Про хитрого Ромаса

Жив собі колись чоловік на ім’я Ромас. Землі було у нього мало, і тому жилося йому сутужно. Щовесни Ромас ретельно визбирував каміння на своїй ниві і корчував пні, бо вони, наче заворожені, ламали його соху та борону.
Сів якось Ромас на купі каміння відпочити. Сидить і проклинає свою гірку долю:

— Чорт би побрав те каміння і корчі! Життя через них мені немає!

Не встиг Ромас вимовити останнє слово, як раптом невідомо звідки вискочив Чорт.

— Доброго дня, господарю! А що ти тут робиш?

Зрозумів Ромас, що своїми прокльонами накликав біду, отож і каже:

— Ось щовесни дикі гуси на моїй ниві сідають і стільки яєць несуть, що я їх збирати не встигаю.

І показав Ромас на велике і мале каміння, що ними була нива всіяна. Подивився Чорт на каміння й запитує Ромаса:

— А чого ти ними гуску не підсипаєш? Було б і пір’я, і м’ясо.

— Та підсипав. Одного разу вилупилося шістдесят тисяч гусенят, та так накинулися на поле, так склювали ячмінь,— ото тільки й користь від них.

— Продай мені ті яйця,— каже Чорт.

— Купуй,— відказує Ромас.

— А скільки ти за них хочеш?

— Як за одну ніч їх всі збереш та вивезеш — ото і вся плата.

Коли зійшло сонце, на ниві не було жодного камінчика.

Незабаром Ромас без горя з усією сім’єю виорав, заборонував широку ниву, засіяв її горохом, вівсом, пшеницею, посадив ріпу, картоплю. Тієї осені чоловік зібрав щедрий урожай.

Наступної весни задумав Ромас свою ниву викорчувати. Сидить він одного дня на корчі замислений. Аж тут, невідомо звідки, вискочив той самий Чорт і йде, палицею розмахуючи.

— Доброго дня, господарю,— каже Чорт.— Чого так задумався?

— Не пішов мені на користь той минулорічний продаж. Продав ті яйця, накупив добрив і так удобрив ниву, що й не придумаю, що його робити. От ріпа вродила! Та яка мені з неї користь? Пробував скубати її усією сім’єю — ні з місця, покликав сусідів — і не руш, скликав толоку — теж ні з місця. Так і не вирвав ріпу.
І показав Ромас Чортові на корчі. Той і каже чоловікові:

— Продай мені ту ріпу!

— І так клопіт маю, одна кара,— купуй!

Домовився Ромас з Чортом, що за одну ніч покупець ріпу вирве і вивезе.

Тієї ж ночі привів Чорт до корчів тисячу помічників. До перших півнів шуміло й шелестіло в полі. Со¬нечко встало — на полі не було жодного корча. Не тягнучи ані дня, засіяв Ромас ниву житом.

А як жито вродило, продав його і купив товару, запросив шевців, кравців і теслів пошити для своїх дочок взуття, одяг, змайструвати шафи і скрині.

А потім Ромас усіх трьох дочок в один день заміж віддав. Ніхто ніколи такого бучного весілля не бачив.

І знову настала весна. Того Чорта, що замість ріпи накупив корчів, старі чорти відлупцювали. Найстарший із них так розсердився, так бідолаху стукнув, що той пробкою вилетів з пекла і опинився на землі. Очунявшись, Чорт відвідав садибу Ромаса. Дуже він був злий на чоловіка і вирішив йому віддячити.
Ромас саме сіяв гречку. Чорт підійшов до нього й каже:

— Доброго здоров’я, господарю! Прийшов до тебе наші справи завершити. Двічі ти мене обдурив, і тепер я від тебе по-доброму не відчеплюся. Або ти підеш до мене на три роки у найми, або я твою землю знову корчами та камінням засиплю.

Зрозумів Ромас, що марна справа з Чортом воювати і думає, як би йому рогатого обдурити.

— А яку плату, Чорте, ти мені даси? — питає чоловік.

— Скажи сам, скільки тобі треба.

Подумав Ромас хвилинку та й каже:

— Я у тебе наймитуватиму. А платня хай буде така: дам я тобі щигля в лоба. Якщо ти на ногах утримаєшся — нічого мені не платитимеш, а якщо впадеш — заплатиш мені сто золотих.

Обдумав Чорт пропозицію чоловіка і, переконаний, що цього разу він виграє, погодився.
Ромас подивився на небо, понюхав повітря та й каже:

— Приходь, як стемніє, на той пагорб!

Як домовилися, так і зробили. Ввечері Ромас зібрався на призначене місце. Чорт на нього уже чекав. А на тому пагорбі стояв вітряк. Чоловік вказав Чортові де стати, а сам у темряві підвів Чорта до самісінького вітряка. Чорт уперся копитцями в землю, виставив лоба й чекає. Ромас відв’язав крила млина і з розгону штовхнув їх. Налетів вітер, і важкі крила стали рухати повітря, відчув це Чорт та й запитує:

— Гей, чоловіче, що ти там робиш?

— Зачекай, Чорте, це я ніготь гострю, щоб був гладенький!

Чорта навіть морозом пробрало, ще міцніше вперся він копитцями у землю:

— Чи ще довго?
— Ні, не довго! — відповідає Ромас.— Тільки, будь ласка, на два кроки відступи, бо темно, нічого не видно.

Тільки-но Чорт ступив кілька кроків, розкручені крила вітряка як стукнуть йому по лобі — Чорт так і злетів у піднебесся і тільки десь через годину шубовснув у болото. Довго там у мулі лежав без пам’яті.

На ранок трохи оклигав, навколішки добрався до яру, а тоді наче крізь землю провалився.

А Ромас ще довго жив без турбот у добрі та до-статку.