Про кота, який шукав чорного молока
Казки Гелени Бехлерової
Був собі білий котик, і мав він приятеля — чорного котика.
Білому котикові дуже хотілося бути таким, як його приятель.
— Навіщо це тобі? — питав чорний кіт.— Мені от байдуже, що ти інший, ніж я.
— А я б хотів стати таким, як ти,— сказав білий.— І стану, побачиш!
Кого тільки не зустрічав білий котик — усіх питав, як почорніти.
Сова, що літає лише вночі, порадила йому:
— Посидь три дні і три темні ночі в чорному підвалі і станеш чорним. Можеш мені повірити, я стара і мудра.
Сидів білий котик у темному підвалі, світла не бачив.
Коли вийшов — глянув у дзеркало. Який був, такий і залишився, тільки схуд трохи, бо ж нічого не їв три дні в чорному підвалі.
Ворона, що сиділа на димарі, дала іншу раду:
— Чи не пробував ти вискочити через комин? — спитала вона.
— Ні.
— Спробуй. Побачиш, ніхто не пізнає, так змінишся.
Закрався котик до комина і по хвилі вискочив ним на дах.
— Чорнішого кота, як живу, не бачила! — захоплено каркнула ворона.
І котик не міг натішитися. Але радів він тільки один день. Назавтра подув сильний вітер. Як дмухнув, враз звіяв чорну сажу з котика. Котик став ні чорний, ні білий, а просто брудний.
Півдня вмивався. А з полудня до вечора знов журився.
— Кепську раду дала мені сова, кепську й ворона. Піду до жаби.
Але жаба була зелена і зналася тільки на зеленому кольорі. Такого кольору котик не хотів.
— Спитаю сороку. Вона трохи чорна, трохи біла. Може, щось мудре порадить…
Сорока кивала головою, удавала з себе дуже мудру. Нарешті мовила:
— Мусиш пити чорне молоко.
— Де ж я його візьму? — питає котик.
— В чорної корови. Такої корови, яка не має жодної білої цятки.
Взяв котик глечика й пішов шукати чорну корову.
Було то нелегко. Кожна мала хоч одну білу цятку.
Та врешті знайшов корову — чорну-чорнісіньку. Стояла вона в лісі, їла чорні ягоди і поглядала навколо чорними очима.
— Ну, ця корова дасть мені чорного молока! — зрадів котик і заблагав:
— Чорна корово, дай мені чорного молока!
Корова мукнула щось собі під чорний ніс і дала котикові… білого молока.
Котик мало не розплакався.
«То, мабуть, тому, що день. Вдень навіть чорне молоко здається білим»,— подумав він.
Прийшов до корови вночі. Корова охоче дала котикові молока. Випив півглечика. Вранці глянув у дзеркало — знов білий. І молоко в глечику теж біле…
Повернувся білий котик до свого чорного приятеля.
— Не знайшов я чорного молока. Не шукатиму його більше.
Так і зостався білим котиком.
І вдвох з чорним котиком вихлебтали з глечика біле молоко.
Джерело:
“Про слимака – дивака”
Гелена Бехлерова
Переклад – Марії Гайдучок
Видавництво : “Веселка”
Київ, 1970 р.