Про двох курчат

Циферов Геннадій

Лежали на високому дивані двоє яєчок. Гріло їх тепле сонечко, обвівав легенький вітерець. Потім з одного яєчка вилізло курчатко.

— Доброго ранку, — привіталося воно з сонечком.

Сонечко усміхнулося. А проворне курча підійшло до другого яєчка й… клюнуло його дзьобом.

— Ану вилазь!

— Треба подумати, – почулося з яйця

— Та що тут думати, — обурилося перше курча. — Така чудесна погода.

— Ну й що, — відповіло друге. — Думати все-таки треба, бо навіщо ж тоді голова?

— Не знаю, не знаю, — заторохтіло перше. — Пішли краще погуляємо.

І пішли вони по стежинці, по зеленому лужку. Йшли, йшли і раптом побачили хлібну крихту.

Що це  таке? — запитало перше.

— Треба подумати, — відповіло друге.

— Та що тут думати? – перше клюнуло, а друге зосталося без сніданку.

Пішли брати далі. За гіркою струмок дзвінкий…

Перше курча розбіглося й перестрибнуло. А друге думало-думало — і приду­мало місточок. Та впало з нього.

— От бачиш, — сказав спритний брат, — якби ти не роздумував довго, то все було б добре.

І тут вони вийшли до моря.

— Ну що, попливемо? – спитало перше курча.

— Постривай, треба подумати. Он бачиш на березі порожню коробку?

— Бачу, – сказало курча.

— Якщо до цієї коробки зробити з листка вітрило, то вийде чудовий корабель.

Приладнали вони вітрило і попливли.

Спритне курча ще й кукурікати намагалося та розмахувати прутиком. Це він так пас китів. А кити, от дивина, були страшенно задоволені. Їх ніколи ніхто не пас. Та раптом…

Раптом подув холодний вітер. Щасливі кити сказали “до побачення” і попливли в теплі моря. А в курчат зів’яло вітрило.

І  хвилі понесли їх до холодного острова. Найбільша хвиля піднялася до неба і викинула їх на берег.

— Що нам робити?! — закричало на березі перше курча.

—Треба подумати, – сказало друге. Така холоднеча, а ти ще хочеш про щось думати. Ти просто дурненьке! – вигукнуло спритне курча й побігло. Щоб зігрітися, воно цілий день бігало по голому острову туди-сюди.

Ну, а друге курча? Те, що любило ду­мати? Що ж воно робило?

А ось що. Подумало-подумало — із ко­робки-кораблика змайструвало хатку. А потім сіло й дивилося у вікно. А за вік­ном було холодно, літали білі холодні сніжинки.

Та тут почувся стукіт у двері, і зайшло перше курча.

Дзьобик у нього тремтів, і схоже воно було на снігову грудку з двома ніжками.

— Я, мовило тремтячим голосом курча, — я все – таки подумало…

— Ти подумало? – здивувалося друге.

— Так, — сказало перше, —  я все таки подумало. Надворі холодно. А в тебе в хатинці краще. Ти молодець.

З тих пір брати жили дружно. Курча зрозуміло: іноді все – таки корисно думати. Бо навіщо ж тоді голова? Не тільки ж для того, щоб кукурікати!

 

 

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 44

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Про двох курчат”
Геннадій Циферов
Видавництво: “Махаон – Україна”
м. Київ, 2002 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: