало, бо син виявився надто дивним. У народі подейкували, що, мовляв, ця дитина послана старійшині на покарання за його злу вдачу.
Хлопчик був сильний, швидко ріс, але біда: нічого не вмів. За яку справу не візьметься, все в нього виходить навпаки. Тому й прозвали хлопця у селищі Нгок, що значить Дурень.
Час минав, і батьки одружили сина. Але розуму в нього не побільшало.
Якось побачив він на вулиці мисливців, несли вони багату здобич – тигра, кабанів, оленів. Повернувся Дурень додому і питає жінку:
– Скажи, жінко, як вдається мисливцям добувати стільки дичини?
Дружина, не знаючи, як краще пояснити дурному чоловікові, у задумі покрутила в повітрі пальцями. Дурень дивився на її руку і вирішив, що вона вказує на дах.
– Бачиш, – нарешті промовила дружина, – мисливці розставляють пастки там… високо… де водяться звірі. – І вона знову покрутила у повітрі пальцями.

Дурень не зрозумів, що жінка має на увазі високі гори, а не дах. На другий день, дружина пішла у справах з дому, він забрався на дах, влаштував там пастку, потім спустився, сів під деревом і почав чекати, коли до неї впадуть тигри, кабани та олені. Чекав, чекав, але так нічого й не дочекався. Від нетерпіння Дурень то схоплювався з місця, то знову сідав. В кінці кінців заліз на дах і прилаштувався біля самої пастки.
Надвечір, коли сонце пішло спочивати, додому повернулася дружина, розвела вогонь в печі і почала готувати рис на вечерю. Потягло димом, і в Дурня очі засльозилися, він розкашлявся. Не стерпів і голосно крикнув:
– Звідки такий їдкий дим? Всі очі мені виїв!
Почула дружина голос чоловіка, глянула нагору і побачила, що він влаштував пастку на даху, а сам сидить, чекає, коли здобич з’явиться. Дружина і сердиться на такого дурного, і шкодує його, але найдужче її сміх розбирає.
– От безтолковий у мене чоловік,- крізь сміх промовила вона.- Де ж це бачено – ставити пастки на даху?! Їх треба ставити високо в горах. І не на видному місці, а під деревами та кущами. А тут ти до кінця віку нічого не спіймаєш. І ще запам’ятай: найкраще місце для пастки – глибока яма, як та, що за нашим будинком.
Хотів був Дурень із дружиною посперечатися, бо, як усі дурні, був запеклим сперечальником, але вважав за краще цього разу промовчати. Навіть головою кивнув.

На ранок, коли дружина знову пішла у справах, Дурень знову зібрався пастку ставити. Згадавши, яке місце жінка назвала найкращим для пастки, він більше не став лізти на дах, а влаштувався в ямі за будинком. Незабаром йому справді пощастило! Попав у пастку горластий півень і зчинив крик на всю округу. От зрадів Дурень! Схопив здобич і додому притягнув. Цілий день, до самого заходу сонця, в пастку попадали то кури, то свині. Ледь не всю живність, свою та сусідську, переловив горе-мисливець.
Люди селища, звичайно, чули тривожне кудкудахкання і відчайдушний свинячий вереск, що долинали від будинку Дурня, але нікому й на думку не спадало запідозрити щось недобре. Тільки надвечір сполошилися сусіди: багато хто з них недорахувався свиней і курей. Стали люди бігати від хати до хати, один одного питати. В цей час жінка Дурня поверталася додому і дивувалася, чому люди так кричать і лаються, щось шукають по всьому селищу? Увійшовши до свого будинку і побачивши купу битих курей та свиней, одразу зрозуміла, у чому справа. Не сказавши жодного слова, бідолаха сіла на підлогу, закрила обличчя руками і гірко заплакала. А Дурень ніяк не збагне, чому дружина не радіє такій багатій здобичі.
– Ой, ой, ой! – розгублено промовив він. – У нас радість, а ти чомусь плачеш. Не зрозумію я тебе… Ти помилуйся краще, скільки курей та свиней я добув! Дякую тобі, жіночко, навчила мене хороші пастки ставити. Витри сльози, навари і насмаж нам до вечері багато м’яса. Бачиш, який добрий мисливець твій чоловік!
Почула це жінка, ще дужче розплакалася:
– Який ти, справді, дурень! Подумав би краще як. нам тепер з людьми розрахуватися. Ти знищив майже всіх курей та свиней в нашому селі.
Очі в Дурня на лоба полізли, злякався він, затремтів від страху. Викопав на подвір’ї величезну яму, покидав туди всю здобич і присипав землею.

Дружина потихеньку заспокоїлася і допізна пояснювала нерозумному чоловікові, де і як треба ставити пастки. На ранок він пішов у гори, поставив пастку, як навчила його жінка, і вже до полудня туди потрапив олень. Дурень застрибав від радості, звільнив оленя і, міцно схопивши його, почав наказувати:
– Ти, оленю, тепер не просто олень, а моя здобич! Будь ласка, запам’ятай це! Іди до мого будинку і передай моїй жінці і, щоб вона наварила з тебе різних страв – і наваристого супу, і м’ясної підливки до рису. А також передай жінці, що я повернуся тільки надвечір, хочу тут ще посидіти, може, в мою пастку потрапить ще пара-друга оленів. Зрозумів?
З цими словами Дурень відпустив оленя. Відчувши волю, олень з усіх ніг помчав до лісу, а Дурень йому кричить услід:
– Ти там дивись не бешкетуй, бо дружина у мене строга, пустощі не терпить!
Дружина Дурня тим часом по господарству клопотала: натовкла цілу миску пекучого стручкового перцю для приправи, поставила на вогонь горщик з половою для курей, щоб розпарилася, пішла дати їсти поросятам, що зголодніли. Якраз цієї миті вбігає в будинок Дурень, що весь день мріяв про вишукані страви з оленини. Побачив якусь миску на столі і вирішив, що це і є м’ясна підлива. Він її одним махом собі в рота закинув. Мало, думає, чого б ще з’їсти? Бачить, стоїть на вогнищі горщик, давай сьорбати з нього через край. Отут його і прихопило! Від пекучого перцю та розпареної полови йому рот і горло звело. Сидить, очі витріщив, язик висунув, віддихатися не може – ні дати ні взяти кішка, що ненароком проковтнула імбир. Сльози градом з очей котяться. Все нутро вогнем палає. Тут повернулася дружина, Дурень на неї з лайкою накинувся:
– І як це тобі тільки вдалося з чудової оленини таку гидоту приготувати?! Не вмієш варити – не берись!

Дружина навіть не відразу зрозуміла, про що недоумкуватий чоловік говорить, почала його розпитувати. Слово за слово, розповів він їй про свою пригоду. Вислухала вона його, головою похитала: шкода їй стало, що чоловік відпустив таку здобич, шкода його самого – он як мучиться від суміші пекучого перцю з половою, але ще більше себе шкода, що такий дурень їй за мужа. Топнула вона з пересердя ногою і каже:
– Горе мені з тобою! Більше ні за яку справу не берись! Сиди вдома.
Став Дурень з тих пір неробством мучитися, цілісінький день по хаті з похмурим виглядом тиняється, з страхом на дружину поглядає. Вона ж, бачачи, що від неробства у чоловіка розуму не додається, якось сказала:
– На нашому полі зовсім нема де від сонця прикритися. Пішов би ти і поставив там курінь. Великий мені ні до чого, поставиш, як то кажуть, панцир від краба – і добре буде.
Зрадів Дурень, що йому нарешті діло знайшлася, прихопив ножа-різака і пішов. Підшукав зручне місце для куреня і надовго замислився: де тепер виловити краба? А оскільки краби в гористих краях велика рідкість, то подався Дурень шукати якусь річку або хоча б струмочок. Може, думає, пощастить і вдасться краба спіймати. Довго тинявся він по горах і ущелинах, всі струмки і річечки обшукав, але марно. Нарешті в самій низині вийшов Дурень на річку, що сильно обміліла. Почав він під каміння заглядати. Раптом з-під одного каменю вискочив краб і давай з усіх ніг втікати.
– Від мене не втечеш! – заволав Дурень. – Тебе мені й треба!
Зловчився він і впіймав краба. Задоволений повернувся на поле, розвів багаття, краба засмажив і з’їв, а панцир поклав на те місце, яке під курінь придивився. «Це саме те, про що просила дружина,— бурмотів він собі під ніс.— Вона ж просила зробити курінь із панцира краба, ось я й зробив. Хоча, бачать боги, нелегко мені це далося … » Повернувся Дурень додому, дружина його і питає:
– Ти чому так пізно? Сподіваюся, зробив курінь?
– А як же! – Непросте завдання ти мені дала, але для тебе, жіночко, я все зроблю.

Вранці подружжя, перекусивши рису, пішло на своє поле, а за ними слідом ув’язався собака. Чим ближче до поля, тим частіше оглядався Дурень на собаку і нарешті сказав:
– Треба собаку взяти на повід, а то, не дай боже, з’їсть вона мій курінь.
Не встиг він це сказати, як собака рвонувся вперед, і захрумтів у неї на зубах панцир від краба.
– Ось бачиш! – вигукнув Дурень. – Я ж попереджав! Пропала моя робота! Де ми тепер укриємося від сонця?
Бідолашна жінка не знала, чи плакати їй, чи сміятися. Другого такого дурня не знайдеш!

Відтепер вона вирішила нікуди його не відпускати. Нехай краще сидить вдома. Іноді вона йому дозволяла їсти свиням дати, а весь інший час, він з кутка в куток тинявся та на дружину зворушливо поглядав.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.1 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки и легенды Вьетнама”
Перекладач – В. Карпов
Видавництво: “ Государственное издательство художественной литературы ”
1958 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: