Про кошеня

В одному дворі жило кошеня, якому дуже подобалося лякати птахів. Тільки присядуть на землю голуби і горобці, щоб подзьобати хлібні крихти, а кошеня – тут як тут! Підбігає до них.

Птахи, звичайно, лякаються і розлітаються хто куди. А кошеня задоволене. Каже: «Подивіться, який я грізний! Всі мене бояться!». За це його у дворі прозвали кошеням-хвальком.

Правда, це кошеня не було злим і не збиралося ображати птахів. Просто йому дуже хотілося, щоб усі навколо вважали його дорослим і сильним.

Але все одно голуби і горобці побоювалися цього кошеняти-хвалька. Мало, що він надумає? Може випадково лапою їх зачепить. Тому вони намагалися швидше подзьобати крихти, поки кошеня їх не помітило.

Напевно, кошеня і далі продовжувало би так поводитися до тих пір, поки б не виросло. Але сталося дещо, після чого кошеня перестало бути хвальком і взялося за розум.

Одного разу кошеня як завжди причаїлося біля паркану і чатувало на птахів. Як тільки кілька голубів спустилося на землю, воно кулею кинулося в їхній бік і занявкало свої улюблені слова: «Злякалися? Це я – найсильніший кіт у дворі!».

Раптом звідки не візьмись поруч з кошеням з’явилася собака. Це була довга руда такса, ще не доросла, але вже і не маленька. Як загавкала такса на кошеня!

Кошеня від страху залізло на дерево – так високо, як тільки змогло. А голуби на паркані сидять і посміхаються: «Що ж ти, кошеня-хвалько, втік від такси? Чому не сказав їй, що ти тут найсильніший?».

Сидить кошеня на дереві і трясеться від страху. Звичайно, це перед птахами легко хвалитися. Адже вони не можуть дати відсіч. А собака он яка зубаста!

А такса говорить кошеняті знизу: «Гей, кошеня, ти що, злякався? Я ж просто привітатися прийшла. Я тут новенька, тепер буду жити у Сашка з п’ятої квартири. Вибач, не хотіла тебе налякати».

«Ні, я не боюся тебе», – відповіло кошеня тремтячим від страху голосом. Але з дерева поки не наважувалося спуститися. Тоді воно подумало, що, напевно, птахам теж було неприємно, коли воно їх залякувало.

«Давай, спускайся вже – будемо знайомитися», – говорить такса. «Може, подружимося з тобою. Я бачу, що ти від неробства птахів ганяєш».

Кошеня розгубилося. Раніше у нього ніколи не було друзів. Хоч і з побоюванням, але воно спустилося з дерева. У той день кошеня подружилося з собакою таксою.

З тих пір вони часто грали разом, а кошеня перестало лякати птахів.

По-перше, тепер у нього не було на це часу. По-друге, воно зрозуміло: нерозумно хвалитися тим, що його бояться безпорадні птахи. Тепер воно намагалося показати свої найкращі риси характеру – доброту, сміливість, кмітливість, і у нього з’явилося багато нових друзів.