TOU

Про Йозу і Янека

Казки Божени Немцової

У шевця Марека було двоє синів — Йоза і Янек. Йоза разом із батьком теж шив чоботи, але був парубок гордий і впертий, ні з ким не вмів жити в злагоді й через те ніхто його не любив. А Янек не знав ніякого ремесла, та все, що тільки бачили його очі, зразу ж могли зробити й руки. Він був добрий, розумний, слухняний і до того ж вродливий, тільки мав одну ваду — не хотів учитися ніякого ремесла, і тому Йоза, який не міг терпіти брата, називав його дурнем. Але батько, не зважаючи ні на що, все ж таки більше любив Янека.

Одного разу Йоза сказав батькові:

— Любий тату, хоч я вже й так багато чого вмію, та мені ще хочеться дечого навчитися; тож дозвольте піти у світ на людей подивитися.

— Що ж, іди, коли хочеш.

І Йоза подався в дорогу. На третій день він дійшов до межі й сів перепочити, а що мав у кишені ще й шматок хліба, то почав підкріплятися. Раптом біля його ніг з’явилося безліч мурахів, і всі лізуть до нього, наче просять хліба. Але парубок сердито струсив їх із себе й не дав навіть крихти.

— Стривай, стривай, ми тобі теж не допоможемо,— образились на нього мурахи.

Та Йоза не звернув на них ніякої уваги й пішов далі.

Іде день, іде другий, на третій дійшов до зеленого лугу, дивиться — а там двоє чортів б’ються.

— Ходи поможеш мені, Йозо! — крикнув один чорт.

Але парубок відвернувся й невдоволено сказав:

— Яке мені до вас діло — хоч повбивайте один одного на смерть, мені байдужісінько!

— Іди, йди,— крикнули йому навздогін чорти,— ми тобі теж не допоможемо!

Та він навіть не озирнувся і пішов далі.

Незабаром прийшов до озера, дивиться — біля берега лежить великий короп, кидається в багнюці, а до води дістатись не може.

— Прошу тебе, Йозо, вкинь мене в озеро,— попросив короп, коли парубок підійшов до нього.

— Та відчепіться ви всі від мене й дайте мені спокій! — невдоволено буркнув Йоза і лишив коропа в болоті.

— Постривай, я тобі теж не допоможу! — крикнув йому навздогін короп.

Але Йоза тільки засміявся у відповідь і пішов далі.

Довго ходив він по світу, та так і не знайшов собі якогось діла — йому скрізь не щастило. Довелося з порожніми руками додому вертатися.

— Щось дуже швидко ти повернувся, Йозо,— сказав Янек, побачивши брата.— Та й додому нібито нічого не несеш.

— А ти сам піди, побачимо, що ти принесеш,— відрубав Йоза.— Може, хоч трохи тобі, дурневі, розуму додасться.

— І піду, чого б не піти? — відповів серйозно Янек.

Йому було дуже боляче, що Йоза мав його за дурня, він хотів довести, що в нього теж є голова на плечах, і сказав про це батькові.

— Що це тобі, Янеку, в голову збрело? — здивувався старий Марек.— Навіщо тобі по світу швендяти? Лишайся краще вдома і навчися якого-небудь ремесла. Чи ти, може, думаєш, що в чужих краях печені голуби самі тобі в рот падатимуть?

— Я такого не думаю, але не хочу, щоб брат мене й далі мав за дурня,— відповів ображений Янек.

— Ну що ж, іди, якщо інакше не можеш, але все ж таки навчися чого-небудь від людей.

І наш Янек почав збиратися в дорогу.

А напередодні увечері, перед тим, як він мав вирушити з дому, взяв його батько за руку й повів до льоху за хатою. Коли вони спустилися вниз, швець відкотив із кутка камінь і витяг маленьку пляшечку, повну якоїсь рідини.

— Слухай, Янеку,— сказав він синові,— цю водичку дав мені один дуже вчений чоловік, якого я з біди вирятував. Він сказав, що це ліки від усякої недуги. Хто вип’є п’ятнадцять крапель, той зразу ж видужує. Мені вона не знадобилася і простояла тут багато років. Твоєму братові я не відкрив цієї таємниці через те, що він однаково нікому не захотів би помогти. Але тобі я охоче довірю — може, ця пляшечка принесе тобі щастя. Тільки бережи її!

Янек сховав пляшечку в кишеню, і вони піднялися нагору.

Другого дня хлопець попрощався із своїм добрим батьком та злим братом і подався тією самою дорогою, якою недавно йшов Йоза. І випало йому прийти на ту саму межу, де раніше відпочивав його брат. Сівши, Янек дістав із кишені шматок хліба й почав полуднувати. Раптом з усіх боків чорною хмарою обсипали його мурахи.

— Ох, ви мої бідненькі! Мабуть, теж хочете їсти? Нікому вас нагодувати? Зачекайте, зараз я з вами поділюся, чим маю.

І Янек покришив мурахам цілий шматок хліба й висипав на землю. Мурахи почали збирати крихти і їсти. А Янек, перепочивши трохи, подався далі.

— Коли будеш у скруті, ми тобі теж допоможемо! — гукнули йому навздогін мурахи.

Другого дня Янек вийшов на зелений луг. Дивиться, а там двоє чортів б’ються.

«Подуріли, чи що? Чого це вони гамселять один одного? — здивувався хлопець.— Треба їх розборонити».

Він кинувся до чортів і справді їх розборонив.

— Коли тобі, Янеку, буде від нас щось треба, ти приходь, ми тобі охоче допоможемо,— сказали йому на прощання чорти.

— От і гаразд,— відповів Янек і пішов далі своєю дорогою.

На третій день дістався він до озера. Бачить, а в багнюці величезний короп борсається і ніяк до води дістатись не може.

— Так, сердего, й задихнутися можна,— сказав йому добрий Янек і, піднявши коропа з багнюки, пустив у озеро.— Пливи собі тепер, куди хочеш.

— Якщо тобі знадобиться моя допомога, ти тільки гукни мене,— сказав короп, вистромивши на прощання з води голову.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки»

Збірник казок Божени Немцової

Переклад – Д. Андрухіва

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: