ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Про ледачу дівчину

Пятрас Цвірка

Було це давно-давно. Жив колись в селі Дудки меткий та роботящий чоловік на ім’я Блінда. Прослужив він кілька років у наймах, зібрав копійчину і в тому ж селі купив млина, згодом одружився і дочекався доньки.

Росла дівчинка без турбот, горя не знаючи. Батьки не натішаться спадкоємицею, пестять дитину, якнайсмачніше годують. Донька була справжньою втіхою і щастям у сім’ї.

Дівчинка підростала, а її ні до послуху, ні до роботи не спонукали, все з нею гралися, як з дивною лялькою. Вже й пастушкою могла б бути, та мельникова дочка не кидає дитячих розваг, все вилежується в колисці, у ліжку аж ніяк спати не хоче, та ще просить, щоб приколисали її та сповили. Бачили те сусіди і кепкували.

Та мати їм одказувала:

— Ще мала, яка з неї помічниця? Хай трохи попустує. Підросте, чого треба — навчиться.

Але роки минали за роками, а дівчинка ніяк не виявляла бажання сидіти за прядкою, за книжкою. За що бралася, робила дрімаючи, абияк. Коли мати хворіла, дочка не тільки вогонь не розпалить, а й води не подасть.

Згодом уже й мельник почав бурчати, що дочка може стати найбільшою ледаркою, і хотів було її до роботи привчати, але мати заступалася:

— Вона іще мала, дурна, який там у неї розум. Виросте і сама зрозуміє, знайде, що їй треба робити.

Справді, чого найбільше боявся мельник, те й сталося: вже ставши дівкою, дочка зробилася небаченою ледаркою.

Лінувалася не тільки з місця зрушити, пальцем поворухнути і то лінувалася, навіть сидіти й лежати також лінувалася.

Коли мати, підскочивши з мокрою ганчіркою, не вмивала їй обличчя, то вона так і залишалася цілісінький день у сажі від заслонки з печі.

Послати її не можна було нікуди, бо одразу починала верещати й брикатися. Як щось просили, наче й не чула, як заговориш до неї, то вона лише рота розкривала, щось бурмотіла і залишала рот розкритим, лінуючись його знову закрити.

Бачив батько, що по-доброму дочка лінощів не позбудеться, він і став учити її різками. Але вже було пізно: після різок вона ставала ще впертішою.

Одного разу, засипавши в млин зерно і показавши, як треба зупиняти жорна, коли мливо закінчиться, батько пішов у справах до міста. Повернувшись увечері, він застав дочку, яка стовбичила у млині на тому ж місці, де він її залишив, а порожні жорна метали іскри.

Розсердився мельник, гукнув дружину і при ній вирішив відучити дочку від лінощів. Але не встиг мельник зняти ременя, ледарка так зарепетувала, наче її заживо ховали. А в той час повз млин проїздив пан. Зачувши крик і лемент, стрибнув з коня, піднявся по сходах млина і, прочинивши двері, крикнув:

— Що тут коїться?

Впізнавши почесного і несподіваного гостя, мель-ник опустив ремінь, шанобливо зняв шапку й пробурмотів:

— Горе, а не дочку виростили, пане. Дуже рано до роботи, до всяких справ привчили, а тепер такої робітниці дочекалися, що не знаємо, що й робити.

Ось зараз не вистачило вовни, то вона спряла весь старий мох, позавчора не вистачило прання, перепрала ту саму білизну вдруге, а сьогодні не вистачило млива, то вдруге змолола те саме борошно.

Не знаємо, яку роботу вже їй загадати, ніяк тієї роботи спекатися, тому й лупцюємо, щоб хоч годину спокійно посиділа…

Зачувши такі мельникові слова, пан і каже:

— Багато у своєму житті чув я скарг, але щоб скаржилися на працьовитість, ще не доводилося чути. Як- що дозволите своїй дочці хоч рік у мене попрацювати, добре вам віддячу: так багато маю прядива, прання і тканини, що на сто рук вистачить.

Мельник, хитро підморгнувши своїй дружині, відказує:

— Пане, вона всю вашу роботу за кілька днів переробить, а якщо рік пробуде, то вже не знаю, що вона там і робитиме. Проте, ваша ласка! Хай іде до вас, може, між чужими навчиться цінувати відпочинок. По правді, ми до цього часу навіть не бачили, як вона спить: вдень і вночі вона на ногах, весь час щось робить, порпається, хоча б здоров’ю не зашкодила.

Того ж дня мати мокрою ганчіркою вимила ледарці обличчя, розчесала косу, вбрала у нове вбрання і провела до панового двору.

А панові не терпілося чимшвидше дівчину випро-увати. Завів він мельникову дочку до окремої кімнати, в якій було повно накупленого моху. Серед кімнати стояла прядка. Запалив пан скіпку й каже:

— Оце тобі робота на одну ніч. Дивись, щоб до ранку спряла.

Сказавши те, пан вийшов. Ледарка замислилася і довго не могла розпочати роботу. Бо ж не вміла не тільки прясти, але й прядку тримати. Вперше у житті їй стало соромно, і вперше вона гірко-гірко заплакала.

А тої ночі на ставку купалися три русалки. Зачувши плач, вони швидко вийшли з води, вдяглися, прибігли й постукали у вікно до дівчини. Не встигла вона прочинити вікно, як русалки одна за одною стрибнули до кімнати.

— Чого так гірко плачеш, донечко? Чого так зітхаєш? — запитують вони.

— Як не зітхати, коли господар мені стільки роботи дав! Як не плакати, коли не вмію і лінуюся працювати,— відказує дівчина.

— Якщо пообіцяєш нас на своє весілля запросити, до ранку ми тобі все спрядемо,— мовили русалки.

Зраділа ледарка і пообіцяла всіх трьох на своє весілля запросити.

Закружляли русалки по кімнаті. Одна на прядку наступає, друга кужіль пряде, а третя нитку слинить. До ранку все було спрядено.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

1.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Звірі музиканти“
Збірка
Пятрас Цвірка
Видавництво: “Веселка”
1990 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: