Жив в Індії хлопчик на ім’я Саді. Він любив гарчати на тигрів.

– Будь обережний! – сказала йому мама. – Тигри не люблять, коли на них гарчать.

Але Саді її не послухався і одного разу, коли мама пішла в магазин, побіг шукати тигра, щоб на нього погарчати.

Далеко йти не довелося. Тигр стояв за деревом і чекав Саді.

Як тільки Саді наблизився, тигр вискочив і загарчав:

– РРРРРРРРРРРРРРРРРРРP!

У відповідь Саді теж загарчав:

– Рррррррррррррррррр!

Тигр образився. “За кого він мене має? – подумав він. – За кота? За кролика? За борсука? Або, здається, за єнота?”.

І ось на другий день, як тільки він побачив на дорозі Саді, він вискочив з-за дерева і загарчав ще голосніше:

– РРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРР !!!

– Привіт, тигр! – сказав Саді і поплескав тигра по плечу.

Тигр терпіти не міг, коли його поплескували по плечу, і втік геть. Він бив хвостом по землі, точив кігті і вчився гарчати ще страшніше.

– Я ж тигр! – говорив він. – ТИГР! ТИГР-ррррррр!

Потім пішов до ставка попити води. Напившись, він подивився на своє відображення. На нього дивився красень тигр, весь жовтий в чорну смужку, з довгим хвостом. Він знову загарчав, та так голосно, що сам злякався і втік. Біг, біг, поки не втомився. “Від кого це я втік? – подумав він. – Адже це був я сам. Ох, цей хлопчисько зовсім збив мене з пантелику! Не розумію, чому він гарчить на тигрів?” На другий день, коли Саді проходив повз, тигр зупинив його.

– Чому ти гарчиш на тигрів? – запитав він.

– Тому що я їх боюся, – сказав Саді. – А коли я гарчу на них, виходить, ніби навпаки, розумієш?

– Розумію! – відповів тигр.

– Адже тигри – найстрашніші звірі на світі, – продовжував Саді. – Тільки сміливці не бояться гарчати на них.

Тигр був задоволений.

– Страшніше левів? – запитав він.

– Певно що! – відповів Сади.

– І ведмедів?

– Набагато страшніше.

Тигр замуркотав від задоволення. Хлопчик починав йому подобатися.

– А ти хороший! – сказав він і лизнув Сади.

З цього дня вони часто гуляли разом і гарчали один на одного.

Жив в Індії хлопчик на ім’я Саді. Він любив гарчати на тигрів.

– Будь обережний! – сказала йому мама. – Тигри не люблять, коли на них гарчать.

Але Саді її не послухався і одного разу, коли мама пішла в магазин, побіг шукати тигра, щоб на нього погарчати.

Далеко йти не довелося. Тигр стояв за деревом і чекав Саді.

Як тільки Саді наблизився, тигр вискочив і загарчав:

– РРРРРРРРРРРРРРРРРРРP!

У відповідь Саді теж загарчав:

– Рррррррррррррррррр!

Тигр образився. “За кого він мене має? – подумав він. – За кота? За кролика? За борсука? Або, здається, за єнота?”.

І ось на другий день, як тільки він побачив на дорозі Саді, він вискочив з-за дерева і загарчав ще голосніше:

– РРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРР !!!

– Привіт, тигр! – сказав Саді і поплескав тигра по плечу.

Тигр терпіти не міг, коли його поплескували по плечу, і втік геть. Він бив хвостом по землі, точив кігті і вчився гарчати ще страшніше.

– Я ж тигр! – говорив він. – ТИГР! ТИГР-ррррррр!

Потім пішов до ставка попити води. Напившись, він подивився на своє відображення. На нього дивився красень тигр, весь жовтий в чорну смужку, з довгим хвостом. Він знову загарчав, та так голосно, що сам злякався і втік. Біг, біг, поки не втомився. “Від кого це я втік? – подумав він. – Адже це був я сам. Ох, цей хлопчисько зовсім збив мене з пантелику! Не розумію, чому він гарчить на тигрів?” На другий день, коли Саді проходив повз, тигр зупинив його.

– Чому ти гарчиш на тигрів? – запитав він.

– Тому що я їх боюся, – сказав Саді. – А коли я гарчу на них, виходить, ніби навпаки, розумієш?

– Розумію! – відповів тигр.

– Адже тигри – найстрашніші звірі на світі, – продовжував Саді. – Тільки сміливці не бояться гарчати на них.

Тигр був задоволений.

– Страшніше левів? – запитав він.

– Певно що! – відповів Сади.

– І ведмедів?

– Набагато страшніше.

Тигр замуркотав від задоволення. Хлопчик починав йому подобатися.

– А ти хороший! – сказав він і лизнув Сади.

З цього дня вони часто гуляли разом і гарчали один на одного.

Жив в Індії хлопчик на ім’я Саді. Він любив гарчати на тигрів.

– Будь обережний! – сказала йому мама. – Тигри не люблять, коли на них гарчать.

Але Саді її не послухався і одного разу, коли мама пішла в магазин, побіг шукати тигра, щоб на нього погарчати.

Далеко йти не довелося. Тигр стояв за деревом і чекав Саді.

Як тільки Саді наблизився, тигр вискочив і загарчав:

– РРРРРРРРРРРРРРРРРРРP!

У відповідь Саді теж загарчав:

– Рррррррррррррррррр!

Тигр образився. “За кого він мене має? – подумав він. – За кота? За кролика? За борсука? Або, здається, за єнота?”.

І ось на другий день, як тільки він побачив на дорозі Саді, він вискочив з-за дерева і загарчав ще голосніше:

– РРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРР !!!

– Привіт, тигр! – сказав Саді і поплескав тигра по плечу.

Тигр терпіти не міг, коли його поплескували по плечу, і втік геть. Він бив хвостом по землі, точив кігті і вчився гарчати ще страшніше.

– Я ж тигр! – говорив він. – ТИГР! ТИГР-ррррррр!

Потім пішов до ставка попити води. Напившись, він подивився на своє відображення. На нього дивився красень тигр, весь жовтий в чорну смужку, з довгим хвостом. Він знову загарчав, та так голосно, що сам злякався і втік. Біг, біг, поки не втомився. “Від кого це я втік? – подумав він. – Адже це був я сам. Ох, цей хлопчисько зовсім збив мене з пантелику! Не розумію, чому він гарчить на тигрів?” На другий день, коли Саді проходив повз, тигр зупинив його.

– Чому ти гарчиш на тигрів? – запитав він.

– Тому що я їх боюся, – сказав Саді. – А коли я гарчу на них, виходить, ніби навпаки, розумієш?

– Розумію! – відповів тигр.

– Адже тигри – найстрашніші звірі на світі, – продовжував Саді. – Тільки сміливці не бояться гарчати на них.

Тигр був задоволений.

– Страшніше левів? – запитав він.

– Певно що! – відповів Сади.

– І ведмедів?

– Набагато страшніше.

Тигр замуркотав від задоволення. Хлопчик починав йому подобатися.

– А ти хороший! – сказав він і лизнув Сади.

З цього дня вони часто гуляли разом і гарчали один на одного.