Про кульбабок

«Ой, скільки в мені сонячного сяйва і добра», – говорила жовтенька кульбабка своїй подрузі, теж кульбабі. «І я відчуваю, що наповнена тим світлом і теплом», – відповіла та. «А як хочеться цим поділитися: і сяйвом, і добром, і теплом», – промовила третя кульбабка, яка росла поруч і ненароком почула цю розмову. «Так, – відгукнулася перша квітка, – мрію, щоби у світі було багато жовтої барви, яка зігріває серця усіх і дарує сонячне світло кожному». Неподалік, за квітучими яблунями, стояла Матінка-природа. Вона милувалася чарівним цвітом та насолоджувалася його духмяним запахом. Щойно почула розмову кульбабок, зачаїлася, прислуховуючись. Потім, звернувшись до кульбабок, промовила: «Ви матимете дар, щоб зробити так, аби того жовтого сяйва і добра ставало дедалі більше».
Минув час, і ось якось кульбабки помітили, як їхній жовтий цвіт перетворюється на пухнасту білу кульку, що складається із тендітних біленьких зірочок…А далі, коли вітер вітає їх ніжним поцілунком, пух розлітається. Тоді вони здогадались, яким даром обдарувала їх Природа. Адже від цих маленьких білих зірочок у наступному році заквітує ще більше кульбабок. І буде ще більше сонячного сяйва, тепла та добра і на небі, і на землі. Бо мудра Матінка-природа завжди дотримується своїх обіцянок і прагне зробити світ ще кращим!