Про кота, який шукав чорного молока

Був собі білий котик, і мав він приятеля — чорного ко­тика.
Білому котикові дуже хотілося бути таким, як його приятель.
— Навіщо це тобі? — питав чорний кіт.— Мені от байдуже, що ти інший, ніж я.
— А я б хотів стати таким, як ти,— сказав білий.— І стану, побачиш!
Кого тільки не зустрічав білий котик — усіх питав, як почор­ніти.
Сова, що літає лише вночі, порадила йому:
— Посидь три дні і три темні ночі в чорному підвалі  і ста­неш чорним. Можеш мені повірити, я стара і мудра.

Сидів білий котик у темному підвалі, світла не бачив.
Коли вийшов — глянув у дзеркало. Який був, такий і зали­шився, тільки схуд трохи, бо ж нічого не їв три дні в чорному підвалі.
Ворона, що сиділа на димарі, дала іншу раду:
— Чи не пробував ти вискочити через комин? — спитала вона.
— Ні.
— Спробуй. Побачиш, ніхто не пізнає, так змінишся.
Закрався котик до комина і по хвилі вискочив ним на дах.
— Чорнішого кота, як живу, не бачила! — захоплено карк­нула ворона.

І котик не міг натішитися. Але радів він тільки один день. Назавтра подув сильний вітер. Як дмухнув, враз звіяв чор­ну сажу з котика. Котик став ні чорний, ні білий, а просто брудний.
Півдня вмивався. А з полудня до вечора знов журився.
— Кепську раду дала мені сова, кепську й ворона. Піду до жаби.
Але жаба була зелена і зналася тільки на зеленому кольорі. Такого кольору котик не хотів.
— Спитаю сороку. Вона трохи чорна, трохи біла. Може, щось мудре порадить…
Сорока кивала головою, удавала з себе дуже мудру. Нарешті мовила:
— Мусиш пити чорне молоко.
— Де ж я його візьму? — питає котик.
— В чорної корови. Такої корови, яка не має жодної білої цятки.

Взяв котик глечика й пішов шукати чорну корову.
Було то нелегко. Кожна мала хоч одну білу цятку.
Та врешті знайшов корову — чорну-чорнісіньку. Стояла вона в лісі, їла чорні ягоди і поглядала навколо чорними очима.
— Ну, ця корова дасть мені чорного молока! — зрадів котик і заблагав:
— Чорна корово, дай мені чорного молока!
Корова мукнула щось собі під чорний ніс і дала котикові… білого молока.
Котик мало не розплакався.
«То, мабуть, тому, що день. Вдень навіть чорне молоко здається білим»,— подумав він.
Прийшов до корови вночі. Корова охоче дала котикові моло­ка. Випив півглечика. Вранці глянув у дзеркало — знов білий. І молоко в глечику теж біле…
Повернувся білий котик до свого чорного приятеля.
— Не знайшов я чорного молока. Не шукатиму його більше.
Так і зостався білим котиком.
І вдвох з чорним котиком вихлебтали з глечика біле молоко.