Про ледачу дівчину

Було це давно-давно. Жив колись в селі Дудки меткий та роботящий чоловік на ім’я Блінда. Прослужив він кілька років у наймах, зібрав копійчину і в тому ж селі купив млина, згодом одружився і дочекався доньки.

Росла дівчинка без турбот, горя не знаючи. Батьки не натішаться спадкоємицею, пестять дитину, якнайсмачніше годують. Донька була справжньою втіхою і щастям у сім’ї.

Дівчинка підростала, а її ні до послуху, ні до роботи не спонукали, все з нею гралися, як з дивною лялькою. Вже й пастушкою могла б бути, та мельникова дочка не кидає дитячих розваг, все вилежується в колисці, у ліжку аж ніяк спати не хоче, та ще просить, щоб приколисали її та сповили. Бачили те сусіди і кепкували.

Та мати їм одказувала:

— Ще мала, яка з неї помічниця? Хай трохи попустує. Підросте, чого треба — навчиться.

Але роки минали за роками, а дівчинка ніяк не виявляла бажання сидіти за прядкою, за книжкою. За що бралася, робила дрімаючи, абияк. Коли мати хворіла, дочка не тільки вогонь не розпалить, а й води не подасть.

Згодом уже й мельник почав бурчати, що дочка може стати найбільшою ледаркою, і хотів було її до роботи привчати, але мати заступалася:

— Вона іще мала, дурна, який там у неї розум. Виросте і сама зрозуміє, знайде, що їй треба робити.

Справді, чого найбільше боявся мельник, те й сталося: вже ставши дівкою, дочка зробилася небаченою ледаркою.

Лінувалася не тільки з місця зрушити, пальцем поворухнути і то лінувалася, навіть сидіти й лежати також лінувалася.

Коли мати, підскочивши з мокрою ганчіркою, не вмивала їй обличчя, то вона так і залишалася цілісінький день у сажі від заслонки з печі.

Послати її не можна було нікуди, бо одразу починала верещати й брикатися. Як щось просили, наче й не чула, як заговориш до неї, то вона лише рота розкривала, щось бурмотіла і залишала рот розкритим, лінуючись його знову закрити.

Бачив батько, що по-доброму дочка лінощів не позбудеться, він і став учити її різками. Але вже було пізно: після різок вона ставала ще впертішою.

Одного разу, засипавши в млин зерно і показавши, як треба зупиняти жорна, коли мливо закінчиться, батько пішов у справах до міста. Повернувшись увечері, він застав дочку, яка стовбичила у млині на тому ж місці, де він її залишив, а порожні жорна метали іскри.

Розсердився мельник, гукнув дружину і при ній вирішив відучити дочку від лінощів. Але не встиг мельник зняти ременя, ледарка так зарепетувала, наче її заживо ховали. А в той час повз млин проїздив пан. Зачувши крик і лемент, стрибнув з коня, піднявся по сходах млина і, прочинивши двері, крикнув:

— Що тут коїться?

Впізнавши почесного і несподіваного гостя, мель-ник опустив ремінь, шанобливо зняв шапку й пробурмотів:

— Горе, а не дочку виростили, пане. Дуже рано до роботи, до всяких справ привчили, а тепер такої робітниці дочекалися, що не знаємо, що й робити.

Ось зараз не вистачило вовни, то вона спряла весь старий мох, позавчора не вистачило прання, перепрала ту саму білизну вдруге, а сьогодні не вистачило млива, то вдруге змолола те саме борошно.

Не знаємо, яку роботу вже їй загадати, ніяк тієї роботи спекатися, тому й лупцюємо, щоб хоч годину спокійно посиділа…

Зачувши такі мельникові слова, пан і каже:

— Багато у своєму житті чув я скарг, але щоб скаржилися на працьовитість, ще не доводилося чути. Як- що дозволите своїй дочці хоч рік у мене попрацювати, добре вам віддячу: так багато маю прядива, прання і тканини, що на сто рук вистачить.

Мельник, хитро підморгнувши своїй дружині, відказує:

— Пане, вона всю вашу роботу за кілька днів переробить, а якщо рік пробуде, то вже не знаю, що вона там і робитиме. Проте, ваша ласка! Хай іде до вас, може, між чужими навчиться цінувати відпочинок. По правді, ми до цього часу навіть не бачили, як вона спить: вдень і вночі вона на ногах, весь час щось робить, порпається, хоча б здоров’ю не зашкодила.

Того ж дня мати мокрою ганчіркою вимила ледарці обличчя, розчесала косу, вбрала у нове вбрання і провела до панового двору.

А панові не терпілося чимшвидше дівчину випро-увати. Завів він мельникову дочку до окремої кімнати, в якій було повно накупленого моху. Серед кімнати стояла прядка. Запалив пан скіпку й каже:

— Оце тобі робота на одну ніч. Дивись, щоб до ранку спряла.

Сказавши те, пан вийшов. Ледарка замислилася і довго не могла розпочати роботу. Бо ж не вміла не тільки прясти, але й прядку тримати. Вперше у житті їй стало соромно, і вперше вона гірко-гірко заплакала.

А тої ночі на ставку купалися три русалки. Зачувши плач, вони швидко вийшли з води, вдяглися, прибігли й постукали у вікно до дівчини. Не встигла вона прочинити вікно, як русалки одна за одною стрибнули до кімнати.

— Чого так гірко плачеш, донечко? Чого так зітхаєш? — запитують вони.

— Як не зітхати, коли господар мені стільки роботи дав! Як не плакати, коли не вмію і лінуюся працювати,— відказує дівчина.

— Якщо пообіцяєш нас на своє весілля запросити, до ранку ми тобі все спрядемо,— мовили русалки.

Зраділа ледарка і пообіцяла всіх трьох на своє весілля запросити.

Закружляли русалки по кімнаті. Одна на прядку наступає, друга кужіль пряде, а третя нитку слинить. До ранку все було спрядено.

Зайшов пан вранці та й побачив дівчину, що солодко спала на великій купі пряжі. Не так він зрадів, як подивувався такій вправності мельникової дочки. Наступної ночі пан привів її до ставу, дав праник і залишив прати білизну для всього маєтку.

Давно зайшло сонце, настала ніч, а ледарка, ніколи такої роботи не робивши, сиділа з опущеними руками й жалібно зітхала.

Виплив місяць, русалки знову прибігли до ставу купатися. Довідавшись про нове горе дівчини, русалки її пожаліли й закружляли біля роботи: одна пере, друга випране викручує, третя на вітті дерева сушить.

Прийшов вранці пан і знайшов мельникову дочку в солодкому сні, але вся білизна була випрана і вже досихала.

Дуже зрадів пан такій працьовитості дівчини, розбудив її і солодкими словами умовив стати його дружиною. Погодилася мельникова дочка, а пан заходився робити пиво, пекти пироги, різати качок, гусей, начиняти ковбаси.

Посилає пан гінців, щоб гостей запрошували на весілля і кликали музикантів. Коли вже все до весілля приготували, молода пригадала, що було пообіцяно русалкам, і сказала панові, що хоче на весілля запросити з свого краю лише три тітки.

Вранці перед вінчанням прийшли три тітки молодої — кривоногі, з розпухлими щоками, кривозубі і всі три босі. Ніколи не бачивши таких негарних тіток, пан подивився на одну з одвислою губою та й запитав:

— Чому, тітко, твоя губа така відстовбурчена?

— Та то все від роботи. Як пряду — так і слиню.

Глянув пан на другу тітку, а в тієї якісь не по-людськи здоровенні ноги, він і запитує:

— А чому твої ноги такі великі?

— А то все від прядки. Як тільки пряду, так і розтопчую,— відказує друга русалка.

Подивився пан на червоні, грубі руки третьої тітки й запитує:

— Чому, тіточко, такі в тебе грубі руки?

— А то все, синочку, від того прання,— відказує третя тітка.

Оженившись, пан пригадав слова трьох тіток і, боячись, щоб і його дружина не стала така бридка, заборонив їй працювати. А ледарці тільки того й треба. Тепер вона з дня на день вилежується в м’якому панському ліжку, а пан її годує і мокрою ганчіркою миє обличчя.