ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Про хитрого Пекале та чарівну шкуру

Йоан Славич

Остогидло Пекале тинятися по світу, не маючи ні кола ні двора. Схотілося, щоб і в нього була своя хата, забажалося й хазяйство завести — одне слово, надумав він стати добрим господарем.

А що нема в світі ніде краще, ніж там, де народився, то й Пекале повернувся в своє село і почав, як починають усі люди, помаленьку стягуватись на господарство. Довго довелося гнути спину, поки спромігся купити теличку.

Вивів її на пасовисько та й радіє: ось теличка підросте, згодом стане телицею, а телиця — коровою, приведе телятко. А вже як продати корову з телям, то на ті гроші можна купити сім теличок. Нехай собі пасуться на вигоні — на те він і є, щоб там людська худоба паслася, авжеж?

Пасеться теличка Пекале, пасеться та все більшає і більшає. Незабаром зробилася вона кращою в усій череді. А Пекале не дуже й опікувався нею.

Вона як майне зранку, то оббігає й поля, й луги, й городи. Вредна була. Люди нарікати почали: заскакує і в пшеницю, і в кукурудзу, а Пекале й собі жаліється — йому вгору ніколи глянути, де вже ганятися за капосною худобиною.

Як побачили сусіди, що телиця в Пекале скоро стане коровою, мало не показились із заздрощів:

— Еге, люди добрі, продасть він корову з телям та купить іще сім таких телиць, а ті знову приведуть по телиці, він іще більше накупить!

Полякалися, бачте, багатії, що за майбутньою худобою Пекале їхній худобі буде тісно на вигоні. Довго думали та й надумали таке: раз телиця викохалась на сільському пасовиську, то м’ясо, що є на ній, Пекале не належить. Його тільки шкура, бо коли привів у село теличку, на ній же була шкура.

Взяли вони й зарізали телицю, забрали собі все м’ясо, поїли, а Пекале кинули в двір шкуру.

Звісна річ, скоїти таке можна було не з великого розуму. Та не дивуйтеся: в цьому селі ще й не таке траплялося.

Ну, а Пекале? Що мав він діяти?

Якби схотів, добряче б їх провчив, до нових віників пам’ятали б. Та він не схотів. Мав у серці приязнь до односельчан, тож і не міг збиткуватися з них.

Висушив Пекале шкуру, почепив на полицю, взяв на плечі та й поніс на базар продавати.

Іде та йде Пекале цілісінький день, аж надвечір добувся до якогось села край дороги. Зайшов у село й роздивляється, до кого б ночувати попроситися. Зайшов до однієї молодички, та щось вона не дуже зраділа, а почала відмагатися: мовляв, чоловіка вдома немає.

А Пекале тим часом увійшов у двір, помаленьку підступився до хати, а там і через поріг переступив. Що було робити молодичці? Довелося прийняти непроханого гостя. Сказала тільки, щоб швиденько лягав спати — стомився ж у дорозі.

Пекале здивувався. Як це так? Він добре знав, які бувають жінки балакучі, як їм кортить про все дізнатися, що робиться і на небі, й на землі.

А ця і йому нічого не розказує, і в нього не питає, звідки й куди йде, чим займається, що чував… Тут щось не те, і Пекале вирішив підглянути, що ж вона робитиме.

Коли посутеніло, молодичка заметушилася, взялася готувати різні смачні страви: й поросятко засмажила, і пиріжків з м’ясом напекла, і капусти з порібринкою стушкувала. Принесла горілки, вина. Ага, значить, гостя чекає! Пекале відразу догадався, що не для свого чоловіка стільки смакоти наготувала господиня, ще й убралася, неначе на весілля.

Вона й справді чекала сільського старосту, бігала від вікна до вікна, все виглядала.

Все вже було готове, страви смачно пахли, вино стояло в холодній воді — бракувало лише його, старости. Він чогось барився; аж тут (хоч дивуйтесь, хоч ні!) чоловік постукав у двері. Поламалася вісь у возі, то нічого йому, бідоласі, не залишилося, як повернутися з півдороги додому, щоб замінити вісь новою, а завтра зранку знову їхати в ліс по дрова.

Дружина впізнала навіть рипіння коліс у возі чоловіка. Вона хутко поховала всі напитки та наїдки: рум’яне поросятко засунула під піч, пиріжки — на піч, капусту з порібринкою — в піч, горілку — під подушку, вино — під ліжко.

І коли чоловік одчиняв ворота, все вже було поховане. Увійшовши в хату, він почав нарікати на невдачу: господиня втішала його солодкими словами, а Пекале як порядний чоловік і собі вийшов із закутка — сказати господареві, що він тут, і попросити дозволу зостатися ночувати.

— Чи нема в тебе, жінко, чого-небудь попоїсти, такий я голодний, такий голодний! — прохає чоловік.

Ну що його робити? Справді, в дорозі зголоднієш…

— Ой, лишенько! — відказує жінка.— Де я тобі візьму? Чекала ж на тебе завтра. Хіба що мамалигу приготую.

— Нехай буде й мамалига!

Голодний чоловік радий і мамализі.

Пекале, як чоловік бувалий, знав, що і його запросять до вечері, бо й він же з дороги голодний. І коли господиня вийшла готувати мамалигу, а вони з господарем гомоніли, Пекале все метикував, як би його так зробити, щоб не мамалигу наминатип, а посмакувати отими стравами, що їх наготувала молодичка.

Не був би Пенале Пенале, якби не зумів домогтися свого! Він же не такий, як інші. Другого такого, як він, пошукайте!

Як подорожній, він тримав палицю в руках, а шкура, його єдине багатство, лежала долі. Пенале нахилився і, мовби зі злості, ударив шкуру палицею. Господар здивувався трохи, але промовчав: його палиця, його шкура — діло його, що робити з ними.

Сторінки: 1 2 3 4

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки“
Збірка
Редактор – Т. Г. Сидоренко
Видавництво: “Веселка”
1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: